4.2. Матеріали та графологічні структури до практичного заняття

             

 

ЗАГАЛЬНІ УЯВЛЕННЯ

ПРО ВНУТРІШНЬОУТРОБНІ    ІНФЕКЦІЇ

 

Внутрішньоутробні інфекції (ВУІ) – це інфекційні захворювання, для яких характерне ураження плода збудниками до пологів або під час проходження через пологові шляхи, викликаючи в окремих органах запальний процес чи ознаки токсемії. За часом інфікування ВУІ можуть бути анте- чи інтранатальними.

Небезпечність ВУІ полягає в тому, що вони викликають 80% уроджених вад розвитку у дітей. Серед них провідне місце займають ураження ЦНС, уроджені вади серця та нирок. Інфікування плода в I триместрі вагітності призводить до розвитку у нього мікро-, гідроцефалії,  вад  серця, шлунково-кишкового тракту, сечостатевої системи, скелета, катаракти, глухоти. Інфікування в II і III триместрах викликає у плода гепатоспленомегалію, анемію, жовтяницю, гіпотрофію, пневмонію, менінгоенцефаліт, сепсис.              

У структурі смертності новонароджених найчастіше зустрічаються:

- мікоплазмоз – 12%;

- герпес –10%;

- хламідіоз – 8%;

- ГРВІ – 8%;

- цитомегаловірусна інфекція – 6%;

- кандида – 2–3%;

- гепатит В, лістеріоз 1–2%.

      При доношеній вагітності частота клінічно виражених форм внутрішньоутробних інфекцій становить 0,5–1%, при передчасних пологах – 3,5–6%.

 

 

 

Термінологія

 

Інфекція (пізнє латинське infectio – зараження) –проникнення та розмноження мікроорганізмів у макроорганізмі з подальшим розвитком складного комплексу їх взаємодії – ліквідація мікроорганізмів, носійство (латентна інфекція),  виражена хвороба, що визначається властивостями збудників та реактивністю макроорганізму.

Внутрішньоутробне інфікування:

- факт  проникнення в організм плода збудника з розвитком або без розвитку хвороби ( при мобілізації імунітету та захисних механізмів у системі мати – плацента – плід);

- внутрішньоутробне інфікування відбувається значно частіше, ніж розвиваються клінічні прояви хвороби.

Внутрішньоутробна інфекція  (ВУІ):

-  інфекційні хвороби плода і новонародженого, джерелом яких є мати в анте-, інтранатальному періодах або відразу після народження. Це  підтверджений факт проникнення мікроорганізмів в організм плода, що призводить до запального процесу в окремих органах або токсемії  у плода та новонародженого.

 

 

 

 

Що означає термін «TORCH-синдром»?

                Ураховуючи, що для ВУІ різної етіології притаманна сукупність однотипних у ранньому неонатальному періоді проявів (патологія ЦНС, вади серця, катаракти, вади розвитку шлунково-кишкового тракту, сечостатевої системи, глухоти та ін.), Андре Наміас у 1971 році запропонував термін TORCH-агенти. Сьогодні в англомовній літературі використовується термін «TORCH-синдром». У даному скороченні визнається: Т – Toxoplasmosis, R – Rubeolla, C – Cytomegalovirus, H – Herpes simplex virus, O – Other (інші). До «інших» інфекцій належать сифіліс, вірусні гепатити, лістеріоз, вітряна віспа, ентеровірусна інфекція.

            До «можливих» відносять кір, епідемічний паротит.

           «Гіпотетичні» інфекції – грип А, лімфоцитарний хоріоменінгіт, вірус папіломи людини.

           У багатьох країнах  абревіатура TORCH змінена на STARCH, включаючи інфекцію, викликану  вірусом імунодефіциту людини (AIDS).

 

Які існують чинники ВУІ?

