5.4.2.1 Аналіз кредитних операцій комерційного банку

Кредитування традиційно вважається одним з основних напрямків роботи банку. За рекомендаціями світових фінансово-кредитних організацій, якщо в активах банку кредитування займає менше 65%, то кредитна політика банку є пасивною, якщо частка перевищує 75% - агресивною.

При проведенні аналізу кредитної політики необхідно враховува­ти багато факторів:

 

Внутрішні та зовнішні фактори мають великий вплив на дохід, який отримає банк, тому банки намагаються враховувати ці фактори.

На першому етапі провадиться аналіз структури кредитного портфеля банку. В цілому надані кредити банків можна поділити на довгострокові та короткострокові.

Приймаючи рішення про кредитування, банки повинні враховувати можливий негативний розвиток позичальників більшою мірою, ніж позитивний. У процесі управління кредитними ризика­ми можна виділити чотири основні етапи, які визначають завдання цього процесу.

1  Аналіз та оцінка кредитних ризиків. Банк повинен встано­вити на основі різних джерел інформації види і взаємозв'язок ри­зиків, від яких він може зазнати збитків. Потім потрібно визначи­ти, які види ідентифікованих ризиків можуть бути виміряні. З ура­хуванням витрат на збір та обробку інформації необхідно далі виділити ризики, які підлягають вимірюванню, і ризики, якими можна нехтувати.

Визначення величини ризиків. Визначення кількісної величи­ни ризику дає   можливість оцінити розмір потенційних збитків ісформувати  за допомогою активних  інструментів  управліннярівень ризику.

Управління кредитними ризиками. Виробити стратегію і методологію управління кредитними ризиками. Управління ризиками може бути спрямоване як на запобігання виникненню кредитних ризиків, так і на подолання негативних наслідків кредитних ризиків для рентабельності та ліквідності банку.

Контроль за ефективністю управління кредитними ризиками.

Відділ з управління кредитними ризиками розробляє методологію управління кредитними ризиками, формує політику у сфері аналізу, оцінки, прогнозування і моніторингу ризиків, застосування класифікації кредитів, використання застав і гарантій, управління проблемними кредитами, а також встановлює обмеження на креди­тування залежно від галузі, регіону, ризику позичальників, стандар­ти на документацію кредитів.

Доречно розрізняти такі складові кредитного ризику: кредит­ний ризик щодо позичальника, кредитний ризик щодо способу забезпечення позики, кредитний ризик щодо кредитної угоди, зважений кредитний ризик та портфельний кредитний ризик.

Для мінімізації кредитного ризику банкам у процесі своєї діяльності необхідно звертати увагу на ряд факторів, які впливають на ступінь ризику неповернення платежу:

1) ступінь концентрації кредитної діяльності банку в якій-небудь галузі, яка чутлива до змін в економіці;

питома вага кредитів та інших банківських контрактів, що припадають на клієнтів, які знаходяться у скрутній ситуації;

концентрація діяльності банку в нові, нетрадиційні сфери;

часте внесення змін у політику банку щодо надання кредитів,формування кредитного портфеля;

впровадження в практику значної кількості нових послуг за короткий проміжок часу;

прийняття як застави цінностей, які важко реалізуютьсяна ринку або які швидко знецінюються.

Наступним кроком у аналізі кредитування банку є проведення горизонтального та вертикального аналізу.

Наступним етапом аналізу є визначення динаміки відсоткових ставок за кредити.

Одним із найважливіших напрямків аналізу кредитної діяльності комерційного банку є аналіз руху кредитів.

Аналіз руху кредитів передбачає проведення розрахунку пев­ного переліку показників та коефіцієнтів, який несе значне смис­лове навантаження при визначенні основних тенденцій змін кре­дитного портфеля банківської установи. Найбільш загальним по­казником, що характеризує рух кредитів, є залишки кредитної за­боргованості.

При проведенні аналізу руху кредитів важливим моментом є оцінка динаміки співвідношення резерву, сформованого на покриття можливих збитків по кредитах, та загальної суми кредитної заборгованості.

Наступним напрямом аналізу кредитної діяльності банку є оцінка розподілу кредитів за економічними секторами.

