ЛЕКЦІЯ  8 ГІГІЄНА ПОВІТРЯНОГО СЕРЕДОВИЩА

 

Повітряне середовище - газоподібна оболонка, що оточує земну кулю, необхідна умова підтримки життя на Землі. Без повітря немислиме скільки-небудь тривале збереження життєвих функцій організму. Повітряне середовище дозволяє людині орієнтуватися в просторі, через неї органами чуття сприймаються зорові, слухові сигнали, що дозволяють судити про стан навколишнього середовища. Повітряне середовище істотно впливає на багато енергетичних і гідрологічних процесів, що відбуваються на поверхні Землі. Стан повітряного середовища значною мірою визначає кількість і якість сонячної радіації й поверхні Землі. В атмосфері утворюються опади, які поряд з вітрами сприяють механічному руйнуванню гірських порід, їх вивітрюванню. Крім того, атмосфера є одним із головних факторів кліматоутворення, циркуляційна діяльність якої сприяє формуванню погоди в конкретному географічному регіоні. Атмосфера слугує джерелом деяких видів сировини, з повітря добувають азот, кисень, аргон і гелій.

Крім того, повітря використовується у промисловості як хімічний агент у різних технологічних процесах (горіння палива, виплавлення металу, процеси окиснювання), як фізичне середовище для перенесіння тепла (повітряне опалення, сушіння).

Велике значення повітряного середовища як розріджувача газоподібних продуктів життєдіяльності тварин і людини, а також різноманітних відходів виробничої та господарської діяльності. Через повітряне середовище відбуваються процеси теплообміну, відбувається віддача тепла конвекцією і потовипарюванням, завдяки чому забезпечується тепловий комфорт людини. Зміна властивостей ґрунту, одягу, житла тісно пов'язана зі станом повітряного середовища. У процесі розвитку людського організму між ним і повітряним середовищем створюються тісні взаємодії, порушення яких може призвести до несприятливих змін в організмі. Різкі зміни фізичних і хімічних властивостей повітряного середовища, забруднення токсичними речовинами і патогенними мікроорганізмами можуть сприяти розвитку в організмі змін, що призводять до порушення здоров'я і зниження працездатності. Гігієна покликана розробити заходи щодо оздоровлення повітряного середовища з метою захисту організму від порушень і змін, пов'язаних з несприятливим станом повітряного середовища.

З гігієнічної точки зору повітряне середовище неоднорідне. Розрізняють атмосферне повітря, повітря промислових приміщень, повітря житлових і громадських будівель. Це пов'язано з умовами формування і забруднення повітряного середовища конкретної категорії.

Будова земної атмосфери. Нижньою межею атмосфери є поверхня землі, верхня межа точно не встановлена, вважають, що вона досягає 1300 км. Атмосфера має виражену шарову будову і включає тропосферу, стратосферу, іоносферу.

Тропосфера — це найбільш щільні повітряні шари, що прилягають до земної поверхні. Її товщина над різними широтами земної кулі  неоднакова: у середніх широтах 10 –   12 км над рівнем моря, на полюсах – 7 – 10 км, над екватором – 16 - 18 км.

Тропосфера пронизана вертикальними конвекційними струмами повітря з відносно постійним хімічним складом і нестійкістю фізичних властивостей — коливаннями температури, вологості, атмосферного тиску і т.д. Сонце нагріває поверхню ґрунту, від якої прогріваються нижні шари повітря. Внаслідок цього температура повітря з висотою знижується, що, у свою чергу, приводить до вертикального переміщення повітряних шарів, конденсації водяної пари, утворення хмар і випадання опадів. З підняттям на висоту температура повітря знижується в середньому на 0,65°С на кожні 100 м. Ця величина називається вертикальним температурним градієнтом атмосфери. У вологу безвітряну погоду цей градієнт може порушуватися, тоді тепле повітря залишається біля поверхні землі, вертикальні конвекційні повітряні потоки слабшають. Токсичні викиди підприємств накопичуються в приземному повітряному шарі.

До 40 км вище тропосфери простирається стратосфера. У стратосфері значна розрідженість повітря, незначна вологість, майже повна відсутність хмар і пилу земного походження. Стратосфера має особливий температурний режим. У середніх широтах температура повітря на межі тропосфери й стратосфери наближається до -56°С, на екваторі — до -70-80оС. Така температура у стратосфері залишається незмінною до висоти 30 км. Вище починається збільшення температури повітряних мас, і на висоті 40 км температура повітря досягає -40-50оС. Вище 50 км температура повітря знову знижується.

У стратосфері під впливом космічного випромінювання й короткохвильової сонячної радіації молекули повітря, у тому числі кисню, іонізуються, внаслідок чого утворюються молекули озону. 60 % загальної кількості озону знаходиться в шарі від 16 до 32 км, його максимальна концентрація визначена на рівні 25 км від поверхні землі.

До 80 км вище стратосфери простирається мезосфера, що містить у собі лише 5% маси всієї атмосфери. Далі іде іоносфера, висота якої коливається залежно від часу доби і року і становить від 500 до 1000 км.

В іоносфері повітря сильно іонізоване, іонізація і температура повітря підвищуються з висотою.

Шар атмосфери, що лежить вище іоносфери і простирається до висоти 3000 км, становить екзосферу, щільність якої майже не відрізняється від щільності безповітряного космічного океану. Ще більше розрідженість у магнітосфері, до складу якої входять пояси радіації. За останніми даними, висота магнітосфери становить від 2000 до 50 000 км, за верхню межу земної атмосфери можна взяти висоту 50 000 км від поверхні землі. Це відносна межа газової оболонки, що оточує нашу планету.

Гігієнічне значення фізичних властивостей повітря

При оцінці повітряного середовища варто враховувати всі її властивості. Фізичні властивості - температура, вологість, рухливість повітря, барометричний тиск, електричний стан; хімічні - вміст складових частин повітря й різних газоподібних домішок, бактеріологічний склад і наявність у повітрі різноманітних механічних домішок у вигляді пилу, сажі. Дія повітряного середовища на організм комплексна, але один з істотних впливів пов'язаний з фізичними властивостями повітря, оскільки вони значною мірою визначають теплообмін організму з навколишнім середовищем.

Як відомо, теплообмін організму підтримується шляхом урівноважування процесів хімічної і фізичної терморегуляції.