Етіологія 

(як правило, змішана, зустрічаються вірусно-вірусні, вірусно-бактеріальні, бактеріально-бактеріальні асоціації)                

Перинатальну інфекцію викликають:

-   патогенні збудники гострих, хронічних, латентних інфекцій;

- умовно-патогенні мікроорганізми в умовах зниження захисної   функції    імунної системи вагітної або наявності патологічних станів плаценти; -10% дітей внутрішньоутробно інфікується різними вірусами, мікроорганізмами, мікоплазмамами, грибками;

віруси – цитомегаловірус, вірус краснухи, вірус простого герпесу 1–2 типів, кір, ентеровіруси, віруси гепатиту, епідпаротиту, вітряної віспи та ін.;

бактерії – стрептококи В, D, кишечна паличка, ентеробактерії, трепонема, лістерії, мікобактерії Коха та ін.;

мікоплазми;

паразити – токсоплазма;

хламідії.

 

Інфекції періоду вагітності, які здатні ушкодити плід або новонародженого

 

 

                Які особливості реалізації внутрішньо-утробної інфекції?:

- у більшості випадків збудником інфекції в антенатальному періоді є віруси (найбільше значення мають цитомегаловіруси, ентеровіруси, віруси герпетичної та респіраторної групи, краснухи, гепатиту В, імунодефіциту людини; 80–90% ВУІ обумовлені збудниками хронічних персистуючих в організмі матері вірусних хвороб);

- в інтранатальному періоді збудниками інфекції можуть бути і віруси, і мікроорганізми (бактеріальне інфікування плода можуть зумовити мікобактерії туберкульозу, спірохети, стрептококи, стафілококи, лістерії, ентеробактерії (клебсієла, протей, ентеробактер, кишкова паличка),  мікоплазми, хламідії, які займають проміжне положення між вірусами і бактеріями, а також токсоплазми і пневмоцисти;

- залежно від характеру збудника розрізняють специфічні і неспецифічні ВУІ;

- найбільший ризик інфікування плода спостерігається при первинній інфекції у вагітної жінки; 

- екстрагенітальні захворювання матері послаблюють захисні властивості плода і сприяють його інфікуванню.

Патогенез

Шляхи передачі інфекції від матері:

1.Трансплацентарно-гематогенний – інфекція може проникати через пошкоджену плаценту безпосередньо із крові матері в кров плода, або збудник спочатку осідає в плаценті, і в ній розвивається запальний процес.

                2. Контамінаційний (через інфіковані навколоплідні води і виділення із пологових шляхів); інфікування навколоплідних вод може бути:

- у результаті гематогенного занесення збудника в плаценту, розвитку в ній запального процесу з подальшим інфікуванням навколоплодних вод:

-              висхідним шляхом із піхви чи шийки матки;

-              низхідним шляхом із черевної порожнини через труби;

-              контактним шляхом при запальних процесах у матці;

-  самим плодом, який інфікований гематогенно і виділяє збудника з сечею і калом.

             3. При проходженні через пологові шляхи:      

             - при аспірації і ковтанні інфікованих навколоплідних вод, слизу цервікального каналу (подальше поширення інфекції може відбуватися через дихальні шляхи, шлунково-кишкову систему, шкіру, гематогенно);                                                                                                - інфікуванню навколоплідних вод сприяють: передчасне відходження вод, затяжні пологи, істмікоцервікальна недостатність, кримінальні втручання.

Поширення інфекції:

- зараження плода вірусами відбувається трансплацентарно-гематогенним шляхом, рідше – через інфіковані навколоплодні води (запалення плаценти → інфікування вод → дихальні шляхи чи травна система);

- бактерії потрапляють в організм плода через інфіковані води (висхідним, низхідним, контактним шляхом через уражену плаценту), трансплацентарно-гематогенним шляхом чи під час проходження через пологові шляхи.

При трансплацентарно – гематогенному зараженні бактеріальною інфекцією ряд мікробів (наприклад, лістерії) проникають в організм плода через непошкоджену плаценту; для гематогенного поширення інших збудників необхідне її попереднє запалення. Внаслідок цього розвивається фетоплацентарна недостатність, яка призводить до хронічної внутрішньоутробної гіпоксії плода, передчасних пологів, мертвонародження, народження дитини з малою масою.

          Висхідний шлях поширення інфекції – найчастіший, характерний для інфекцій, що передаються статевим шляхом.

