5.4.3.3 Оперативне управління портфелем цінних паперів банку

Процес формування портфеля цінних паперів після його завершення поступається процесу оперативного управління портфелем.

Під оперативним управлінням портфелем цінних паперів розуміють обґрунтування та реалізацію управлінських рішень, що забезпечують підтримання цільової інвестиційної спрямова­ності сформованого портфеля за параметрами його дохідності, ризику та ліквідності.

Це зумовлено тим, що цілі інвестора з часом можуть змінюватися, у результаті чого поточний портфель перестає бути ефек­тивним. Цілком імовірно, що інвестору необхідно буде сформувати новий портфель, продаючи конкретну частину цінних папе­рів і купуючи нові папери.

При оперативному управлінні портфелем цінних паперів фінансовий менеджер повинен відповісти на такі питання:

чи є необхідність внесення змін у структуру портфеля у зв'язку зі змінами стану емітента, інвестора або загального економічного клімату;

чи є портфель достатньо диверсифікованим;

-              чи залишаються в силі причини, за якими ті чи інші  цінні папери були обрані в минулому.

Процес оперативного управління портфелем цінних паперів складається з таких основних етапів:

1 Організація постійного моніторингу умов економічного розвитку країни та кон'юнктури ринку цінних паперів за окре­мими його сегментами.

Такий моніторинг повинен мати постійний характер через значну мінливість фінансових ринків, у тому числі ринку цінних паперів.

У процесі моніторингу основна увага повинна приділятися виявленню тих факторів, що призводять до зниження рівня прибутковості, ліквідності та зростання ризикованості цінних паперів, які входять до складу портфеля цінних паперів банку.

До факторів, що негативно впливають на інвестиційну привабливість пайових цінних паперів, належать:

зниження рівня дивідендних виплат через зменшення обсягів прибутку емітента;

зниження темпів зростання вартості чистих активів емітента або зменшення їх суми;

кон'юнктурний спад у галузі, де працює емітент;

загальний спад кон'юнктури ринку цінних паперів;

суттєве перевищення ринкової ціни цінного папера порівняно з його реальною вартістю в момент придбання інвестором;

спекулятивна гра учасників ринку цінних паперів;

підвищення рівня оподаткування доходів за пайовими, цінними паперами.

До факторів, що негативно впливають на інвестиційну привабливість боргових цінних паперів, належать:

зростання середньої ставки банківського процента;

зростання темпів інфляції порівняно з попереднім періодом;

зниження рівня платоспроможності (кредитного рейтингу) емітента;

непередбачуване зниження розміру фонду погашення емітента за даним цінним папером;

підвищення рівня оподаткування доходу за борговими цінними паперами.

Результати моніторингу ринку цінних паперів та умов економічного розвитку країни за розглянутими факторами дають змо­гу підвищити обґрунтованість управлінських рішень, що приймаються в процесі наступних етапів оперативного управління портфелем цінних паперів банку.

2              Оперативна оцінка рівня дохідності, ризику та ліквідності сформованого портфеля цінних паперів.

У результаті такої оцінки, яка повинна мати регулярний характер, виявляються:

тенденції рівня дохідності, ліквідності та ризику портфеля в цілому;

відповідність рівня дохідності, ліквідності та ризику цільовим параметрам формування портфеля (типу портфеля);

відповідність встановлених параметрів шкалі «дохідність- ризик», «дохідність - ліквідність».

Результати оцінки слугують основою прийняття управлінсь­ких рішень про необхідність і напрямки реструктуризації порт­феля цінних паперів.

3              Вибір принципових підходів до оперативної реструктуризації портфеля цінних паперів банку.

Теорія оперативного управління портфелем цінних паперів виділяє два принципових підходи до здійснення цього управлін­ня - активний і пасивний.

Вони відрізняються як завданнями, так і методами оператив­ного управління портфелем.

Пасивний підхід до управління портфелем базується на прин­ципі «слідування у фарватері ринку». Практична реалізація цьо­го принципу означає, що реструктуризація портфеля цінних па­перів має чітко відбивати тенденції кон'юнктури ринку цінних паперів як за загальним обсягом (на основі загальноринкових індексів динаміки), так і за складом. Інакше кажучи, динаміка портфеля цінних паперів банку в мініатюрі повинна копіювати динаміку ринку цінних паперів у цілому.

Основна увага при пасивному підході до управління портфе­лем приділяється забезпеченню його реструктуризації за видами цінних паперів та його глибокої диверсифікації.

Пасивна політика управління передбачає:

формування пасивного портфеля;

купівлю цінних паперів, рух яких відповідає руху всьогоринку;

відсутність значних оборотів з купівлі-продажу цінних па­перів, що входять у портфель;

більш довгострокові інвестиції;

високий рівень диверсифікованості портфеля, малу частку окремих цінних паперів;

розосереджений портфельний ризик;

мінімальні витрати на аналітичну підтримку, на виплатикомісійних брокерам.