Хімічна терморегуляція визначається здатністю організму змінювати інтенсивність обмінних процесів. Нагромадження тепла в організмі відбувається як у результаті окиснювання харчових речовин і вироблення тепла при м'язовій роботі, так і від променистого тепла сонця й нагрітих предметів, теплого повітря і гарячої їжі. Організм віддає тепло шляхом проведення, конвекції, випромінювання та випарювання поту. Тепловіддача проведенням здійснюється при зіткненні з холодними поверхнями. Конвекційна віддача тепла відбувається при нагріванні повітряних мас. Віддача тепла випромінюванням можлива поблизу предметів і огорож, що мають температуру нижчу, ніж шкіра людини. При випарюванні поту організм також віддає тепло. Невелика кількість тепла виводиться з організму з видихуваним повітрям і фізіологічними відходами. Теплорегуляційні механізми функціонують під контролем центральної нервової системи, і залежно від її стану можлива зміна процесів як теплопродукції, так і тепловіддачі. У стані спокою і теплового комфорту тепловтрати конвекцією становлять 15,3 %, випромінюванням - 55,6 %, випаровуванням - 29,1 %.

Віддача тепла проведенням залежить від різниці температури поверхні тіла людини і предметів, а також від теплопровідності цих предметів. Теплопровідність повітря незначна, тому віддача тепла проведенням через нерухоме повітря виключена. Інтенсивність віддачі тепла конвекцією залежить від площі поверхні тіла людини, різниці температури повітряного середовища і тіла та від швидкості руху повітря. Посилені конвекційні струми сприяють найшвидшому охолодженню організму. При одній і тій самій температурі повітря підвищена рухливість повітря сприяє більш швидкому охолодженню шкіри людини, ніж у нерухомому повітрі. Наприклад, при температурі повітря 18°С різниця температури шкіри при нерухомому повітрі і при вітрі становить 7°С. Чим вище температура повітря, тим слабший охолоджувальний ефект вітру, при температурі повітря 34оС температура шкіри при нерухомому повітрі і вітрі залишається однаковою і становить близько 34°С, тобто теплий вітер сприяє перегріванню організму.

У процесах теплообміну організму із зовнішнім середовищем велике значення має променевий (радіаційний) теплообмін. Відповідно до фізичних законів усяке тіло при температурі вище абсолютного нуля випромінює тепло в навколишній простір. Тепловипромінювання залежить тільки від теплового стану нагрітого предмета і не залежить від температури повітряного середовища.

З підвищенням температури випромінюючого тіла довжина хвиль зменшується, тобто спектр випромінювання зрушується у бік більш коротких хвиль. Наприклад, метал червоного розжарювання випускає довгохвильові інфрачервоні промені. При подальшому нагріванні металу і переходу його в стан білого розжарення спектр випромінювання зрушується у бік більш коротких хвиль, включаючи хвилі світлового випромінювання. Поряд з тепловим впливом метал починає світитися. Отже, знаючи довжину хвилі з максимальною енергією випромінювання, можна передбачити той або інший фізіологічний вплив і розробити конкретні міри захисту.

Променеве тепло і тепло повітряних мас (конвекційне тепло) викликають однакове суб'єктивне відчуття тепла, але механізм і шляхи впливу цих видів тепла на організм різні. Променеве тепло – проникаюче, конвекційне тепло впливає на поверхню тіла людини і не проникає настільки глибоко, як променеве тепло.

Між людиною і навколишніми предметами відбувається безперервний обмін променевим теплом. Якщо поверхня тіла людини випромінює стільки тепла, скільки приймає від навколишніх предметів, радіаційний баланс дорівнює нулю. Якщо середня температура навколишніх предметів і огорож вище температури шкіри людини, то людина одержує більше променевого тепла від навколишніх предметів, ніж випромінює сама, тобто радіаційний баланс позитивний. Негативний радіаційний баланс створюється тоді, коли людина віддає випромінюванням більше тепла, ніж одержує від навколишніх предметів. У разі різкого порушення радіаційного балансу спостерігається перегрівання або охолодження. Наприклад, у гарячих цехах можливе перегрівання робітників не тільки через високу температуру повітря, але й у результаті інтенсивного променевого тепла від нагрітих поверхонь, розпеченого металу і т.д. Холодні та вологі стіни створюють умови для негативного радіаційного балансу, людина охолоджується, інтенсивно випромінюючи тепло у бік холодних огорож. При цьому, незважаючи на сприятливу температуру повітря, людина часто відчуває тепловий дискомфорт. При сполученні радіаційного охолодження і низької температури повітря спостерігається більш швидке і більш глибоке охолодження організму.

Температура повітря є постійно діючим фактором навколишнього середовища. Людина піддається дії коливань температури повітря в різних кліматичних районах, при зміні погодних умов, при порушенні температурного режиму в житлових і громадських будівлях.

Вплив несприятливої температури повітря на організм найбільш виражений у виробничих умовах, де можливі дуже високі або дуже низькі температури повітря. Крім того, значна кількість людей працюють на відкритому повітрі – це будівельники, робітники кар’єрів, лісової промисловості, сільського господарства, війська в польових умовах і т.д.

При дії на організм високої температури повітря (вище 35°С) порушується в першу чергу віддача тепла конвекційним шляхом. Нагріті поверхні зменшують або припиняють радіаційну віддачу тепла, організм звільняється від зайвого тепла переважно потовипарюванням.

На величину втрати тепла потовипарюванням істотно впливають вологість і рухливість повітря. Так, при температурі повітря вище 35оС і помірній вологості втрата вологи потовипарюванням може досягати 5-8 л/добу.

У виняткових    випадках ця    втрата    може  досягати 10 л/добу. Разом з потом з організму виділяються солі, серед яких найбільшу частку становлять хлориди. З потом виділяються водорозчинні вітаміни С і групи В. Втрата солей плазми крові веде до підвищення в'язкості крові, що утруднює роботу серцево-судинної системи. При тривалому впливі високої температури повітря порушується діяльність шлунково-кишкового тракту. Виділення з організму хлору-іона, вживання великої кількості води ведуть до пригнічення шлункової секреції і зниження бактерицидності шлункового соку, що створює сприятливі умови для розвитку запальних процесів у шлунково-кишковому тракті.

Вплив високої температури повітря негативно позначається і на функціональному стані центральної нервової системи, що проявляється ослабленням уваги, порушенням точності і координації рухів, уповільненням реакцій. Це сприяє зниженню якості роботи і збільшенню виробничого травматизму.

