5.4.3.4 Активні операції банків з цінними паперами

 

Комерційні банки з метою одержання прибутку проводять активні операції з цінними паперами. Прибуток комерційного банку від активно-пасивних операцій постає у вигляді різниці між прибутками від активних і видатками на пасивні операції. Під активними операціями з цінними паперами мається на увазі вкладення вільних грошових ресурсів у цінні папери.

Такі вкладення можуть мати інвестиційний і спекулятивний характер. Під інвестиційним характером маються на увазі вкладення коштів на довгостроковий період із метою одержання кон­тролю над підприємством (при вкладенні у прості акції підприємства) і/або одержання прибутку у вигляді дивідендів (відсотків) за цінними паперами, а під спекулятивним — одержання при­бутку за короткий час від коливання курсів на цінні папери.

Становлення і швидкий розвиток фондового ринку в Україні створює необхідні передумови для широкомасштабного й ефектив­ного використання у сфері банківської діяльності операцій із цінни­ми паперами. В Україні створилася модель фінансового ринку, на якому мають рівні права у проведенні операцій із цінними папера­ми як комерційні банки, так і небанківські інвестиційні інститути.

В умовах України система цілей банківського інвестування в цінні папери може бути подана в такому вигляді:

збереження і приріст капіталу;

придбання цінних паперів, які мають усі властивості готівки і можуть бути засобом обігу і платежу;

одержання контролю над діяльністю підприємства через придбання цінних паперів і здійснення перерозподілу власності;

спекулятивна гра на коливання курсів цінних паперів.

Активні операції комерційних банків дозволяють ефективні­ше використовувати свої можливості щодо одержання прибутків, підтримуючи при цьому показники ліквідності на необхідному рівні. Таке поєднання прибутковості і ліквідності справляє позитивний вплив на загальний фінансовий стан банку.

Підійти до оцінки інвестиційної привабливості фондових інструментів можна двояко. По-перше, з погляду їх ринкової кон'юнктури, досліджуючи динаміку курсів. По-друге, розглядають інвестиційні характеристики цінного папера, що відобража­ють фінансово-економічне становище емітента або галузі, до яких він належить.

Так, історично склалися два напрями в аналізі фондового ринку. Прихильники першого напрямку створили школу технічного ана­лізу, а послідовники другого — школу фундаментального аналізу.

Фундаментальний аналіз ґрунтується на оцінці емітента, тобто його прибутків, становища на ринку в основному через показники обсягу продажу, активів і пасивів компанії, норми прибутку на влас­ний капітал та інші показники, що характеризують ефективність діяльності компанії. Базою аналізу є вивчення балансів, звітів про прибутки і збитки, інших матеріалів, що публікуються компанією.

Крім того, вивчається менеджмент компанії, склад керівних органів. Проводиться вивчення даних про стан справ у галузі на підставі використання класифікаторів галузей за рівнем ділової активності і стадіями розвитку, а також якісного аналізу розвитку галузі, аналі­зу ринків, на які компанія виходить як продавець або покупець.

Технічний аналіз, навпаки, передбачає, що всі незліченні фундаментальні причини підсумовуються і відображаються в цінах фондового ринку. Основне положення, на якому будується технічний аналіз, полягає в тому, що в русі біржових курсів уже відобра­жена вся інформація, яка лише згодом публікується у звітах фірми і стає об'єктом фундаментального аналізу. Основними об'єктами технічного аналізу є: попит і пропозиція цінних паперів, динаміка обсягів операцій з їх купівлі-продажу і динаміка курсів.

Використовуючи фундаментальний і технічний аналіз, можна більш-менш точно розрахувати інвестиційний прибуток, який складається з двох частин.

1  Дивідендних і відсоткових виплат за вкладеннями у цінні папери. Ця складова пов'язана з ефективністю діяльності емітен­та. Наприклад, розмір дивідендних виплат залежить від загаль­ного обсягу отриманого прибутку, пропорцій його розподілу, роз­міру статутного фонду тощо.

Прибутковість відсоткових і дисконтних боргових цінних па­перів обумовлена проспектом емісії. Ця складова прибутку не залежить від діяльності інвестора на ринку цінних паперів і пере­важає у прибутках консервативних інвесторів, що здійснюють вкла­дення з метою одержання гарантованого поточного прибутку.

2 Курсової різниці, яка виникає внаслідок спекулятивних, сполучених із ризиком угод або арбітражних угод — безризикових операцій (за синхронного руху цінних паперів і прав влас­ності на них). Ця складова прибутку безпосередньо залежить від діяльності оператора на фондовому ринку і є переважним джере­лом прибутку в агресивного інвестора.

