2.1. ЛЕЙКОЗИ

 

Теорії походження. Вірусна – наявність латентних лейкозогенних вірусів в організмі, які під впливом пошкоджуючих факторів (хімічних речовин, іонізуючого опромінення та ін.) активізуються. Віруси змінюють структуру ДНК, проникають і вбудовуються в  ядро кровотворної клітини. Остання є носієм неправильної інформації, що призводить до порушення процесів проліферації та  диференціації з подальшою малігнізацією клітини. Роль вірусів підтверджена у виникненні деяких форм лейкозу і лімфом у людини: лімфоми Беркітта (герпес-вірус Епштейна-Барра) і Т-клітинного лейкозу дорослих (ретровірус HTLV-“вірус Т-клітинної лейкемії – лімфоми людини”. Реалізація вірусної дії відбувається при порушенні імунного статусу (спадковий або набутий імунодефіцит), генетичних і гормо-нальних факторів.

Хімічна теорія – підвищення частоти захворювання лейкозом у осіб, які мали тривалий контакт з бензолом, леткими органічними речовинами, при прийнятті  цитостатичних препаратів (хлорбутин, циклофосфан, метотрексат і т.д).

Ендогенна (обмінна) теорія припускає  лейкозогенну дію накопи-чених внаслідок порушення обміну речовин метаболітів триптофану й  тирозину.

Іонізуюче випромінювання також  може бути причиною захво-рювання. Підтвердженням цього є  численні  спостереження  розвитку лейкозу у осіб, які стали жертвами  атомного бомбардування Хіросими та Нагасакі, у хворих, які пройшли курс променевої терапії.

Певна роль у виникненні лейкозу належить генетичним факторам (“сімейні” лейкози, особливо у однояйцевих близнюків; лейкози при спадкових хворобах – хворобі Дауна, Фанкона, Блюма та ін.).

Патогенез. Загальноприйнятою є клонова теорія патогенезу гемо-бластозів, згідно з якою лейкозні клітини є потомством однієї гемо-поетичної клітини -попередника, в якій відбулася хромосомна мутація з подальшим її розмноженням і поширенням по всій кровотворній тканині і за її межами шляхом метастазування.

Лейкози у своєму розвитку проходять два етапи: перший –утво-рення доброякісної моноклонової пухлини; другий – формування зло-якісної пухлини з ознаками поліклонової трансформації.

На першому етапі формування лейкозу відбувається мутація кровотворної клітини попередника, яка набуває здатності інтенсивно проліферувати і дає потомство клітин – клон. На цьому етапі пухлина складається із клітин, які не мають ознак поліморфізму і атипізму. Ці клітини зберігають здатність до диференціації, не метастазують у органи (доброякісний ріст). Первинний лейкозний клон деякий час може співіснувати з нормальним клоном, але має значну перевагу у рості, тому  з часом починає витісняти нормальний клон клітин. Клон клітин, в яких відбулася мутація, має високу схильність до повторних мутацій, що пов’язано із нестабільністю клітинного геному. Тому на другому етапі розвитку лейкозу внаслідок повторних мутацій лейкозного клону з’являються нові субклони, для яких характерна надзвичайно висока здатність до мутацій. Пухлина стає злоякісною і поліклоновою, інтенсивно проліферує і водночас втрачає здатність до диференціації.

Основною ознакою злоякісного росту є незворотний характер патологічних змін в клітинах  які складають субстрат пухлини, з подальшим наростанням цих змін (пухлинна прогресія). Суть пухлинної прогресії: у міру прогресування лейкозного процесу наростає його малігнізація, виникають нові патологічні клони, які є нечутливими до цитостатичних препаратів, що використовувалися при первинному лікуванні. Проявами прогресування лейкозів є пригнічення нормальних ростків кровотворення, здатність лейкозних клітин рости поза органами гемопоезу (метастазування з утво-ренням в органах лейкозних інфільтратів - лейкемід), стрибкоподібна і поступова втрата бластними клітинами ферментної і морфологічної специфічності.

Класифікація лейкозів:

- гострі: трансформація кровотворення за рахунок малодиферен-ційованих “ бластних“ елементів крові – клітин попередників І-ІІІ рядів;  лейкозним  клітинам при гострому лейкозі притаманне безме-жне неконтрольоване розмноження без подальшого диференціювання – дозрівання; морфологічно усі бластні клітини І- ІІІ рядів подібні  і не розпізнаються, тому  диференціація  таких лейкозних клітин проводиться шляхом цитохімічної характеристики – виявлення за допомогою цитохімічних реакцій клітинних ферментів – речовин, властивих конкретному роду клітин.

- хронічні: трансформація кровотворення за рахунок більш диференційованих і зрілих клітин – ІV ряду;  лейкозним  клітинам при хронічному лейкозі притаманне поряд із безмежним некон-трольованим розмноженням  і дозрівання;  морфологічно бластні клітини ІVряду подібні до нормальних і їх диференціація прово-диться за допомогою цитоморфологічної картини.

Найбільше визнання отримала класифікація франко-американо-британської групи (ФАБ, 1976). У країнах СНД використовується також класифікація гострого лейкозу,  яка грунтується на рекомен-даціях ВООЗ (1976),  в основі  якої лежить морфологічна і цитохімічна особливість бластних клітин. Обидві класифікації  представлені в таблиці 1.

Варіанти лейкозу:

- лейкемічний;

- сублейкемічний;

- алейкемічний.

Сублейкемічний варіант лейкозу слід диференціювати із лейкемоїдною реакцією. Остання має зворотний характер; клітини зберігають морфологічні і функціональні властивості лейкоцитів. Лейкозні клітини не виконують основної функції лейкоцитів - імунної; не диференціюються у зрілі клітини; швидко гинуть; пригнічують нормальний гемопоез.

 

Таблиця  1- Класифікація лейкозів