У робітників, що постійно піддаються дії високої температури повітря, знижується імунобіологічна активність із підвищенням загальної захворюваності. Різке перегрівання організму може привести до теплового удару (хворобливість м'язів, сухість у роті, нервово-психічні порушення). Такі явища найчастіше виникають при  тяжкій фізичній праці в жаркому вологому кліматі.

Крім високої температури повітря, людина часто піддається впливу низьких температур в умовах Крайньої Півночі або в особливих виробничих приміщеннях. При дуже низьких температурах повітря значно зростають тепловтрати радіацією і конвекцією, знижуються тепловтрати випаровуванням. У цьому випадку загальні тепловтрати перевищують теплопродукцію, що приводить до дефіциту тепла, зниження температури шкіри і охолодження організму.

Зниження температури і ослаблення тактильної чутливості шкіри стають першою реакцією організму на зміну теплового стану при охолодженні. При цьому відбувається зміна функціонального стану центральної нервової системи, що проявляється у своєрідній наркотичній дії холоду, що веде до ослаблення м'язової діяльності; різкому зниження реакції на болючі подразнення, адинамії і сонливості.

Місцеве охолодження, особливо охолодження ніг, сприяє розвитку простудних захворювань, що пов'язане з рефлекторним зниженням температури слизової оболонки носоглотки. Це явище враховується при гігієнічній оцінці температурного режиму житлових і громадських будівель шляхом регламентації перепадів температури повітря по вертикалі, які не повинні перевищувати 2,5оС на 1 м висоти. Відомі випадки відмороження нижніх кінцівок у солдатів при температурі повітря, близької до нуля, коли тривале змушене положення в окопах приводило до порушення кровообігу в кінцівках. Ноги швидко охолоджувалися у результаті інтенсивної тепловіддачі випромінюванням у бік холодних і сирих стін окопу. Переохолодження кінцівок збільшувалося при зволоженні одягу, який ставав більш теплопровідним, що приводило до великої втрати тепла (окопна, або траншейна, стопа). Найбільша кількість відморожень і навіть смертей від переохолодження спостерігається при поєднанні низької температури, високої вологості і великій рухливості повітря.

Вологість повітря має велике значення, оскільки впливає на теплообмін організму з навколишнім середовищем.

Абсолютна вологість повітря свідчить про абсолютний вміст водяних парів у грамах в 1 м3 повітря, але не показує ступінь насичення повітря парами. Наприклад, при одній і тій самій абсолютній вологості насичення повітря водяними парами буде різним при різній температурі повітря. Чим нижче температура повітря, тим менше водяної пари необхідно для його максимального насичення, і навпаки, для максимального насичення повітря при високій температурі абсолютна вологість має велике значення.               

У гігієнічній практиці враховують відносну вологість повітря і дефіцит його насичення, тобто різницю максимальної і абсолютної вологості повітря. Ці величини впливають на процеси тепловіддачі людини шляхом потовипарювання. Чим більший дефіцит вологості, тим сухіше повітря, тим більше водяної пари воно може сприймати, отже, тим інтенсивніше може бути віддача тепла потовипарюванням. Висока температура переноситься легше, якщо повітря сухе. При температурі повітря, близькій до температури шкіри, тепловіддача випромінюванням і конвекцією різко знижена, але можлива тепловіддача через потовипарювання. При поєднанні високої температури повітря і високої відносної вологості (більше 90 %) випар поту практично виключений, піт виділяється, але не випаровується, поверхня шкіри не охолоджується, настає перегрівання організму. При високих температурах повітря низька і помірна відносна вологість (до 70 %) сприяє посиленому потовипарюванню, що виключає перегрівання. При низьких температурах сухе повітря зменшує тепловтрати внаслідок поганої теплопровідності.

Несприятливий вплив сухого повітря проявляється тільки при крайніх ступенях його сухості. Надмірно сухе повітря при низькій відносній вологості (менше 20 %) висушує слизову оболонку носа, глотки та рота. На слизових оболонках утворюються тріщини, які легко інфікуються, що сприяє розвитку запальних явищ. Дія на організм сухого повітря збільшується при його великій рухливості. Гарячий вітер не тільки викликає перегрівання, але й погіршує самопочуття людини, знижує працездатність.

Рухливість повітря впливає на тепловтрати організму шляхом конвекції і потовипарювання. При високій температурі повітря його помірна рухливість сприяє охолодженню шкіри. Мороз у тиху погоду організмом переноситься легше, ніж при сильному вітрі, навпаки, узимку вітер викликає переохолодження шкіри у результаті посиленої віддачі тепла конвекцією і збільшує небезпеку обморожень. Підвищена рухливість повітря рефлекторно впливає на процеси обміну речовин, із зниженням температури повітря і збільшенням його рухливості підвищується теплопродукція.

Сильний вітер (більше 20 м/с) порушує ритм дихання, механічно перешкоджає виконанню фізичної роботи і пересуванню. Помірний вітер підбадьорює, сильний, тривалий вітер різко пригнічує людину. Найбільш сприятлива рухливість атмосферного повітря в літню    пору становить 1 - 5 м/с.

 

Комплексна дія повітряного середовища на організм

Фізичні фактори повітряного середовища впливають на організм людини комплексно, що підтверджується однаковим тепловим відчуттям при різних поєднаннях температури, вологості, рухливості повітря.

Залежно від харчування, одягу, обсягу виконуваної роботи тепловий стан людини змінюється в широких межах. Об'єктивна оцінка теплового стану людини необхідна для гігієнічного нормування фізичних факторів повітряного середовища. Тепловий стан організму об'єктивно відбивають температура тіла і шкіри, пульс і частота дихання, артеріальний тиск, газообмін, потовиділення і т.д. Серед цих методів істотне значення має вивчення реакції нервової системи на термічні подразники. Крім об'єктивної оцінки змін функцій організму, вивчають суб'єктивні теплові відчуття людини - «найпростіший суб'єктивний сигнал об'єктивних відносин організму до зовнішнього світу» (І.П. Павлов).

Комплексний вплив фізичних властивостей повітряного середовища найбільш виражений в мікрокліматі закритих приміщень (житлові, громадські і промислові приміщення). Формування мікроклімату залежить від діяльності людини, планування і розташування приміщень, властивостей будівельних матеріалів, кліматичних умов даної місцевості, від вентиляції і опалення.

У гігієнічній практиці проводиться оцінка температурного режиму приміщення, тобто вимірюється температура повітря в 9 точках: по вертикалі на рівні 0,2; 1,0; 1,5 м від підлоги, тобто в зоні лінійних розмірів «стандартної людини», і в 3 точках по діагоналі приміщення біля зовнішньої і внутрішньої стіни та у центрі приміщення. Результати дозволяють визначити перепади температури повітря у просторі і оцінити мікроклімат.