Шлях поширення інфекції визначає і локалізацію уражених органів плода:  

- при трансплацентарно-гематогенному зараженні найчастіше пошкоджується головний мозок; 

- при інфікуванні через навколоплідні води – легені або травна система.

Проникнення інфекції в організм плода може мати різні наслідки:

-      особливістю запальної реакції у ембріонів є наявність лише альтеративного її компонента і відсутність реакції фібробластів; 

-  у плода в ранньому фетальному періоді разом із альтеративним є проліферативний компонент, який переважає і призводить до надлишкового склерозу;

- у плода в піздньому фетальному періоді відмічаються вже всі три компоненти запальної реакції (альтеративний, проліферативний і судинний, хоча останній виражений слабо), але немає плазматичної реакції.

Важливо знати, що головний мозок – це орган, формоутворення якого триває всю вагітність. Тому вади розвитку мозку (гідроцефалія, мікроцефалія, поренцефалія, гліоз та ін.) можуть виникати при ВУІ у будь-якому терміні вагітності. Правилом є те, що чим раніше відбулося інфікування плода, тим тяжчими є наслідки.

 Механізми взаємодії вірусів і клітин при ВУІ – віруси є внутрішньоклітинними паразитами.  Нуклеїнова кислота вірусу проникає в ядро клітини хазяїна  і надає генетичному апарату клітини свою генетичну інформацію. Клітинна ДНК починає синтезувати вірусні частинки – нуклеотиди, а потім у цитоплазмі або в ядрі клітини відбувається накопичення вібріонів. Після цього зрілі віруси виходять з клітини і можуть заселяти нові неінфіковані клітини організму. Із самого початку репродукції вірусу виникають порушення клітинного метаболізму, внаслідок чого глибоко пошкоджується генетичний апарат клітини.

Іншою формою цитопатичної дії вірусу є пригнічення клітинного мітозу і виникнення хромосомних аберацій у вигляді поодиноких і множинних розривів хромосом, створення перетяжок або щілин у хромосомах, перебудови хромосом за типом делеції, транслокації і навіть зміни у кількісному складі хромосом [4]. Хромосомні аберації супроводжуються появою патологічних мітозів, що збільшує кількість нежиттєздатних клітин. Цей цитопатичний ефект дії вірусів є основою формування вад розвитку в ембріональному періоді ВУІ. Саме в клітинах ембріона віруси знаходять найбільш сприятливі умови для життєдіяльності, оскільки ці клітини мають високий рівень обмінних процесів і низькі захисні властивості.

Цитопатична дія не є єдиним проявом складного процесу взаємодії вірусу і клітини. В деяких випадках клітина нібито "видужує" і навіть відновлює здатність до поділу. Але віруси ще довго зберігаються в ній, можуть передаватися дочірнім клітинам. Так формується приховане вірусоносійство, яке може дати клінічні прояви, коли ослабнуть захисні імунні сили організму.

Можливий ще один механізм взаємодії вірусів і клітин. Вірус активує у клітині синтез ферментів, необхідних для його репродукції. Білки, що синтезуються в інфікованих клітинах і вивільняються в процесі їх лізісу, викликають імунну відповідь. При пошкодженні вірусом клітинних структур з'являються антигени (антигени Томсена). Вони сприяють утворенню антитіл, які в реакції з антигенами прискорюють руйнування клітин. При хронічних вірусних інфекціях внутрішньоутробного походження реакції імунного типу відіграють суттєву роль в розвитку патологічних процесів у головному мозку. Вони можуть сприяти формуванню лімфогістіоцитарної периваскулярної інфільтрації.

Не завжди внутрішньоутробне інфікування призводить до генералізованої ВУІ. Відомо, що процес в організмі плода може обмежитися ураженням окремих органів, лише ферментних систем або біологічних субстанцій. Наприклад, частина випадків нефротичного синдрому у дітей обумовлена внутрішньоутробною цитомегалією чи краснухою, хронічного нефриту – парагрипом. Пошкодження глюкуроніл-трансферазної системи печінки супроводжується розвитком після народження дитини патологічної гіпербілірубінемії, порушення у системі сурфактанту призведе до синдрому дихальних розладів у неонатальному періоді.

