5.4.2.4 Сутність і роль кредитних операцій у діяльності комерційних банків

Функціонування ринку тісно пов'язане з такими понят­тями, як «кредит» і «відсоток». Кредит — це форма руху позико­вого капіталу, тобто грошового капіталу, наданого в позику на умовах забезпеченості, повернення, прибутковості, терміновості, сплачуваності та цільового характеру використання. Існування кредит­них відносин передбачає, з одного боку, тимчасово вільні грошові капітали, власники яких готові відступити їх на певний термін під відсоток, а з іншого боку,  позичальників, які бажають тимчасово використовувати їх у своїй виробничій діяльності. Кредитні відносини реалізуються через кредитну систему.

Сучасна кредитна система — це сукупність різноманітних кредитно-фінансових інститутів, що діють на ринку позикових капіта­лів і здійснюють акумуляцію та мобілізацію грошового капіталу.

Позики комерційних банків класифікують за різними крите­ріями.

За наявністю і характером забезпечення: забезпечені (ломбардні) позики і незабезпечені (бланкові) кредити.

Основна маса банківських кредитів видається під забезпечення, що є одним із принципів банківського кредитування. Формами забезпечення зобов'язань щодо повернення кредиту можуть бути:

• застава майна позичальника;

• гарантія або доручення;

• перевідступлення на користь банку контрактів, вимог і ра­хунків позичальника до третьої особи;

• договір страхування відповідальності позичальника за непогашення заборгованості стосовно позики;

• товаророзпоряджувальні документи (гарант — складське свідоцтво, що підтверджує перебування товару на складі, залізнична накладна, коносамент — свідоцтво про приймання вантажу до морського перевезення тощо);

• цінні папери;       

• поліси страхування життя;

• інші грошові вимоги позичальника до третьої особи.

Незабезпечені позики, які в банківській практиці називають­ся бланковими, надаються тільки під зобов'язання позичальника погасити позику. Ці кредити пов'язані з великим ризиком для банку і видаються під вищий відсоток.

За термінами використання позики:

Термінові — позики, надані банком на зафіксований в угоді з позичальником термін:

• короткострокові — до 1 року;        

• середньострокові — від 1 до 3 років;             

• довгострокові — понад 3 роки.

До запитання (онкольні) — позики, що погашаються позичальником на першу вимогу банку. Відстрочені (пролонговані) — позики, щодо яких прийняте рішення про перенесення терміну повернення на пізніший час. Відстрочка погашення позики, як правило, супроводжується встановленням вищої відсоткової ставки.

За способами надання:

• що видаються в разовому порядку;

• що видаються відповідно до відкритої кредитної лінії, попередньо встановленого ліміту кредитування;

• гарантовані (резервні) кредити із заздалегідь обумовленою датою видачі позики та з видачею позики в міру виникнення в ній потреби.

За способами погашення:

• що погашаються одноразовим платежем після закінчення терміну;

• що погашаються періодичними внесками, поступово;

• що погашаються відповідно до особливих умов, передбачених кредитною угодою.

Прострочені — позики, щодо яких минули терміни повернен­ня, встановлені в кредитному договорі, а позикові кошти банку не повернуті.

Порядок погашення кредиту, при якому виплати здійснюють­ся нерегулярно, передбачає вищу відсоткову ставку.

За характером і способом сплати відсотка:

• позики з фіксованою відсотковою ставкою, відразу встановленою на повний термін погашення кредиту. Здійснюється таке кредитування звичайно на короткий термін;

• плаваючою відсотковою ставкою, яка періодично переглядається і прив'язується до рівня облікової ставки центрального банку та фактичних темпів інфляції;

• зі сплатою відсотків у міру використання позикових коштів (звичайні позики);

• зі сплатою відсотка одночасно з одержанням позикових кош­тів (дисконтний кредит).

За кількістю кредиторів:

• надані одним банком;

• синдиковані (консорціумні) кредити — що видаються банківським консорціумом, у якому один із банків бере на себе роль менеджера, об'єднує кошти для загального кредиту, укладає з клієнтом договір і займається розподілом відсотків;

• паралельні, що передбачають однакову узгоджену участь кількох банків у наданні кредиту одному позичальникові.

Банківський кредит надається банками й іншими кредитно-фінансовими інститутами юридичним особам, населенню, державі, іноземним клієнтам у вигляді грошових позик.

Поширеним видом короткострокових позик є вексельні операції: облік векселів і застава векселів.