Мікроклімат виробничих приміщень значною мірою визначається технологічним процесом, кількістю працюючих, характером вентиляційних пристроїв, типом опалення й ін. У деяких цехах (гарячі, холодні цехи) формується особливий мікроклімат, що може шкідливо впливати на теплообмін, погіршувати самопочуття людей. У цих випадках мікроклімат є професійною шкідливістю. У гарячих цехах варто враховувати як дійсну, так і кліматичну температуру, тобто температуру повітря з урахуванням впливу потоку інфрачервоних променів від нагрітих предметів. Наприклад, у гарячих цехах кліматична температура може становити 50 - 60 °С, а дійсна температура не перевищує 28—35°С. У гігієнічній практиці для вимірювання дійсної температури повітря використовують сухий термометр аспіраційного психрометра, резервуар якого захищений металевим кожухом від інфрачервоних променів.

Вплив на організм атмосферного тиску

Повітря має масу і вагу, гравітаційне поле робить повітряні маси біля поверхні землі найбільш щільними, отже, повітря має найбільший тиск. Із підняттям на висоту щільність і тиск повітря зменшуються. Якщо на рівні моря 1 м3 повітря важить 1293 мг, то на висоті 20 км його вага становить лише 64 мг, тобто при однаковому відсотковому вмісті кисню його вагова концентрація на висоті 20 км приблизно у 20 разів менше, ніж на рівні моря.

На поверхні землі коливання атмосферного тиску пов'язані      з      погодними  умовами і   не      перевищують 4 - 10 мм рт. ст. Однак можливі істотні підвищення і зниження атмосферного тиску, які здатні привести до несприятливих змін в організмі.

Знижений атмосферний тиск сприяє розвитку у людей симптомокомплексу, відомого під назвою «висотна хвороба». «Висотна хвороба» може виникати при швидкому піднятті на висоту і, як правило, трапляється у льотчиків та альпіністів у разі відсутності заходів, що захищають від впливу зниженого атмосферного тиску. Висотна хвороба виникає у результаті зниження парціального тиску кисню у повітрі, яке вдихується, що призводить до кисневого голодування тканин. Парціальний тиск – це тиск одного із газів газової суміші у певному об’ємі, якби він займав цей об’єм один. Парціальний тиск кисню у атмосферному повітрі становить

= 760 х 20,9/100  158,8 мм рт.ст.

Парціальний тиск водяної пари у альвеолярному повітрі завжди більш менш сталий – 47 мм рт.ст. Концентрація кисню у альвеолах не перевищує 14,5 %, тобто парціальний тиск цього газу дорівнює

= (760 – 47) х 14,5/100  103 мм рт.ст.

Парціальнийтиск кисню у венозній крові      становить 40  мм рт.ст. Саме різниця у парціальних тисках кисню у альвеолярному повітрі і веозній крові забезпечує газообмін шляхом простої діфузії через альвеолярну мембрану.

Слід також зазначити, що крім кисню у альвеолярноу повітрі завжди присутні приблизно 5 % СО2  (39 мм рт.ст.). Внаслідок цього при піднятті угору парціальний тиск кисню зменшується швидше, ніж атмосферний тиск. Тому на певній висоті (приблизно 15 км), де парціальний тиск кисню буде дорівнювати або меншим сумарного парціального тиску у альвеоалах водяної пари та вуглекислоти, кисню у альвеолярному повітрі не буде зовсім. У реальності кисневе голодування починає відчуватися же на висоті 4 км і вище.

 Із зниженням парціального тиску кисню зменшується насиченість киснем гемоглобіну з порушенням постачання кисню клітинам. Резерв кисню в організмі не перевищує 0,9 л і визначається кількістю розчиненого в плазмі крові кисню. Цього резерву досить лише на 5-6 хв життя, після чого стрімко розвиваються явища кисневої недостатності. До кисневого голодування найбільш чутливі мозкові клітини, тому що кора головного мозку споживає кисню у 30 разів більше на одиницю маси, ніж всі інші тканини. Мозкові клітини гинуть раніше, ніж падає тонус грудних м'язів, коли ще можливі дихальні рухи. Перші симптоми кисневої недостатності визначаються при піднятті на висоту 3000 м без кисневого приладу.

У процесі поступової адаптації до зниженого атмосферного тиску в організмі розвиваються компенсаторно-пристосувальні механізми (збільшення числа еритроцитів, підвищення рівня гемоглобіну, зміна окисних процесів в організмі і т.д.), що дозволяють зберегти здоров'я і працездатність, що можна спостерігати у жителів високогірних районів Дагестану, Паміру, Перу, де селища розташовані на висоті 2500- 4500 м над рівнем моря.

Підвищений атмосферний тиск є основним виробничим фактором при будівництві підводних тунелів, метро, при проведенні водолазних робіт і т.д.

Для проведення робіт під водою або під землею в ґрунтах, насичених водою, споруджуються особливі робочі камери - кесони. Кесон заповнюється стисненим повітрям, що витісняє воду з робочого простору. На тиск стовпа в 1 атм. у кесоні підвищується тиск на 1 атм. більше звичайного атмосферного тиску (1 аті.). У виробничих умовах залежно від заглиблення кесона додатковий тиск становить від 0,2 до 4 атм. При роботі в кесонах відзначають 3 періоди: період компресії, тобто період опускання в кесон, коли відбувається поступове збільшення тиску більше звичайного, період роботи в кесоні в умовах підвищеного тиску і період декомпресії, коли відбувається підняття робітників на поверхню землі, тобто вихід із зони підвищеного в зону нормального атмосферного тиску. Період компресії і другий період перебування робітників у кесонах або водолазів під водою (в умовах підвищеного атмосферного тиску), при дотриманні правил безпеки переносяться без яких-небудь виражених неприємних відчуттів. У зоні підвищеного атмосферного тиску відбувається насичення крові і тканин організму газами повітря, головним чином азотом. Це насичення триває до вирівнювання парціального тиску азоту в повітрі з парціальним тиском азоту в тканинах.

Швидше за все насичується кров, повільніше – жирова тканина. У той самий час жирова тканина насичується азотом в 5 разів більше, ніж кров або інші тканини. Загальна кількість азоту, розчиненого в організмі під підвищеним атмосферним тиском, може досягати 4-6 л порівняно з 1 л розчиненого при нормальному тиску.