                Наслідки ВУІ :

                1 Загибель плода (найчастіше при інфікуванні ембріона); інфекційні ембропатії виникають з 3-го по 12-й тиждень гестації, найчастіше викликаються вірусами (тератогенний ефект – вади розвитку, ембріотоксичний ефект – ураження хоріона та загибель ембріона).

                2  Захворювання плода (декілька варіантів):

а) до народження запальний процес закінчився, дитина на даному етапі клінічно здорова, але морфологічні зміни в ЦНС та інших органах свідчать про перенесену ВУІ;

б) до народження запальний процес пройшов, але залишилися його наслідки – інфекційні фетопатії виникають з 16-го тижня і до пологів – (облітерація жовчних шляхів після перенесеного внутрішньоутробно гепатиту, гідроцефалія чи інші органічні пошкодження ЦНС після менінгоенцефаліту), які суттєво позначаються на стані дитини;

в)            у дитини при народженні зберігаються клінічні прояви інфекції.

                               3 Розвиток у дитини неінфекційних патологічних станів (енцефалопатія, пневмопатія).

                4 Бактеріальне (вірусне) носійство без клінічних і морфологічних ознак хвороби.

                5  Народження здорової дитини.

 

Які особливості має імунна відповідь плода і новонародженого?

 

Імунітет плода та новонародженого:

- продукція імуноглобулінів плодом низька і до момента народження в крові рівень Ig М становить 10–15 %, Іg G – 70–80 % від норми дорослого, a Іg А визначається в слідових кількостях;

- В-лімфоцити виявляють в печінці на 9-му тижні гестації (Hayward, 1983); 

- на 14-му тижні T-  і В-клітини здатні реагувати на антигени білків, що знаходяться в циркуляції плода;

- повноцінна відповідь  антитіл на антигени, особливо на полісахаридний антиген, залишається незрілою і в постнатальному періоді; 

- Ig M майже не проникає через плаценту, тому наявність його у плода  свідчить про його реакцію на інфекцію. Це спостерігається в випадках уроджених інфекцій: краснухи, цитомегаловірусу і T. gondii (Cunningham et al., 1997);

- основну кількість Ig G плід отримує від матері трансплацентарно, починаючи з 5-го тижня гестації; 

- деякі Ig G зупиняються на плацентарному рівні  – на рецепторах нетрофобластних клітин строми плацентарних ворсинок;

- рецептори є своєрідним трапом для Ig G, які можуть бути спрямовані на антигени плода;

-більшість Ig G матері потрапляють до плода в останні 4 тижня вагітності – це забезпечує пасивний імунітет для захисту дитини в перші тижні життя;

-  передчасно народжені малюки отримують меншу концентрацію імуноглобулінів, тому більш схильні до  інфікування.

 

Які загальні ознаки перинатальних внутрішньоутробних інфекцій TORCH-комплексу:

інфекції мають  невиражені клінічні прояви;

перебіг хвороби персистуючий, має схильність до генералізації з високою ймовірністю супутньої патології;

характер уражень визначається видом збудника та дією його токсинів;

викликає тератогенний ефект у плода;

висока ймовірність репродуктивних втрат та інвалідизації дітей.

 

Клінічні прояви та ступінь впливу ВУІ залежить від:

виду збудника, його вірулентності, специфічності дії, інфікуючої дози;

рівня імунної реактивності організму та стадії інфекційного процесу у вагітної;

терміну гестації в момент інфікування;

шляхів проникнення збудника в організм вагітної.

 

Які новонароджені повинні бути віднесені до групи високого  ризику ВУІ?

Фактори високого ризику антенатальних інфекцій:

обтяжений  акушерський  анамнез  (викидні, мертвонародження, невиношування при  попередніх  вагітностях, народження дітей із множинними вадами розвитку або загибель у ранньому віці);

аномальний перебіг даної вагітності та пологів (загроза переривання, багатоводдя, передчасне відходження вод, невиношування, приростання або неповне чи передчасне відшарування плаценти);

захворювання статевої та сечовивідної систем у матері (ерозія шийки матки,  ендоцервіцит, кольпіт, сальпінгіт, сальпінгоофорит, пієлонефрит, пієліт, сечова інфекція, уретрит);

перенесення матір'ю під час вагітності інфекції (у т.ч. ГРВІ);

народження дитини з ознаками затримки внутрішньоутробного розвитку, гіпотрофії, дизембріональними стигмами;

гостра неонатальна гідроцефалія;

екзантема на шкірі при народженні;

жовтяниця невідомого генезу;

поява лихоманки в перший день життя;

неврологічна симптоматика, яка з'явилася вперше через кілька днів після  народження.