Характер кожної конкретної інвестиційної операції багато в чому визначається типологією інвестора. Типологія інвесторів визначаєть­ся ставленням до джерела прибутку, рівня прибутковості операції, часу інвестування і ризику. Розглядаючи інвесторів відповідно до цих критеріїв, можна виокремити такі типи інвесторів:

консервативні інвестори зацікавлені в одержанні стабільно­го прибутку протягом тривалого періоду, і тому для них кращий неперервний у часі потік платежів у вигляді дивідендних і відсот­кових виплат. Ризик за такими вкладеннями мінімальний;

помірно агресивні інвестори основним пріоритетом вибира­ють величину прибутку (у вигляді дивідендів, відсотків і курсо­вої різниці), не обмежуючи жорсткими рамками період інвестування, при цьому вони обмежують певний рівень ризику;

агресивні інвестори передбачають максимальну ефективність кожної операції на ринку, тобто максимальне одержання курсо­вої різниці від кожної угоди, де постійно присутній ризик і пе­ріод інвестування обмежений;

стратегічні інвестори зацікавлені в одержанні контролю над власністю конкретної компанії і розраховують одержати прибу­ток від використання цієї власності. Крім того, стратегічні інве­стори можуть ставити своїм завданням розширення сфери впливу і набуття контролю в перерозподілі власності.

Найпоширенішими фондовими інструментами для проведен­ня активних операцій із цінними паперами є: державні облігації, муніципальні облігації, корпоративні цінні папери.

Державні облігації — це облігації, випущені від імені держа­ви в цілому або від імені її окремого органу, тобто емітентом таких облігацій є або держава в цілому, або окремі її органи. Як прави­ло, таким органом є Міністерство фінансів.

Облігації, випущені від імені держави в цілому, випускаються з метою фінансування загальнодержавних і бюджетних потреб. Цим облігаціям у світовій практиці властивий високий ступінь певності, тобто інвестори знають, що вони мають справу з держа­вою, що державне управління значною мірою стабільне й послідов­не і що виникнення несподіванок, які б істотно погіршили стано­вище інвесторів, виключається.

Завдяки надійності та певності державні облігації є високоліквідними фінансовими інструментами, їх легко продати і ку­пити в разі необхідності, вони без будь-яких обмежень приймаються як засіб розрахунку або забезпечення зобов'язань.

Маючи такі характеристики, державні облігації, природно, становлять найбільший інтерес для великих інституціональних інвесторів — комерційних та ощадних банків, фінансових, страхових і трастових компаній, пенсійних фондів, інвестиційних фондів і компаній. Названі інвестори розпоряджаються великими кош­тами й тому зацікавлені вкладати їх у надійні, визначені і ліквідні цінні папери.

Водночас державні облігації, як правило, є найменш прибутковими. Відсоткові ставки за державними облігаціями найнижчі серед усіх боргових цінних паперів, вони виконують функцію загальноринкового показника, на основі якого визначаються відсоткові ставки інших боргових цінних паперів.

Місцеві (муніципальні) облігації випускаються для забезпечення потреб місцевих бюджетів, як правило, з метою будівництва та утримання цілої низки об'єктів, функціонування яких має важливе значення для даної місцевості. Вказані облігації можуть випуска­тися муніципальними органами всіх рівнів. Вони також вважа­ються надійними і ліквідними цінними паперами, їх надійність забезпечується двома способами: за допомогою загальної податкової міцності, а також прибутками існуючих об'єктів або нерухомістю тих, що будуються. Через це відсоткові ставки за місцевими облігаціями близькі до відсоткових ставок за державними облігаціями.

Кошти, що надходять від випуску місцевих облігацій, зараховуються в позабюджетні фонди. У більшості випадків прибутки за місцевими облігаціями не оподатковуються або оподатковують­ся за пільговою ставкою.

Комерційні банки, як правило, є агентами з обслуговування місцевих позик.

До корпоративних цінних паперів належать акції, облігації та векселі підприємств. Це, з одного боку, найризикованіші види вкладення, але з іншого - вони, як правило, найбільш високоприбуткові.

В Україні склалися специфічні умови, коли помітний великий розрив між світовою і внутрішньою ціною на окремі корпоративні активи.

Структурна криза і повільне проведення реформ в Україні призвели до падіння виробництва, зростання банкрутства підприємств і, як наслідок, падіння українських фондових індексів.