При швидкому переході із зони підвищеного атмосферного тиску в зону нормального порушуються процеси десатурації азоту із тканин і рідин організму. Швидкість десатурації азоту з різних тканин не однакова, наприклад, слабко васкуляризована жирова тканина повільно віддає азот.

При швидкій декомпресії створюється більша різниця між парціальним тиском азоту в альвеолярному повітрі і парціальним тиском азоту, розчиненого в тканинах організму. Азот не встигає виділитися через легені і залишається в крові та тканинах у вигляді пухирців. Небезпека газової емболії виникає тоді, коли парціальний тиск азоту в тканинах буде вище парціального тиску азоту в альвеолярному повітрі більш ніж у 2 рази. Газова емболія призводить до тяжкого професійного захворювання - кесонної хвороби. Тяжкість і симптоматика кесонної хвороби визначаються локалізацією і масивністю закупорення судин газовими емболами. У результаті повільної десатурації жирової тканини частіше вражаються тканини з більшим вмістом ліпідів - центральна і периферична нервова система, підшкірна жирова клітковина, кістковий мозок, суглоби.

Розроблено різноманітні інженерно-технічні, санітарно-гігієнічні й лікувальні заходи, що попереджають виникнення кесонної хвороби.

Електричний стан повітряного середовища

Електричний стан атмосферного повітря характеризують його іонізація, електричне поле земної атмосфери, грозова електрика, природна радіоактивність.

Під іонізацією повітря розуміють розпад газових молекул й атомів під впливом іонізаторів. До іонізаторів відносять радіоактивне випромінювання ґрунту і повітря, ультрафіолетове і світлове випромінювання сонця, космічні випромінювання, розпилення води (балоелектричний ефект). Число іонів, що утворюються в 1 мол. газу за одиницю часу, називається інтенсивністю іонізації.

У результаті іонізації від нейтрального атома відокремлюється електрон, що приєднується до іншого нейтрального атома, утворюючи негативний іон. Частина атома, що залишилася, стає позитивно зарядженим іоном. До знову утворених іонів приєднуються газові молекули, створюючи більш стійкі іони з позитивним або негативним зарядом. Це так звані легкі аероіони, швидкість їхнього пересування становить 1-2 дм/с, час існування 1-2 хв. Вони швидко рекомбінуються.

Легкі аероіони можуть приєднувати до себе пилові частинки, мікробні тіла, перетворюючись у середні, важкі і надважкі іони. Важкі іони менш рухливі, їх швидкість не перевищує 0,0005 дм/с, вони міцно утримують заряд. Поряд з утворенням іонів в атмосфері відбуваються процеси їхнього знищення у результаті об'єднання іонів протилежного заряду. В атмосфері постійно відбуваються процеси іоноутворення та іонознищення і установлюється певна іонізаційна рівновага. Кількість легких іонів залежить від географічних, геологічних умов, погоди, рівня радіоактивності навколишнього середовища, забруднення атмосферного повітря. Іонізаційний режим повітряного середовища визначається відношенням числа важких іонів до числа легких іонів (N/n) і відношенням кількості позитивних іонів до числа негативних іонів — коефіцієнтом уніполярності (п+/n-).

Більш забруднене повітря має вищий коефіцієнт. Наприклад, в 1 см3 повітря курортних місцевостей утримується 2000—3000 легких іонів, в 1 см3 повітря промислових міст число легких іонів зменшується до 40. Зменшення числа легких іонів свідчить про погіршення стану атмосферного повітря. Легкі іони поглинаються у процесі дихання, адсорбуються шкірою, одягом. З подихом у повітря приміщень виділяється багато важких іонів. Отже, зміна іонізаційного режиму є чутливим показником чистоти повітряного середовища в житлових і громадських приміщеннях. На цей час доведено багатобічну дію аероінів на організм. Фізіологічний механізм дії іонізованого повітря включає електрообмін у легеневій тканині і нейрорефлекторні реакції на подразнення аероіонами рецепторів шкіри і слизових оболонок.

Під дією високих концентрацій негативних легких іонів (до 100000 в 1 см3 повітря) у людей відбуваються сприятливі зміни в газовому і мінеральному обміні, стимулюються обмінні процеси, прискорюється загоєння ран. У цей час штучна негативна іонізація повітря використовується для лікування гіпертонічної хвороби, бронхіальної астми, алергічних реакцій. Позитивні іони пригнічують людину, викликаючи стан сонливості, депресію, знижують працездатність. Легкі іони є показниками санітарного благополуччя повітряного середовища. Є досвід використання штучних іонізаторів повітря для створення сприятливого іонізаційного режиму в житлових і громадських будівлях. Широке використання таких приладів на практиці стримується відсутністю ефективних і простих методів контролю за іонізацією повітря.

Одним із елементів електричного стану повітряного середовища є електричне поле Землі. Атмосфера являє собою позитивний полюс. Напруженість електричного поля атмосфери вимірюється потенціалом у вольтах на 1 м висоти, біля поверхні землі вона становить 130 В/м. Різниця напруги між головою і ногами середньої людини становить близько 250 В. Оскільки земля заряджена негативно, позитивні іони рухаються до земної поверхні, негативні відштовхуються від неї. У такий спосіб в атмосфері утворюється спрямований по вертикалі до землі струм. При градієнті потенціалу 100 В/м сила цього струму становить 2,2 • 10-16 А/см2. Напруженість електричного поля атмосфери різна по сезонах року. У середніх широтах вона вище взимку. Наприклад, узимку напруженість електричного поля становить 260 В/м, улітку – 100 В/м. Погода (дощ, сніг, туман) впливає на величину електричного поля атмосфери; з підвищенням атмосферного тиску, появою туманів електричне поле атмосфери збільшується в 2-5 разів. Особливо сильні зміни електричного поля атмосфери відбуваються під час грози. Нерідко протягом 1-2 год градієнт потенціалу досягає значних величин, причому величина поля може змінювати свій знак, досягаючи значень від -2000 до +1800 В/м.

Біологічна дія електричного поля атмосфери вивчена недостатньо. Є відомості про його вплив на мінеральний обмін між ґрунтом і рослинами. Встановлено, що атмосферна електрика впливає на організм і бере участь у розвитку метеотропних реакцій при різкій зміні погоди.