 

Фактори високого ризику розвитку інтранатальної інфекції:

обтяжений акушерський анамнез (див. вище);

хронічні вогнища інфекції сечостатевої сфери у матері;

тривалий безводний період;

багатоводдя;

наявність навколоплідних вод із запахом;

- лихоманка, розвиток тяжких інфекційних процесів у матері до, під час   пологів чи відразу після них;

недоношеність;

акушерська допомога під час пологів;

- народження дитини в асфіксії, яка викликала потребу реанімаційних заходів;

погіршення стану дитини в перші години життя;

лихоманка в перші 2 дні життя.

 

 

 

 

Які найхарактерніші ознаки ВУІ у новонародженого?

Найтиповішими симптомами ВУІ в ранньому неонатальному періоді є:

-  затримка внутрішньоутробного розвитку плода;

-   недоношеність;

-   гепатоспленомегалія;

-   жовтяниця;

-   висипка;

-   дихальні розлади;

-   шлунково-кишкова симптоматика;

-   кардіоваскулярні розлади;

-   ознаки ураження ЦНС;

 

Які провідні критерії внутрішньо-утробної інфекції?

1-ша група

Внутрішньоутробна інфекція має бути запідозрена за наявності у новонародженого таких  клінічних, лабораторних або інструментальних ознак:

1. Поява на шкірі в перші  2 доби елементів піодермії, герпетичних або  розеольозних       висипань.

                2. Наявність при  народженні щільної, збільшеної печінки.

3. Жовтяниця з перших днів життя за відсутності гемолітичної хвороби.

4. Внутрішньоутробна гіпотрофія.

Перші  3 ознаки є абсолютним доказом внутрішньоутробної інфекції. Внутрішньоутробна гіпотрофія ізольовано може зустрічатися при інших несприятливих варіантах перебігу вагітності без інфікування.

 Необхідно також дослідити плаценту.  Наявність повнокрів’я, мікронекрозів, мікротромбів у плаценті, а також меконіальні мутні навколоплідні води з неприємним запахом свідчать на користь внутрішньоутробного інфікування.

 2-га група

 Додаткові клінічні ознаки, лабораторні та інструментальні дані:

 - вади розвитку або стигми дисембріогенезу;

 -  неімунна  водянка плода;

 -  мікро- або гідроцефалія;

 -  лихоманка в першу добу життя;

 - неврологічні розлади (у т.ч. судоми), вперше зареєстровані через кілька днів після народження;

  -  інтерстиціальна пневмонія;

  -  міокардит чи кардит;

  -  кератокон'юнктивіт;

  -  катаракта чи глаукома;

  - зміни в периферичній крові (тромбоцитопенія, анемія, зростання ШОЕ, лейкопенія, лімфоцитоз, моноцитоз, еритробластоз), що спостерігаються в перші дні життя;

  - характерні зміни  при нейросонографії (кисти, розсіяні та перивентрикулярні  кальцифікати мозку).

Наявність двох і більше ознак дозволяє віднести новонародженого до групи високого ризику  внутрішньоутробної інфекції.

 

 

 

 

 3-тя група

 Симптоми інтоксикації в ранньому неонатальному періоді:

 -   часті зригування, блювання;

 -   велика початкова втрата маси тіла;

 -   ознаки пригнічення ЦНС;

 -   виражена м’язова гіпотонія;

 -   сірий колір шкіри.

 

Які принципи постановки діагнозу ВУІ новонародженого?

                Діагностика захворювань TORCH-комплексу базується на сукупності  клінічних критеріїв ВУІ, анамнестичних та лабораторних даних. Обстеженню підлягають діти із груп високого ризику ВУІ.