Облік векселя — це своєрідна купівля векселя банком. Купу­ючи вексель у векселетримача, банк отримує право на одержання грошей за векселем після закінчення його терміну. За авансуван­ня векселетримача банк стягує з останнього обліковий відсоток, або дисконт, що дорівнює різниці між номінальною вартістю векселя і сумою, яку виплачує банк при обліку векселя. Після закінчення терміну векселя банк пред'являє його боржникові (векселедавцю) до погашення. Економічна суть цієї операції полягає в достроковій грошовій реалізації векселя його утримувачем банкові й перетворенні комерційного кредиту в банківський.

Застава векселя відрізняється від обліку векселя тим, що век­сель переходить від векселетримача до банку не остаточно, а тим­часово як застава виданої банком позики. Після закінчення тер­міну позики позичальник зобов'язаний її погасити і виплатити за нею відсотки.

З вексельним обігом пов'язане надання акцептного кредиту.

Акцептний кредит надається векселедавцю (платникові за векселем) і виконує роль гарантійної послуги. Кредитна угода оформляється з використанням переказного векселя (тратти), де векселетримач (трасант) вказує платника (трасата), який повинен акцептувати вексель, тобто дати згоду здійснити платіж. Трасант, отримавши акцепт банку за векселем, обліковує його в іншому бан­ку (великі банки нерідко самі обліковують свої власні акцепти) і таким чином одержує гроші або ж погашає акцептом свої бор­ги. До терміну тратти клієнт, якому був відкритий кредит, вносить банкові-акцептанту відповідну суму на оплату векселя. За надання акцептного кредиту банк стягує акцептну комісію.

У ролі гарантійної банківської послуги виступає й авальний кредит. Його призначення — покрити зобов'язання клієнта, якщо він не зможе виконати їх самостійно. Авальний кредит існує у вигляді різних форм гарантій або доручень: гарантія платежу або поставки, доручення щодо кредиту, гарантія надання позики тощо. Щодо анального кредиту нараховується комісія, розмір якої залежить від виду вимог, що випливають Із гарантії, а також терміну дії гарантії, а за наданий кредит банкові сплачується відсоток.

Класичною формою видачі кредиту є кредит за овердрафтом. При овердрафті банк надає кредит, видаючи клієнтові гроші (або оплачуючи його рахунки) з поточного рахунку клієнта понад на­явні на рахунку залишки в межах певного ліміту (в результаті утвориться дебетове сальдо). Сума ліміту, тобто максимальна сума овердрафту, встановлюється при відкритті поточного рахунку. Овердрафт зручний для клієнта тим, що дає змогу кредитувати саме ту суму, яка йому необхідна в даний момент, виплачуючи відсоток лише за фактично витрачені кошти.

Обсяг кредиту змінюється в міру надходження коштів на поточ­ний рахунок клієнта. Відсоток за овердрафтом нараховується щодня на суму, яка перевищує залишок на поточному рахунку.

Поширеною формою відкриття кредитного ліміту є ліміт за контокорентним рахунком, який відкривається позичальникові.

Контокорентний рахунок — поєднання позикового рахун­ку з поточним, на якому враховуються всі операції банку з клієнтом. Дебет рахунку: позики, надані банком клієнтові.

Кредит: суми, що надійшли в банк від клієнта. Позичальник використовує контокорентний кредит у різному обсязі залежно від свого фінансового стану.

Відсотки за контокорентним кредитом належать до розряду найвищих, оскільки кредит пов'язаний з підвищеним ризиком для банку.

Ліміт може відкриватися у формі відкриття кредитної лінії, тобто юридично оформленої угоди між банком і позичальником про максимальну суму кредиту, яку останній зможе використо­вувати протягом обумовленого терміну при дотриманні певних умов. Це одна із форм короткострокового кредиту (до 1 року) для покриття тимчасової потреби в коштах. Початково узгоджена величина кредитної лінії може бути скоригована банком у випадку зміни кон'юнктури. Відкриття кредитної лінії нерідко супроводжується вимогою банку до позичальника зберігати на своєму поточному рахунку компенсаційний залишок у розмірі не менше 20 % від суми кредиту.

Однією з форм надання банківських позик є надання кредиту з використанням спеціально відкритого позикового рахунку, коли вся сума перераховується з дебету позикового рахунку на кредит поточного рахунку клієнта.

Різновид средньо- і довгострокових кредитів, наданих за «плаваючими» відсотковими ставками, являє собою револьверні, або відновлювані кредити, що переглядаються через обумовлені в кредитній угоді терміни (3-6 місяців), відповідно до поточних ринкових ставок за короткостроковими кредитами. Кредит відновлюється, поки не мине загальний термін кредиту.