Хімічний склад повітря, його вплив на організм

Повітряне середовище, складова земної атмосфери, являє собою суміш газів. Сухе атмосферне повітря містить 20,95% кисню, 78,09% азоту, 0,03% вуглекислого газу. Крім того, в атмосферному повітрі наявні багато інертних газів (аргон, гелій, неон, криптон, водень, ксенон, радон). В атмосферному повітрі наявні невеликі кількості озону, закису азоту, йоду, метану, водяної пари.

Крім постійних складових частин, в атмосфері утримуються деякі домішки природного походження, а також різноманітні забруднення, що надходять у результаті виробничої діяльності людини.

Кисень. Постійний вміст кисню підтримується безперервними процесами його обміну в природі. Кисень споживається при подиху людини й тварин, він необхідний для горіння й окиснювання. Кисень надходить в атмосферу в результаті фотосинтезу рослин. Наземні рослини і фітопланктон     щорічно постачають в атмосферу близько 1,5 х 1015т кисню, що повністю відновлює його природний збиток.

На поверхні землі через інтенсивне перемішування повітряних мас концентрації кисню залишаються практично постійними. Не відчувається істотної різниці у вмісті кисню в повітрі промислових міст і сільських місцевостей. Концентрації кисню коливаються лише в межах десятих часток відсотка, що не має істотного гігієнічного значення. При зниженні парціального тиску кисню, що спостерігається при піднятті на висоту, можливі явища кисневого голодування. Критичний рівень парціального тиску кисню менше 110 мм рт. ст. Зниження парціального тиску кисню до 50-60 мм рт. ст. зазвичай несумісне з життям. Разом з тим підвищення парціального тиску кисню більше 600 мм рт. ст. веде до розвитку патологічних процесів в організмі - зменшення життєвої ємності легенів, набряку легенів і пневмонії.

Поряд з киснем нормальною складовою частиною повітря є озон. Під впливом короткохвильової ультрафіолетової радіації з довжиною хвилі менше 200 мкм молекули кисню дисоціюють з утворенням атомарного кисню. Знову утворені атоми кисню приєднуються до нейтральної молекули кисню, утворюючи озон. Одночасно з утворенням озону відбувається його розпад.

Загальнобіологічне значення озону велике. Озон поглинає короткохвильову ультрафіолетову радіацію, що  згубно впливає на все живе. Одночасно озон поглинає довгохвильову інфрачервону радіацію, що випромінюється Землею, і таким чином запобігає надмірному охолодженню її поверхні. Концентрація озону нерівномірно розподіляється по висоті. Найбільша його кількість відзначається на рівні 20-30 км від поверхні землі. З наближенням до поверхні землі концентрація озону зменшується внаслідок зниження ультрафіолетової радіації і ослаблення синтезу озону. У тропосферу озон надходить у результаті перемішування повітряних мас і переходу зі стратосфери.

Озон має окисні здатності, тому в забрудненому повітрі його вміст нижче, ніж у повітрі сільської місцевості. У зв'язку з цим озон вважається показником чистоти повітря. Однак останнім часом було встановлено, що озон утворюється у результаті фотохімічних реакцій при формуванні смогу, тому виявлення озону в атмосферному повітрі великих міст вважають показником його забруднення.

Азот. Поряд з киснем і озоном до складу атмосферного повітря входить азот, що за кількісним вмістом є найбільш істотною складовою частиною атмосферного повітря.

Азот належить до інертних газів, він не підтримує дихання і горіння. В атмосфері азоту життя неможливе. У природі відбувається його круговорот.

Вуглекислий газ. Вуглекислий газ, або діоксид вуглецю, у природі перебуває у вільному й зв'язаному станах. До 70 % вуглекислого газу розчинено у воді морів й океанів, до складу деяких мінеральних сполук (вапняків і доломітів) входить близько 22 % загальної кількості діоксиду вуглецю. Інша його частина припадає на тваринний і рослинний світ (кам'яне вугілля, нафта і гумус).

Середньорічний вміст діоксиду вуглецю в міському повітрі може бути вищим, ніж у чистій атмосфері, і становить 0,037 %. У науковій літературі обговорюється питання про роль діоксиду вуглецю у створенні «парникового ефекту», що приводить до підвищення температури приземного шару повітря.

Діоксид вуглецю є фізіологічним збудником дихального центру. Його парціальний тиск у крові забезпечується регулюванням кислотно-лужної рівноваги. Чим більше діоксиду вуглецю у вдихуваному повітрі, тим менше його може виділити організм. Нагромадження діоксиду вуглецю в крові і тканинах призводить до розвитку тихорецької аноксії. При збільшенні вмісту діоксиду вуглецю у вдихуваному повітрі до 4 % відзначаються головний біль, шум у вухах, серцебиття, збуджений стан, при 8 % виникає тяжке отруєння і настає смерть. За вмістом діоксиду вуглецю судять про чистоту повітря в житлових і громадських будівлях, значне нагромадження цієї речовини в повітрі закритих приміщень свідчить про санітарне неблагополуччя приміщення (скупченість людей, погана вентиляція).

У звичайних умовах при природній вентиляції приміщення та інфільтрації зовнішнього повітря через пори будівельних матеріалів вміст діоксиду вуглецю в повітрі житлових приміщень не перевищує 0,2%. У цих концентраціях діоксид вуглецю не токсичний для людини, але перебування в такій атмосфері приводить до погіршення самопочуття і зниження працездатності. Це пов’язано з тим, що паралельно зі збільшенням концентрації діоксиду вуглецю погіршуються інші властивості повітря: підвищуються температура і вологість, виникають токсичні газоподібні продукти життєдіяльності людини (меркаптан, індол, сірководень, аміак), збільшується зміст пилу і мікроорганізмів. ГПК діоксиду   вуглецю в повітрі лікувальних установ дорівнює 0,07 %, у повітрі житлових і громадських будівель - 0,1 %, Остання величина взята як розрахункова при визначенні ефективності вентиляції житлових і громадських будівель.

 

Інші складові частини повітря і природні домішки

Крім основних складових частин, - кисню, азоту, діоксиду вуглецю, – в атмосферному повітрі утримуються водень, метан, закис азоту, аміак, сірководень. Ці гази є результатом природних процесів, що відбуваються на поверхні землі і в атмосфері.

Водяна пара. В атмосферному повітрі постійно наявні водяні пари. Основна маса водяних парів зосереджена в тропосфері, з підняттям на висоту кількість водяної пари зменшується.