.  Передусім пасивний підхід характеризує менталітет форму­вання консервативного портфеля.

Активний підхід до управління портфелем базується на принципі «випередження ринку». Практична реалізація цього принципу означає, що реструктуризація портфеля цінних па­перів повинна відбиватися на прогнозних розрахунках ринко­вої кон'юнктури, а не відображати поточну її динаміку. Для цього підходу характерна індивідуалізована оцінка майбутньої ринкової вартості цінних паперів з наступним включенням до складу реструктурованого портфеля недооцінених у поточному періоді цінних паперів. Активний підхід передбачає також гли­боку індивідуалізацію методів прогнозування кон'юнктури рин­ку цінних паперів, що базується переважно на методах тех­нічного аналізу.

Активне управління передбачає, що:

фінансовий менеджер постійно здійснює детальний аналізкон'юнктури ринку. Виграш досягається внаслідок купівліцінних паперів на нижніх точках поточних коливань кур­сової вартості і продажу їх на верхніх точках;

інвестиції не є довгостроковими, вони мають короткостроковий характер;

значні витрати на оновлення складу портфеля, пов'язаніз інформаційною, аналітичною, експертною та торговель­ною активністю на ринку цінних паперів;

активна гра на підвищення з недооціненими цінними па­перами;

активна гра на зниження з переоціненими цінними паперами;

значні спекулятивні обороти за цінними паперами, щовходять до складу портфеля, активна купівля-продаж;намагання «побити» ринок;

портфель переважно диверсифікований, значна частка окре­мих багатообіцяючих цінних паперів, на яких сконцентрований портфельний ризик.

Дії фінансового менеджера під час активного управління:

перекидання коштів;

купівля цінних паперів в очікуванні гарних результатів іпродаж незадовго до їхнього оголошення (ціни в моментоголошення дивідендів найчастіше падають);

спекуляції новими випусками цінних паперів;

постійний пошук акцій і секторів із заниженими цінами,а також компаній, що реорганізуються;

відстеження настрою ринку.

Здебільшого активний підхід до управління портфелем відбиває менталітет агресивного його формування.

Вибір принципового підходу до оперативної реструктуризації портфеля цінних паперів визначає систему методів її здійснення в банку.

4 Реструктуризація портфеля цінних паперів за основними складовими портфеля

Така реструктуризація здійснюється двома методами залеж­но від обраного принципового підходу до оперативного управлін­ня портфелем. Основу цих методів складає визначення постійно­го або змінного співвідношення спекулятивної та консерватив­ної частин портфеля цінних паперів.

При постійному співвідношенні спекулятивної та консервативної частин портфеля цінних паперів його реструктуризація завжди має бути спрямована на забезпечення початкових цільо­вих параметрів його формування.

Залежно від типу сформованого портфеля інвестор визначає постійне співвідношення спекулятивної та консервативної час­тин, що характеризується певними видами цінних паперів. Ці значення можуть варіюватися лише у невеликому діапазоні в межах встановлених лімітів. Із досягненням цих лімітів здійс­нюються операції з реструктуризації портфеля. Так, якщо понад ліміти зросла вартість спекулятивних видів цінних паперів, час­тина з них реалізується з паралельним придбанням цінних папе­рів консервативних видів. Реструктуризація портфеля за мето­дом постійного співвідношення відбиває ідеологію пасивного під­ходу до його управління.

У результаті змінного співвідношення спекулятивної та консервативної частин портфеля інвестор постійно варіює склад портфеля цінних паперів з урахуванням прогнозної динаміки їх ринкової вартості. Якщо результати прогнозу показують більш сприятливу динаміку ринкової вартості цінних паперів спекулятивної частини портфеля, їх частка зростає в разі відповідного зниження питомої ваги цінних паперів консервативної його час­тини. І, навпаки, з прогнозом несприятливої динаміки ринко­вої вартості цінних паперів спекулятивної частини портфеля їх частка відповідно знижується.

Підпорядкування реструктуризації портфеля прогнозній динаміці ринкової вартості спекулятивних цінних паперів відбиває ідеологію активного підходу до управління.

5 Реструктуризація портфеля за конкретними видами цінних паперів

Методи такої реструктуризації портфеля визначаються принциповими підходами до її здійснення.

При пасивному підході до оперативного управління портфе­лем основну увагу в здійсненні цього етапу реструктуризації порт­феля приділяють забезпеченню його диверсифікації в межах окре­мих видів цінних паперів.

При активному підході до оперативного управління портфе­лем основну увагу на цьому етапі реструктуризації портфеля при­діляють пошуку та придбанню недооцінених цінних паперів (рин­кова ціна яких нижча від їх реальної внутрішньої вартості, ви­значеної на основі оцінки вартості чистих активів компанії).