Комерційний кредит надається одним діючим підприєм­ством іншому у вигляді продажу товарів із відстроченням пла­тежу. Знаряддям такого кредиту є вексель, оплачуваний через комерційний банк. Як правило, об'єктом комерційного кредиту є товарний капітал, що обслуговує кругообіг промислового капіта­лу. Особливість комерційного кредиту полягає в тому, що позико­вий капітал тут зливається з промисловим. Головна мета такого кредиту — прискорити процес реалізації товарів і закладеного в них прибутку. Відсоток за комерційним кредитом звичайно ниж­чий, ніж за банківським кредитом. Комерційний кредит залежить від фінансових можливостей постачальника товару і від спромож­ності покупця своєчасно погасити заборгованість. Розміри комер­ційного кредиту обмежуються величиною резервних капіталів, які мають промислові й торговельні компанії.

Споживчий кредит, як правило, надається торговельними компаніями, банками і спеціалізованими кредитно-фінансовими інститутами для придбання населенням товарів і послуг із відстроченням платежу.

У банківській практиці розглядають такі види споживчого кредиту. Залежно від мети кредитування розрізняють спожив­чий кредит на поточні потреби і кредит на інвестиційні цілі населення. Залежно від порядку надання кредиту існує прямий (надається безпосередньо банком) і непрямий (надається торговельною організацією) кредити. Форма надання споживчого кре­диту — грошова або товарна (із відстроченням платежу).

Найпоширенішим способом надання споживчого кредиту є позики, пов'язані з купівлею товарів тривалого користування. Обслуговування позичальника здійснюється разом із банком і торговельною організацією шляхом укладання угоди про надання покупцеві товару кредиту з розстрочкою. Клієнт вносить до 30 % вартості товару. Під неоплачену частину товару банк надає клієнтові кредит і переказує кошти торговельній організації, залишаючи в забезпечення кредиту суму початкового внеску. Після погашення позики клієнтом цей внесок переказується на рахунок торговельного підприємства.

Інший варіант: на неоплачену частину вартості товару виписуються векселі, які обліковуються банком. Після закінчення терміну позичальник погашає векселі. Забезпечення кредиту - куплений товар.

Другим способом споживчого кредитування є кредитна картка. Кредитна картка - це іменний платіжно-розрахунковий документ, за допомогою якого здійснюється позичання грошей або оплата при купівлі товарів і послуг. Кредитні картки випус­каються банками, промисловими й торговельними підприємства­ми, широко використовуються при наданні споживчого кредиту. З їх допомогою здійснюється реєстрація фінансових операцій клієнта, вносяться зміни в його рахунок, відзначаються платежі, податкові виплати тощо.

Установи, які випускають кредитні картки, стягують плату з клієнтів у вигляді разових щорічних платежів та комісійних, які нараховуються регулярно (від вартості оплачених рахунків). Банк також стягує з власника картки відсоток за кредит, наданий у ме­жах ліміту кредитування. Найпоширенішими є кредитні картки масового зразка, розрахунки за якими здійснюються через відкриття револьверного кредиту емітентом кредитної картки; кредитні картки дорожнього типу, яким притаманний такий самий спосіб кредитування при розширенні сфери застосування й обмеженні кола одержувачів карток; дебетові картки, платежі за якими здій­снюються в межах залишку коштів на поточних рахунках клієнта.

Лізинговий кредит — довгострокова здача в оренду з правом викупу основних засобів, куплених орендодавцем для орендаря з метою виробничого використання. У лізингових операціях беруть участь три сторони: постачальник (виробник) машин і устаткування, організація, що фінансує угоду (орендодавець) та організа­ція, що використовує орендоване майно у своїх інтересах (орен­дар). Організаціями, які фінансують лізингові операції, є комерційні банки або їхні дочірні лізингові компанії.

У межах довгострокової оренди розрізняють дві основні форми лізингових операцій — фінансовий і оперативний лізинг.

Оперативний лізинг передбачає передачу орендного права користування основними фондами, що належать орендодавцю на термін, що не перевищує термін їх повної амортизації, з обов’язковим поверненням цих основних фондів орендодавцю. Право власності на орендовані основні фонди залишається в орендодав­ця протягом усього терміну оренди.

Фінансовий лізинг передбачає придбання орендодавцем основ­них фондів на замовлення орендаря з наступною передачею орен­дареві права користування цими основними фондами на термін, менший, ніж термін повної амортизації, з обов'язковою наступ­ною передачею орендареві права власності. Комерційні банки використовують в основному фінансовий лізинг.