Вплив забруднення атмосферного повітря на здоров’я населення і санітарні умови життя в містах

Забруднення атмосферного повітря промислових міст призводить до отруєння населення токсичними речовинами, погіршення здоров'я і зниження працездатності, погіршує санітарні умови життя населення, завдає економічних збитків у результаті втрати дорогої сировини у вигляді відходів. Низькі концентрації токсичних речовин атмосферного повітря сприяють розвитку у населення хронічних отруєнь. Симптоми отруєння часто бувають мало виражені, суб'єктивні скарги невизначені. Часто хронічний вплив токсичної речовини призводить до зниження захисних сил організму, що проявляється в підвищенні загальної захворюваності або в зниженні працездатності. У зв'язку із забрудненням атмосферного повітря зростає частота хронічних неспецифічних захворювань бронхолегеневої системи, стають більш тяжкими серцево-судинні захворювання. Під впливом окису вуглецю розвивається більш виражений і ранній атеросклероз, змінюється серцева провідність. Дія пилу атмосферного повітря на населення менш виражена, ніж дія пилу на робітників промислових підприємств через меншу концентрацію і швидке розведення атмосфери. Однак відзначені випадки розвитку у населення, що проживає в районах із сильним запиленням атмосферного повітря викидами ТЕЦ, що працюють на багатозольному паливі, початкових патологічних змін у легенях типу пневмоконіозів. Сильніше і скоріше за всіх страждають діти, люди похилого віку, особи із хронічними захворюваннями бронхолегеневої системи. Забруднення атмосферного повітря великодисперсним пилом сприяє захворюванню очей. Населення, що проживає в районах із сильним забрудненням атмосферного повітря, в 3-5 разів частіше хворіє на бронхіт, пневмонію, ангіну, ніж населення чистих районів. Історія гігієни «знає» багато випадків масових отруєнь населення в результаті забруднення атмосферного повітря.

У грудні 1930 р. у Бельгії, у долині ріки Маас, протягом 5 днів спостерігалась погода з високим барометричним тиском, туманом і слабким вітром. У долині була температурна інверсія, тобто температура верхніх шарів повітря перевищувала температуру приземних шарів, що погіршувало умови вертикальних конвекційних струмів і не сприяло перемішуванню повітря. Жителі долини відчували різкий запах сірчистого газу. З'явилися скарги на порушення функції верхніх дихальних шляхів і легенів. За 5 днів перехворіло кілька сотень людей, з них 60 чоловік померло. Особливо постраждали особи, що мали хронічні захворювання серця і легенів. Під час розтину загиблих відзначали геморагічні і некротичні вогнища на слизових оболонках бронхів і у тканинах легенів, характерних для отруєння сірчистим газом. Ця катастрофа не була наслідком аварії на заводах. Заводи працювали як звичайно і викидали в повітря ті самі кількості сірчистого газу, що й колись. Причиною отруєння населення став токсичний туман, що у вологу безвітряну погоду сприяв нагромадженню в повітрі сірчистого газу і аерозолю сірчаної кислоти.               

Цей випадок не єдиний. В 1948 р. у м. Донора в США також відбулося масове отруєння населення сірчистим газом. Скарги були ті самі, що і в жителів долини Маас. За 5 днів туману перехворіло 42 % населення, з них померло 20 чоловік. На секції були виявлені геморагічні і некротичні вогнища в бронхах з явищами набряку легенів. В 1952 р. у Лондоні повторилася катастрофа, що відбулася там само 70 років тому. З 5 по 9 грудня стояв густий туман. Висока вологість і відсутність вітру сприяли перетворенню сірчистого газу в аерозоль сірчаної кислоти. За цей час померло 2500 чоловік, хоча в попередні дні смертність не перевищувала 100 чоловік за тиждень. Особливо збільшилася смертність серед людей похилого віку й дітей.

Останнім часом періодично відзначаються випадки появи дратівливих туманів, які містять комплекси органічних сполук сірки.

Відомі підйоми захворюваності населення, пов'язані з короткочасним збільшенням концентрацій токсичних речовин у повітрі. Описано спалахи бронхіальної астми в осіб, що раніше не хворіли, пов'язані з отруєннями викидами нафтопереробних заводів або продуктами спалювання сміття. Відзначено алергічні реакції в населення у зоні викидів заводів мікробіологічної промисловості. Постійний вплив оксиду вуглецю особливо позначається на стані здоров'я міліціонерів-регулювальників, які працюють на великих автомагістралях, у місцях скупчення автотранспорту. У результаті тривалого вдихання повітря з підвищеним вмістом оксиду вуглецю в регулювальників вуличного руху часто розвивається хронічне отруєння зі збільшенням кількості карбоксигемоглобіну у крові, скаргами на головний біль, запаморочення, розлад сну, серцебиття, дратівливість. Нагромадження в крові до 7-9 % карбоксигемоглобіну у водіїв обумовлює уповільнення психомоторних реакцій, зниження кольорової чутливості, що сприяє дорожнім аваріям. Початкові зміни поведінкових реакцій відзначаються в людей при 2,5 % карбоксигемоглобіну в крові, а збільшення концентрації до 5 % провокує напади стенокардії у хворих. Рівень карбоксигемоглобіну в крові не повинен перевищувати 2 %.

Несприятлива дія на організм забруднювачів атмосферного повітря проявляється також у нагромадженні деяких речовин (свинець, кадмій й ін.) у костях і тканинах організму, що може привести до розвитку хронічних отруєнь у населення, що проживає поблизу джерел викиду в атмосферу цих сполук. Експериментально доведено нагромадження свинцю в костях мишей, які дихали атмосферним повітрям, забрудненим викидами заводів кольорової металургії. Установлено зв'язок між концентраціями свинцю в повітрі і кількістю свинцю, накопиченого в кістках тварин.

Тривала дія низьких концентрацій токсичних речовин може провокувати загострення хронічних захворювань бронхолегеневої системи, укорочувати ремісії, підвищувати частоту ускладнень. Все більше випадків специфічних захворювань, пов'язаних із забрудненням атмосферного повітря, відзначається в населення, що не має професійного контакту з конкретною токсичною речовиною. Це стосується фтору, берилію, кадмію, марганцю, азбесту.

Забруднення атмосферного повітря сприяє зниженню імунобіологічної резистентності організму, погіршенню показників фізичного розвитку дітей, підвищенню загальної захворюваності населення.

В наш час не можна не зважати на шкідливу дію канцерогенних речовин навколишнього середовища на організм людини. Якщо в 1940 р. бронхолегеневий рак займав 12-те місце серед всіх форм раку, то в 1960 р. – вже 5-те місце, а в 1980 р. - 2-ге місце. Це пов'язують зі збільшенням вмісту в повітрі міст канцерогенів.

