4.1.2 Принципи та особливості  фінансового менеджменту у банку

Фахівці з менеджменту вважають управління сучасним банком однією з найбільш складних сфер людської діяльності, оскільки в умовах становлення ринкових відносин банки опинилися в центрі суперечливих і важкопрогнозованих процесів, що відбуваються в економіці, політиці та соціальній сфері. Кризові яви­ща в банківському бізнесі, з одного боку, пов'язані з макроекономічними проблемами, що ззовні впливають на діяльність бан­ків, а з іншого - зі значним впливом внутрішніх чинників, серед яких, крім проблем фінансового характеру, значне місце посіда­ють труднощі в галузі управління, технологій та організації власної діяльності.

Для банків України характерними є:

відсутність власної обґрунтованої концепції розвитку та управління;

недосконалість кадрової політики, тобто системи підбору, навчання та розміщення персоналу;

недосконала система інформаційного забезпечення проце­су управління;

недосконала система аналізу, планування та прогнозу­вання;

слабкі горизонтальні зв'язки між структурними підрозділами, і, як наслідок, неузгодженість роботи банку та прийняття неефективних рішень;

відсутність цілісного комплексу внутрішньобанківської документації, що регламентує всі аспекти діяльності, ро­бить прозорими для клієнтів та працівників процедурипідготовки, прийняття і реалізації управлінських рішень.

Основним наслідком зазначеного вище є неефективна робота банку з клієнтами. Будь-який бізнес, особливо банківський, має бути націлений на надання клієнту найкращих послуг у міні­мальні строки. Від того наскільки швидко управлінські органи кредитних установ відреагують на зміни в зовнішньому середо­вищі та здійснять реорганізацію системи управління, залежати­ме їх майбутнє. Можна впевнено прогнозувати, що банки, які бажають не тільки вижити, але й вийти на якісно новий рівень розвитку, визнають необхідність значних змін, насамперед, у технології надання послуг, підходах до реалізації основних за­вдань діяльності банку, організаційній структурі та системі фі­нансового управління.

Поняття «фінансового менеджменту» в банку можна розглядати з одного боку, як напрямок діяльності і як орган управ­ління (практичний аспект), а з іншого - як науковий напрямок (теоретичний аспект).

При цьому фінансовий менеджмент банку має свої особли­вості, пов'язані зі специфікою банківської діяльності. На відмі­ну від підприємств, основна діяльність яких  виробництво то­варів, послуг, і торгівля, банки є фінансово-кредитними інститу­тами, основна діяльність яких сконцентрована на фінансових ринках. Якщо на підприємстві фінансові операції необхідна складова ефективного ведення основної виробничої діяльності, то для банків фінансові операції складають зміст діяльності, і суть управління фактично полягає в управлінні фінансами.

Крім зазначених вище, можна виділити такі галузеві особливості фінансового менеджменту банку:

об'єктивна необхідність управління залученими фінансовими ресурсами;

більш жорсткий рівень державного регулювання діяльності банків;

широка номенклатура операцій, що визначаються функціонуванням банків на декількох фінансових ринках;

пряма залежність не тільки від кон'юнктури або стану ринку банківських послуг, але й від стану національної, а в окремих випадках і світової, економіки;

більш високий рівень потенційних ризиків у процесі діяльності.

Отже, поняття «фінансовий менеджмент банку» значно ширше, ніж «фінансовий менеджмент на підприємстві». Можна сказати, що, з одного боку, управління фінансами банку є, по суті, управлінням його операціями, а з іншого - це частина взаємозалежного процесу, в якому можна виокремити управління ліквідністю банку, управління фінансовими ризиками банку, управління прибутковістю банку та ефективністю виконання окремих видів банківських операцій.

Як орган управління фінансовий менеджмент являє собою комплекс структурних підрозділів, на які покладені функції управління фінансами. Керівники таких структур є фінансовими менеджерами. Для ефективного здійснення своїх функцій фінансовий менеджер зобов'язаний:

знати суть і зміст різноманітних фінансових відносин і операцій банку;

уміти здійснювати аналіз впливу різноманітних зовнішніх і внутрішніх чинників на результати фінансової діяльності;

уміти «читати» й аналізувати фінансову та управлінську звітність;

уміти проводити необхідні фінансово-економічні розрахунки;

знати світовий і вітчизняний досвід управління фінансами та відомі методи і прийоми управління фінансами в різних типових ситуаціях.

Як науковий напрямок або система економічного управління фінансовий менеджмент містить теоретичні питання управління фінансами та організації фінансової діяльності в банку.

При управлінні фінансами банку слід дотримуватися таких принципів:

комплексний характер управління;

урахування специфіки функціонування конкретного банку і стану розвитку кредитної системи;

раціональне ранжування прикладних управлінських завдань з урахуванням стратегічних цілей і поточних за­вдань діяльності банку;

чітке: визначення і формалізоване закріплення функціональ­них обов'язків, прав, і відповідальності всіх учасників процесу управління;    

виконання нормативних вимог до діяльності банків з боку держави і недопущення застосування до банку фінансових і адміністративних штрафів;

забезпечення необхідного зв'язку з іншими напрямками банківського менеджменту.

Ключовою складовою фінансового менеджменту банку є ці­льові підсистеми, оскільки для ефективного функціонування будь-якої системи необхідно, щоб процеси, що відбуваються в ній, були цілеспрямованими, тобто необхідно мати певну систему ці­лей, на досягнення яких орієнтується управління.

В економічній літературі цілі класифікують на загальні абоглобальні, які розробляються для банку в цілому, та специфіч­ні, що розробляються за основними видами та напрямками діяль­ності структурних підрозділів на основі загальних цілей або орі­єнтирів.

Загальні цілі відбивають концепцію розвитку банку, і, як правило, розробляються на довгострокову перспективу. Вони визначають основні напрямки розвитку банку, що потребує точ­ного формулювання цілей та їх узгодження з ресурсами.

Розподіл ресурсів в економічній системі з урахуванням численних зовнішніх та внутрішніх обмежень зумовлює необхідність порівняльного аналізу цілей за ступенем їх пріоритетності та врахування їх взаємозв'язку, тому одночасно з форму­люванням цілей відбувається їх ранжування за принципом пріо­ритетності.

Іншу групу цілей складають специфічні цілі, що розробля­ються в рамках загальних цілей за основними напрямками ді­яльності в кожному структурному підрозділі банку, та можуть виражатися в кількісних та якісних показниках.