Аналіз галузевої структури дає можливість визначити диверсифікацію кредитів порівняно з попередньою звітною датою. Для цього розраховуються частки кредитних вкладень комерційного бан­ку в окремі галузі та оцінюються у статиці й у динаміці. Цей аналіз необхідний для виявлення зон кредитного ризику для розроблення кредитної політики та визначення лімітів кредитування по окремих га­лузях та клієнтах банку.

Далі аналізується кредитна заборгованість за термінами погашен­ня.

Наступним аспектом аналізу кредитної діяльності комерційних банків є аналіз формування резерву на можливі збитки за позиками.

Даний вид аналізу містить оцінку правильності розподілу виданих позик за групами ризику, достатності розміру резерву на покриття втрат по кредитних ризиках та відповідність розрахункової суми фактично створеному резерву.

Види позик за ступенем ризику:

стандартні (2% резервування);

позики під контролем (5% резервування);

субстандартні позики (20% резервування);

сумнівні позики (50% резервування);

безнадійні позики (100% резервування).

Якість наданих кредитів характеризує також показник співвідношення резервів на випадок збитків за позиками та загаль­них позик. Чим менше його значення, тим якіснішим, а відтак менш ризикованим є кредитний портфель.

Рівень сумнівної заборгованості характеризує якість кредитно­го портфеля, а саме: довгострокових, короткострокових та МБК з точки зору проблематичності їх повернення. Значення цього показ­ника не повинно перевищувати 0,05%, тобто своєчасно непогашені кредити мають становити не більше 5% від усього кредитного порт­феля.

 

Методика проведення аналізу кредитоспроможності позичальника

Під кредитоспроможністю  банківських клієнтів слід розуміти такий фінансово-господарський стан підприємства, який дає впевненість в ефективному використанні позичених коштів, здатність та готовність позичальника повернути кредит відповідно до умов договору. Вивчен­ня банками різноманітних чинників, які можуть призвести до непогашення кредитів або, навпаки, забезпечують їх своєчасне повернення, становлять зміст банківського аналізу кредитоспроможності.

Склад та зміст показників випливають із самого поняття кредитоспроможності. Вони повинні відобразити фінансово-господарський стан підприємства з точки зору ефективності розміщення та викори­стання позичених коштів і готовність позичальника здійснювати пла­тежі та погашати кредити в заздалегідь визначені терміни. Здатність своєчасно повертати кредит оцінюється шляхом аналізу балансу підприємства на ліквідність, ефективного використання кредиту та оборотних коштів, рівня рентабельності, а готовність визначається за допомогою вивчення дієспроможності позичальника, перспектив йо­го розвитку, ділових якостей керівників позичальника.

З огляду на те, що підприємства значно відрізняються за характе­ром своєї виробничої та фінансової діяльності, неможливо створити єдині універсальні та вичерпні методичні вказівки щодо вивчення кредитоспроможності і розрахунку відповідних показників. Це підтверджується практикою нашої країни.

Основна мета аналізу кредитоспроможності - виявити здатність та готовність позичальника повернути позику відповідно до умов кредитного договору. Банк повинен у кожному конкретному випадку визначити ступінь ризику, який він готовий прийняти, а також розмір кредиту, який може бути наданий за даних умов.

При розгляді кредитної заявки працівники банку враховують чимало факторів. Протягом багатьох років службовці банку, відповідальні за надання позик, виходили з таких критеріїв:

дієздатність позичальника;

його репутація;

здатність отримувати дохід;

володіння активами;

стан економічної кон'юнктури.

Інформаційним забезпеченням аналізу кредитоспроможності є:

1              Зовнішні джерела інформації.

Для отримання подібних даних банку необхідна інформація, що характеризує фінансовий стан фірми. Це зумовлює необхідність вивчення фінансових звітів, можливості появи непередбачених обставин і стану із страхуванням. Джерелами інформації про кредитоспроможність позичальника можуть бути:

переговори із заявниками;

інспекція на місці;

аналіз фінансових звітів;

зовнішні джерела.

2              Джерела відомостей, необхідних для розрахунку показників кредитоспроможності.

Першим джерелом інформації для оцінки кредитоспроможності господарських організацій має бути їхній баланс із пояснювальною запискою до нього. Аналіз балансу дозволяє визначити, якими коштами розпоряджається підприємство і який за розміром кредит ці ко­шти забезпечують. Проте для обґрунтованого та всебічного висновку щодо кредитоспроможності клієнтів банку балансових відомостей не досить. Це випливає зі складу показників.