 

Які методи належать до прямих та непрямих методів діагностики? Які переваги та недоліки прямих, а які – непрямих методів діагностики?

При підозрі на ВУІ проводять лабораторну діагностику, всі методи якої можна поділити на 2 групи:

прямі  (дозволяють виявити в біологічних рідинах і тканинах дитини (плода) віруси чи мікроорганізми);

 мікроскопія (електронна чи пряма);

- виявлення   вірусних   чи   бактеріальних   антигенів   (у т.ч. імуноферментними методами);

ланцюгова полімеразна реакція (ЛПР);

культуральний метод.

Прямі методи є високоспецифічними і за наявності клініки TORCH-синдрому дозволяють уточнити діагноз.

непрямі

реакція зв'язування комплементу;

 

імуноферментний метод визначення специфічних Ig G та Ig M;

імунофлюоресценція;

латекс-аглютинація;

визначення антитіл до специфічних антигенів.

Методи цієї групи є менш специфічними  порівняно з методами першої групи, але вони доступні для клінічних лабораторій і коштують дешевше. Тому їх використовують для скринінгу ВУІ у дітей групи ризику. Варто також пам'ятати, що чутливість і специфічність серологічних методів у новонароджених вища, ніж у дітей старшого віку і дорослих. Це пов'язано із особливостями імунної відповіді і присутністю в їх крові материнських антитіл. Позитивні результати непрямих методів бажано перевірити більш точними (прямими). Разом з тим слід оцінювати будь-які лабораторні тести з урахуванням клінічних і анамнестичних даних.

 

Які особливості має інтерпретація серологічних методів діагностики ВУІ у новонародженої дитини?

Які класи імуноглобулінів є специфічними при діагностиці ВУІ?

При використанні серологічних методів діагностики важливо знати:

обстеження повинно бути проведене до використання в лікуванні дитини препаратів донорської крові;

результати обстеження дитини обов'язково необхідно зіставити із результатами обстеження матері;

наявність специфічних імуноглобулінів класу G  у титрі, що дорівнює чи нижчий, ніж титр відповідних антитіл у матері, свідчить не про ВУІ, а про трансплацентарну передачу материнських антитіл;

наявність специфічних імуноглобулінів класу М у будь-якому титрі свідчить про первинну імунну відповідь плода чи новонародженого на інфекційний агент і може бути ознакою ВУІ;

відсутність специфічних імуноглобулінів класу М у сироватці крові новонародженого не виключає наявності ВУІ.

Серологічні дослідження матері і дитини обов'язково проводять в динаміці (через 10–14 днів). Але їх результати необхідно трактувати з урахуванням змін титру антитіл, клінічних даних і матері, і дитини. Одноразове виявлення антитіл може свідчити про інфікування матері до вагітності і не підтверджує ВУІ. Лише при збільшенні титру антитіл у дитини через 10–14 днів у 4 рази і більше можна говорити про активний інфекційний процес, викликаний агентом, до якого визначено наростання титру антитіл. Виявлені таким чином антитіла належать до Ig класу G, але при первинній імунній відповіді, тобто на ранніх термінах первинного інфікування, синтезуються до Ig класу М. Поява специфічних Ig M до того чи іншого збудника у дитини першого тижня життя є доказом ВУІ. Визначення цих антитіл у дитини після одномісячного віку може свідчити як про внутрішньоутробне, так і про постнатальне інфікування (наприклад, при гемотрансфузіях, трансфузіях свіжозамороженої плазми).

 

Оцінка активності запального процесу

та ураження органів і систем

(К. А. Щетинкович, Е. В. Костюк, 1997)

Оцінка активності запального процесу

Для гострої фази запалення є характерними універсальність та неспецифічність. У розвитку цієї фази велике значення мають гострофазні білки, які синтезуються в печінці. До них належать:

білки, що реагують на запалення в перші 6–12 годин (збільшення в 100–1000 разів) – С-реактивний протеїн, амілоїдний білок А;

 білки, щo реагують  на запалення протягом 24 годин (збільшення концентрації в 2–5 разів) антитрипсин, гаптоглобін, фібриноген;

білки, що реагують  на запалення протягом 48   годин (збільшення концентрації на 20–60 %) –церулоплазмін, Сз-комплемент).

