5.1.3 Структура активів та їх види

Активи, або вкладення комерційного банку класифікуються, виходячи зі ступеня їх ліквідності, тобто швидкості, з якою вони можуть бути трансформовані в готівку і залучені до неї засоби, придатні для негайного виконання банком своїх зобов'язань перед вкладниками та іншими кредиторами. З цього погляду всі активи комерційного банку можуть бути розділені на первинні резер­ви, вторинні резерви, кредити, надані банком, інвестиції в цінні папери, основні засоби банку і нематеріальні ресурси.

До первинних резервів належать активи, які в будь-який час можуть бути використані банком для видачі вкладів і здійснен­ня поточних платежів. До цієї групи активів належать:

банкноти і монети в касі банку;

платіжні документи в процесі інкасування;

кошти на кореспондентських рахунках у центральному (національному) банку;

кошти на кореспондентських рахунках у комерційних банках;

обов'язкові мінімальні резерви.

Первинні резерви є малоприбутковим видом активів, і керів­ництво банку з метою максимізації прибутку прагне до знижен­ня їх частки в структурі активів. Проте це зниження можливе лише до певного рівня, оскільки готівкових коштів у касі банку повинно бути достатньо для розміну грошей, видачі вкладів при­ватним вкладникам, поповнення операційної каси банків-кореспондентів, з якими укладені відповідні угоди. Необхідний розмір готівкових коштів визначається структурою пасивів даного кон­кретного банку і часткою в пасивах поточних рахунків фізичних та юридичних осіб, вкладів, терміни виплат за якими настали. Пла­нування руху готівки у касі банку, вибір джерел її поповнення є одним із найважливіших завдань, що його розв'язують при управ­лінні активами банку. Це потребує організації постійної роботи з клієнтурою щодо інкасування грошового виторгу, укладання договорів з національним і комерційними банками щодо інкасування коштів з метою забезпечення переведення банківської готівки у безготівкові кошти на його кореспондентських рахун­ках.

Комерційні банки зберігають тимчасово вільні кошти на своїх кореспондентських рахунках у національному (центральному) і комерційних банках. Ці кошти використовуються для виконан­ня платіжних інструкцій клієнтів з переказу коштів з їхніх ра­хунків у комерційному банку на сплату за товари і послуги, оплату за різними договорами, укладеними клієнтами банку з їх контрагентами, платежі за банківськими зобов'язаннями. До­статність коштів на кореспондентських рахунках банку для ви­конання ним поточних платежів є наслідком діяльності банку з управління поточною ліквідністю.

За правилами, встановленими Національним банком України, комерційні банки зобов'язані зберігати мінімальні резерви на своїх рахунках у НБУ. Таким чином, сума коштів комерційного банку на даному кореспондентському рахунку не може бути нижчою за відповідний норматив, встановлений цим органом контролю. Сума ж перевищення залишку на кореспондентсько­му рахунку визначається самим банком, виходячи з розміру за­планованих платежів, які необхідно провести у першій половині наступного дня. На практиці комерційні банки можуть в окре­мих випадках допускати недостачу коштів на кореспондентському рахунку в Національному банку для підтримання обов'язко­вих резервів у межах звітного періоду, в інші ж дні цього періоду сума залишку коштів на кореспондентському рахунку повинна бути достатньою для компенсації допущеної недостачі коштів.

Вторинні резерви - це група активів банку, які в достатньо короткий термін можуть бути трансформовані у первинні резер­ви і використані для виконання поточних платежів за зобов'язаннями банку. Основне їх призначення - бути джерелом по­повнення первинних резервів, а також забезпечувати одержання прибутку. До цієї групи активів належать:

вкладення в державні короткострокові цінні папери;

вкладення в корпоративні короткострокові ліквідні цінні папери;

міжбанківські кредити на термін до 7 днів.

Створюючи портфель короткострокових державних цінних паперів та управляючи ними, комерційний банк ставить перед собою такі цілі: одержання прибутку, створення високоліквідного активу, який може бути реалізований на вторинному ринку, придбання інструмента, який може бути заставою. Великого по­ширення набули операції Національного банку України з надан­ня ломбардних кредитів комерційним банкам під заставу об­лігацій внутрішньої державної позики (ОВДП), операції «репо» (продаж із зобов'язаннями наступного викупу в заздалегідь ви­значений термін за встановленою ціною) із цими цінними папе­рами, що їх активно проводять комерційні банки як із Національ­ним банком, так і один з одним. Отже, маючи достатній портфель державних цінних паперів, комерційний банк може досить швидко реалізувати його або одержати рефінансування.

За розвинутого вторинного ринку корпоративних цінних па­перів вони також можуть бути використані для формування вто­ринних резервів. Проте це пов'язано із значно більшим ризиком і потребує глибокого аналізу не тільки стану фондового ринку, а й економічної галузі, в якій працюють емітенти.

Найбільшу частку в активах комерційного банку становлять, як правило, прибуткові активи — позики та довгострокові інвестиції в цінні папери. Ці дві групи активів відрізняються від резервів, описаних вище, значно нижчим ступенем ліквідності, проте для забезпечення рентабельної роботи керівництво банку прагне до збільшення частки цих груп в активах банку. Потрібно зазначити, що частка кредитів в активах банків коливається від 20 до 80 %, а частка портфеля цінних паперів досягає 25-30 %.

Вкладення в основні засоби - це найдовгостроковіші активи банку, без яких не можливе нормальне функціонування кредитно-фінансової установи. Як і будь-якій організації, комерційному банку необхідні приміщення, меблі, технічні засоби. Ця група активів не дає безпосередньо ніякого прибутку, проте без них не можлива організація роботи з моменту його створення.