Протягом терміну дії договору про лізинг орендар сплачує орендодавцеві повну вартість узятого в оренду майна. Лізинг можна розглядати як різновид довгострокового кредиту, який надається в натуральній формі і погашається клієнтом на виплат. Клієнт укладає з банком договір, у якому визначається розмір орендної плати і періодичність її перерахування. До складу лізингового платежу входять: сума амортизації або вартість орендованого май­на, прибуток лізингодавця за надані послуги (лізингова маржа), плата за кредит.

Об'єкти лізингу - це різне рухоме (машини, обладнання, транспортні засоби, обчислювальна техніка тощо) і нерухоме (будинки, споруди) майно.

Банк, що здійснює лізинг, одержує такі переваги: розширення кола банківських операцій і відповідно збільшення одержуваних доходів; зниження ризику втрат від неплатоспроможності клієнта; розмір орендної плати за надання майна в рамках лізингу може бути вищий, ніж відсоткова ставка за довгостроковими кредита­ми, які видаються на той самий термін.

Лізинг дає й орендареві ряд переваг порівняно зі звичайними формами фінансування і кредитування: зберігається ліквідність балансу — лізинг забезпечує повну вартість угоди і сприяє значно­му прискоренню окупності капіталовкладень; досягається еконо­мія власних коштів підприємства; сплата орендних платежів може здійснюватися за рахунок прибутків, одержаних від експлуатації орендованого об'єкта; дозволяє підприємству уникати втрат, пов'язаних із моральним старінням машин та обладнання; дає змогу зменшити податковий тягар, оскільки лізингові платежі входять до складу собівартості продукції.

У промислово розвинутих країнах лізингові платежі набули великого розвитку за останнє десятиліття. Частка видатків на лізингові операції в загальних капіталовкладеннях у машини та обладнання становить:

• у США — 30 %;

• в Англії, Франції, Швеції, Іспанії – 13-17 %;

• в Італії, Голландії – 12-14 %;

• в Австрії, Данії, Норвегії – 8-10 %.

Великого поширення в практиці міжнародних відносин набув лізинг. Розрізняють експортний лізинг (угода, за якою лізингова компанія купує обладнання у національної фірми, а потім надає його в оренду закордонному орендареві) та імпортний лізинг (угода, за якою лізингова компанія купує обладнання в іноземної фірми і надає його в оренду вітчизняному орендареві).

Державний кредит слід розділяти на власне державний кре­дит і державний борг. У першому випадку кредитні інститути держави кредитують різні сектори економіки. В другому випад­ку держава запозичує кошти у банків та інших кредитно-фінан­сових інститутів на ринку капіталу для фінансування бюджетного дефіциту і державного боргу. При цьому, крім інститутів, державні облігації купує населення, юридичні особи.

Державні позики - форма кредитних відносин, у яких позичальником або кредитором виступає держава. За допомогою дер­жавних позик досить швидко мобілізуються значні фінансові ре­сурси, що особливо важливо в періоди економічної кризи.

Здійснюються у формі державних позик, шляхом випуску казначейських зобов'язань, розміщення залишків внесків ощадних установ у державні цінні папери. Наслідком використання дер­жавних позик є зростання державного боргу.

Державні позики поділяються:

1 На ті, що випускаються центральним урядом та місцевими органами управління.

2   За місцем розміщення — внутрішні й зовнішні.

3 За видами прибутковості - на відсоткові та виграшні (лотерейні).

4 За термінами погашення - на поточні, короткострокові, середньострокові, довгострокові та безстрокові.

Державні позики випускаються для відкритого продажу насе­ленню і кредитним установам або шляхом перетворення части­ни вкладів в ощадних банках у державні позики. Розміщення здій­снюється через кредитні установи, за підпискою, шляхом купівлі-продажу на біржі або аукціоні.

Внутрішні позики звичайно оформляються у вигляді цінних паперів — облігацій, казначейських векселів, боргових зобов'язань. Позики уряду в Ощадбанків та зовнішні міжурядові позики обліга­ціями не оформляються.

Основні утримувачі цінних паперів внутрішніх державних по­зик - кредитні установи, приватні фірми, спеціальні довірчі фонди, приватні особи.

Міжнародний кредит являє собою рух позикового капіталу в сфері міжнародних економічних відносин, пов'язаний із наданням урядами, банками і юридичними особами одних держав товарних і валютних ресурсів урядам, банкам та юридичним особам інших держав. Функціонує такий кредит на принципах повернення, строковості, платності, забезпеченості, цільового характеру за рахунок зовнішніх і внутрішніх джерел.