У новонароджених із підозрою на інфекційний процес з урахуванням доступності та діагностичної цінності найбільш доцільним є визначення вмісту в крові С-реактивного протеїну.

 

Які принципи постановки діагнозу ВУІ новонародженого?

Оцінка активності органів і систем:

 TORCН-синдром – поліорганна патологія, тому необхідно досліджувати показники функцій окремих органів (нирок, печінки, серця і т. д.).

План обстеження новонароджених:

клінічний аналіз крові з обов'язковим підрахунком кількості тромбоцитів (анемія, тромбоцитопенія, прискорена ШОЕ  спостерігаються при перинатальних інфекціях; для інтранатальних інфекцій типовими є лейкопенія за рахунок нейтропенії в перші 3 дні життя, а далі нейтрофільний лейкоцитоз, токсична зернистість нейтрофілів, зсув лейкоцитарної формули вліво; при антенатальних вірусних та мікоплазмених ВУІ нерідко спостерігається лейкопенія, а потім лейкоцитоз, лімфоцитоз, моноцитоз);

 - клінічний аналіз  сечі (інфекція сечовивідних шляхів, пієлонефрит, інтерстиціальний нефрит часто спостерігаються при перинатальних інфекціях);

-  посіви крові, калу, сечі;

- рентгенограма органів грудної клітки (при дихальній недостатності);

- нейросонографія (вентрикуліт, крововиливи, ехощільні включення, внутрішня гідроцефалія);

-  люмбальна пункція (за необхідності);

- активність гепатоспецифічних ензимів (при гепатомегалії);

- огляд окулістом (обов’язково).

Важливим допоміжним методом діагностики ВУІ є патоморфологічне обстеження плаценти. Поява ознак плацентиту, ідентифікація за допомогою імунофлюоресцентних специфічних антисироваток антигена збудника підтверджує ВУЇ і конкретизує її етіологію. Виявлення гінекологом запальної патології статевої сфери, визначення у виділеннях, мазках-відбитках збудника при використанні специфічних антисироваток виконує ту ж саму роль.

Діагностика специфічної інфекцій під час вагітності стикається з особливими проблемами, оскільки більшість материнських інфекцій є безсимптомними або їх ознаки та симптоми є неспецифічними, схожими  на захворювання грипом.

Інтерпретація результатів серологічних реакцій:

1 Наявність у крові специфічних IgM-антитіл відсутності IgG-антитіл свідчить про ранню гостру фазу захворювання та необхідість початку лікування.  

При визначенні IgM-антитіл  під час вагітності нерідко з різних причин спостерігаються хибнопозитивні реакції. У таких випадках лише динаміка та авідність титрів  IgG-антитіл у сироватці крові, взятих з інтервалом 10–14 днів з наростанням титрів у 4 і більше разів, стане підтвердженням гострого інфекційного процесу.                  

2 Наявність специфічних антитіл обох класів свідчить про гостру інфекцію в більш пізній фазі.

У таких випадках рішення залежить від виду збудника, терміну вагітності та інших обставин, які характеризують ситуацію.

3 Наявність у вагітної лише IgG-антитіл свідчить про наявність імунітету.

4 Відсутність антитіл обох класів свідчить про те, що інфекції в минулому не було, а є потенціальна можливість первинного інфікування під час вагітності та виникнення внутрішньоутробної інфекції плода з усіма її особливостями та наслідками. Для таких вагітних показано повторне серологічне обстеження для визначення виникнення первинної інфекції.

Найбільш достовірна інформація про наявність ВУІ та внутрішньоутробний стан плода у терміні 16–32 тижнів гестації може бути отримана  при бактеріо - та / або вірусологічних дослідженнях              навколоплідних вод та фетальної крові.

                З урахуванням можливої гіпердіагностики, ВУІ повинна бути підтверджена не менше, як двома специфічними методами лабораторної діагностики, з динамічним спостереженням. Метод ІФА та метод кількісної ПЛР-діагностики, які визначають рівень вірусної / протозойної інфекції, є визначальними тестами мікробіологічної діагностики.