1.4.2 Керування активами.

Важливим компонентом банківського менеджменту є управління активами, суть якого полягає у формуванні стратегії і здійсненні заходів, що змінюють структуру балансу банку за рахунок власних і залучених коштів. У процесі його здійснення переважно зважується подвійне завдання: забезпечення прибутковості роботи за умови дотримання зовнішніх нормативів і внутрішніх стандартів ліквідності й ризиків. Існує два підходи у керуванні активами:

1. Метод, що ґрунтується  на кредитному потенціалі. На його основі всі ресурси поєднують у загальний фонд, що розподіляється між визначеними, найкращими за рядом критеріїв на даний момент часу, видами активів. Кредитний потенціал комерційного банку визначається величиною залучених власних коштів, за винятком обов'язкових резервів. Отже, у випадку використання даного підходу для конкретної активної операції немає значення, з якого джерела надійшли кошти, поки їх розміщення сприяє досягненню поставлених цілей. При цьому не враховуються розбіжності вимог ліквідності щодо складених джерел засобу.

                2. Підхід, що ґрунтується  на розподілі активів конверсії (перетворення) ресурсів. Конверсія ресурсів свідчить, що обсяг необхідних банку ліквідних коштів залежить від джерел залучення. Таким чином, починається спроба розмежування джерел надходження коштів відповідно до  норм обов'язкових резервів і швидкості їх обороту. Головна перевага даного підходу - зменшення частини ліквідних активів і вкладання додаткових засобів у позички й інвестиції.

Головні недоліки обох підходів:

концентрування уваги на ліквідності за рахунок обов'язкових резервів і можливого вилучення внесків, менший облік ефективного задоволення заявок клієнтів на кредити;

орієнтування на середній, а не на граничні чи близькі до них рівні ліквідності.

Важливим завданням управління активами є диверсифікованість, тобто пошук раціональної структури керованих активів, що забезпечує найменші втрати за рахунок зниження їхньої чи вартості розміру доходів.