Банки розвинутих країн застосовують складну систему значної кількості показників для оцінки кредитоспроможності клієнтів. Ця система диференційована залежно від характеру позичальника (фірма, приватна особа, вид діяльності), а також може базуватися як на сальдових, так і на оборотних показниках звітності потенційних позичальників.

Залежно від рівня організації аналітичної роботи в банку українські комерційні банки вдаються до різних методів оцінки кредитоспроможності. Крім того, певну увагу цим питанням приділяє і НБУ, встановивши обов'язкові критерії оцінки фінансового стану позичальника.

Так, згідно із Положенням про порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за позиками комерційних банків для здійснення оцінки фінансового стану позичальника-юридичної особи комерційний банк має враховувати такі економічні показники його діяльності:

обсяг реалізації;

прибутки та збитки;

рентабельність;

ліквідність;

грошові потоки (рух коштів на рахунках позичальника);

склад та динаміку дебіторсько-кредиторської заборгованості;

собівартість продукції.

Крім наведених чинників, при оцінці фінансового стану повинні також бути враховані фактори суб'єктивного характеру:

ефективність управління позичальника;

ринкова позиція позичальника і його залежність від циклічних та структурних змін в економіці та галузі;

наявність державних замовлень та державна підтримка позичальника тощо;

погашення  кредитної заборгованості  позичальником  у минулому;

професіоналізм керівництва.

Крім наведених показників НБУ встановлює також ряд економічних показників, обов'язкових для розрахунку при проведенні аналізу фінансового стану позичальника-юридичної особи, серед яких — коефіцієнти загальної та абсолютної ліквідності, маневровості та автономності.

Оцінка фінансового стану позичальника-комерційного банку здійснюється на підставі:

-              дотримання обов'язкових економічних нормативів та показників діяльності комерційного банку, передбачених норматив­ними актами Національного банку України;

аналізу прибутків та збитків;

аналізу якості активів та пасивів;

створення резервів;

виконання зобов'язань комерційним банком у минулому;

якості банківського менеджменту.

При здійсненні оцінки фінансового стану позичальника-фізичної особи мають бути враховані:

соціальна стабільність клієнта, тобто наявність власної нерухомості, цінних паперів тощо, постійної роботи, сімейний стан;

наявність реальної застави;

вік і стан здоров'я клієнта;

загальний матеріальний стан клієнта, його доходи та витрати;

інтенсивність користування банківськими позиками в минулому і своєчасність їх погашення та відсотків за ними, а також користування іншими банківськими послугами;

-              зв'язки клієнта в діловому світі тощо.

У рамках законодавства України з кредитування кожний банк визначає власну методику оцінки кредитоспроможності позичальника.

Вітчизняні банки оцінку кредитоспроможності позичальника проводять головним чином на основі аналізу балансу і звіту про фінансовий стан та його використання. Основна увага при визначенні кредитоспроможності приділяється аналізу коефіцієнтів, що характеризують співвідношення різних статей балансу, і динаміці цих показників, які є важливими джерелами інформації та прогнозів стану справ позичальника і рівня кредитного ризику.

Найбільш повне інформаційне забезпечення оцінки кредитоспроможності має складатися з:

матеріалів, отриманих безпосередньо у клієнта;

   відомостей, отриманих від ділових партнерів клієнта (постачальників, кредиторів, покупців продукції тощо);

   звітів та інших матеріалів приватних і державних установ та агентств;

  галузевих аналітичних досліджень, довідників з інвестицій тощо;

   інформації, що надасться клієнтом при запиті на позику:

установчих документів, що підтверджують правомочність клієнта отримати позику;

бухгалтерської звітності, включаючи баланс підприємства, звіту про фінансові результати, про стан майна тощо;

ТЕО проекту, що кредитується, з розрахунком очікуваних надходжень від реалізації;

копій контрактів, договорів та інших документів, що стосуються проекту, який кредитується;

податкових декларацій;

бізнес-плану, що включає опис продуктів чи послуг, які будуть запропоновані на ринку, галузевої та ринкової пропозиції, планів маркетингу і виробництва, фінансового плану.

За кордоном джерелом інформації є спеціалізовані кредитні агентства. Вони надають інформацію про очікуваний фінансовий стан потенційного клієнта і провадять кредитну експертизу.