Міжнародні кредити за формою бувають товарні (надані експортерами імпортерам) і валютні (надані банками у грошовій формі); за валютою позики - у валюті країни-боржника, у валюті країни-кредитора, у валюті третьої країни, у міжнародній рахунковій грошовій одиниці (наприклад екю).

Міжнародні фірмові кредити, що є різновидом комерційного кредиту у сфері міжнародних економічних відносин, надають позику фірми однієї країни фірмі іншої країни у вигляді поставки товарів із відстроченням платежу (оформляються переказним векселем). Розрахунки можуть здійснюватися також у формі відкритого рахунку. Експортер відкриває рахунок заборгованості імпор­тера. Такий кредит погашається періодичними платежами з ко­роткими проміжками часу (1-2 місяці). Найбільше поширення одержали фірмові кредити, надані експортерами імпортерам.

Залежно від термінів розрізняють короткострокові (до 1 року), середньострокові (до 5 років) і довгострокові (понад 5 років) фір­мові кредити. Відсоткові ставки за фірмовими кредитами звичайно нижчі ринкових відсоткових ставок, оскільки система кредиту­вання експорту субсидується державою.

Міжнародні банківські кредити являють собою форму кре­диту, при якій банки однієї країни надають кошти в тимчасове користування позичальникам з іншої країни (державі, юридичним, фізичним особам).

Банківський кредит у міжнародній банківській практиці застосовується в різних формах: форфейтинг, факторинг, експортний кредит, лізинг, кредитна лінія.

Форфейтинг — це кредитування експортера шляхом купівлі в нього векселів, акцептованих імпортером. При такій формі кредитування весь ризик щодо виконання боргового зобов'язання пере­ходить до покупця векселя — форфейтера, тобто банку-експортера. Експортер перевідступає вимоги до покупця банкові-форфейтеру і тим самим знижує дебіторську заборгованість, поліпшуючи структуру свого балансу. Термін кредитування дуже незначний. Джерелом коштів для банків, які беруть участь у форфейтингових операціях, є ринок євровалют. Тому облікова ставка за форфейтингом фіксується на базі ставок євровалютного ринку, у її розра­хунок входять витрати форфейтингу щодо залучення коштів, стра­хові й валютні ризики.

Факторинг — форма кредитування, яка виражається в наданні експортерові, що продав товар на умовах кредиту, різноманітних послуг, у тому числі інкасування дебіторської заборгованості клієн­та. Беручи на себе вимоги свого клієнта до його боржників, факторингова фірма зобов'язується або вручати гроші клієнта в міру стягування їх із боржників, або виплатити йому готівкою при укладанні угоди. Найпоширеніша форма - короткострокове кредитування. Операція факторингу звільняє експортера від кредитних ризиків, до посередника (фактора) переходять облік і стягу­вання боргу з несумлінного платника.

Вартість факторингового кредиту містить відсоток за корис­тування ним, комісію за бухгалтерське обслуговування, інкасуван­ня боргу та інші послуги. У відсотковому відношенні до розміру фактично виданих позикових коштів вона може досягати 20 %.

Факторингові компанії нерідко входять у фінансові групи, очолювані комерційними банками.

Різновидом міжнародних банківських кредитів є банківські експортні кредити, надані іноземним імпортерам безпосередньо приватними комерційними банками або консорціумами і спеціалізованими зовнішньоторговельними банками. Існують кредити за разовими контрактами, кредити на спорудження промислових та інших об'єктів із постачанням обладнання і наданням різнома­нітних послуг. Кредит покупцеві становить близько 80-85 % кон­трактної ціни.

Великим сегментом ринку міжнародних банківських кредитів є ринок єврокредитів — міжнародних позик, наданих велики­ми приватними комерційними банками за рахунок ресурсів євро­валютного ринку терміном від 2 до 10 років із плаваючими відсотковими ставками. Єврооблігації — боргові зобов'язання, що ви­пускаються позичальником при одержанні довгострокової пози­ки на євроринку. Єврооблігації розміщуються одночасно на рин­ках кількох країн емісійним синдикатом, у якому представлені банки кількох країн. Для кредиторів валюта єврооблігаційної по­зики є іноземною.

Міжнародний приватний кредит. Головними джерелами міжнародних приватних фінансових кредитів і позик є міжбанківські депозити і вклади під євродоларові депозитні сертифіка­ти. Більшість депозитів і вкладів мають короткостроковий харак­тер, тому актуальним завданням банків стає їх пролонгація.

Довгострокові позики звичайно здійснюються у формі випус­ку облігацій і поділяються на іноземні облігаційні та міжнародні облігаційні позики.