Розвиток раку бронхолегеневої системи зв'язують і з табакокурінням. Підраховано, що при викурюванні 40 сигарет у день людина вдихає близько 150 мг бензапірену додатково до бензапірену атмосферного походження.

 

Вплив забруднення атмосферного повітря на санітарні умови життя населення

Забруднення атмосферного повітря погіршує санітарні умови життя населення, що проявляється в зниженні прозорості атмосфери, зменшенні природної освітленості, утворенні туманів. Частота туманів у великих промислових містах збільшується з кожним роком. Туманоутворення пов'язане з конденсацією вологи на частинках пилу з формуванням стійкої пилогазової суміші. Такі тумани довго зберігаються, сприяють погіршенню здоров'я й працездатності населення, збільшенню кількості вуличних травм, пригнічують самопочуття людей.

Кліматологи відзначають, що у зв'язку зі збільшенням кількості зважених частинок у повітрі міст хмарність підвищується на 5-10 %, туманоутворення влітку збільшується на 30 %, а кількість днів з опадами на 5-10 більше, ніж у сільській місцевості. Туманоутворювання веде до зменшення природної освітленості до 40-50 %, що вимагає додаткових витрат на освітлення вулиць. Запиленість повітря знижує сонячну радіацію на 15-20 %, причому ультрафіолетова радіація влітку знижується на 5 %, узимку - на 30 %, а в умовах туману ці втрати сягають 90 %. Атмосферні забруднення несприятливо впливають і на рослинність. Найбільш шкідливі – пил, діоксид вуглецю і сірчистий газ. Вони викликають порушення процесів життєдіяльності рослин і в кінцевому підсумку їх загибель. У зв'язку з великою адсорбцією поверхнею і повільною зміною хвої токсичний вплив є найбільшим відносно ялини і сосни. Плодові дерева також малостійкі в міському середовищі. Листяні дерева легше переносять вплив токсичних агентів атмосферного повітря.

Навколо промислових підприємств, що виділяють шкідливі викиди в атмосферу, рослинність набагато бідніше, ніж у районах з незабрудненим повітрям. Часто шкідливий вплив викидів на рослинність позначається на значній відстані від заводу. Із загибеллю зелених насаджень перестає діяти фільтр, що очищає повітря, тому що на листі і стовбурах осаджуються зважені частинки й газоподібні домішки. Знижується роль зелених насаджень як джерела кисню і фітонцидів, послаблюється їх вітрозахисна дія. У приміських господарствах великих промислових центрів врожайність сільськогосподарських культур і продуктивність тваринництва знижені.

Окрім загибелі рослин відчутний економічний збиток  пов’язаний із втратою з викидами цінних речовин, руйнуванням бетонних конструкцій, прискоренням корозії металевих покриттів і огорож. Забруднення повітря викликає швидке забруднення скла, меблів, руйнування фіранок, загибель кімнатних рослин, неможливість провітрювання жител і т.д. Таким чином, забруднення атмосферного повітря стало проблемою століття, і тільки проведення кваліфікованих санітарно-гігієнічних і законодавчих заходів зможе звільнити людство від шкідливого впливу забруднення атмосферного повітря.

 

Гігієнічна характеристика повітряного середовища закритих приміщень

Як зазначалося вище, з гігієнічної точки зору виділяють повітряне середовище промислових приміщень, житлових і громадських будівель. Стан повітряного середовища промислових приміщень значною мірою визначається технологічним процесом, що може сприяти не тільки зміні параметрів мікроклімату, але й виділенню в повітря різних шкідливих речовин і пилу. Концентрації токсичних речовин у повітрі цехів визначаються технологічним процесом (хімічні реакції, дроблення, плавлення, механічні процеси й т.д.), хімічним складом і агрегатним станом сировини, проміжних і кінцевих продуктів, герметизацією устаткування, апаратурним оформленням цехів, автоматизацією технологічного процесу, вентиляцією й ефективністю видалення шкідливих викидів з технологічного устаткування і повітря цеху і т.д. При несприятливих поєднаннях зазначених факторів концентрації пилу і газоподібних токсичних речовин можуть перевищувати ГДК і привести до формування у працюючих захворювань професійної етіології. Причини їх виникнення і способи профілактики є предметом спеціальної гігієнічної дисципліни – гігієни праці. Хімічний склад повітряного середовища житлових і громадських будівель визначається складом атмосферного повітря і специфічних забруднювачів. Це забруднювачі антропогенного походження, тобто газоподібні продукти життєдіяльності людини (діоксид вуглецю, аміак і амонійні сполуки, сірководень, індол, скатол, леткі жирні кислоти і т.д.), токсичні речовини, виділювані в повітря з полімерних будівельних й оздоблювальних матеріалів (фенол, формальдегід, трибутил-фосфат і т.д.), забруднювачі, пов'язані з господарсько-побутовим процесом (спалювання газу, прання, приготування їжі). У кінцевому виді стан повітряного середовища в приміщенні визначається ступенем комунального благоустрою, санітарним станом приміщення, ефективністю вентиляції, щільністю заселення і т.д. Основний внесок у забруднення повітря житлових і громадських будівель вносять антропогенні забруднювачі. Ще М.Петенкофер запропонував як критерій чистоти повітря цих приміщень концентрацію діоксиду вуглецю, яка дорівнює 0,1 %. Однак у даний момент цей показник не вважають повністю адекватним, тому що забруднювачі полімерного походження можуть накопичуватися в значних концентраціях навіть при допустимому рівні діоксиду вуглецю, тобто немає паралелізму в нагромадженні діоксиду вуглецю і забруднювачів полімерного походження. Отже, для оцінки стану повітряного середовища приміщень, крім діоксиду вуглецю, необхідно визначати вміст у повітрі аміаку і амонійних сполук. Сумарна оцінка органічного забруднення визначається величиною окиснюваності повітря. Необхідно також ураховувати вміст у повітрі речовин полімерного походження і зіставляти їх з відповідними ГДК, тому що продукти, які виділяють полімери, здебільшого токсичні для людини. При санітарній оцінці повітряного середовища житлових і громадських будівель ураховують об’єм вентиляції і величину повітряного куба на одну людину, джерела забруднення повітря, кількісні і якісні характеристики забруднювачів.

Ці питання входять у перелік обов'язків санітарних лікарів, фахівців з комунальної гігієни.