3.1    Мета і принципи правової охорони

 

Будь-яка власність має потребу в охороні. Інтелектуальна власність не є винятком. Однак способи охо­рони права на об'єкти інтелектуальної власності відрізня­ються від таких для матеріальних об'єктів. Якщо матеріа­льний об'єкт власності досить помістити під "замок" чи приставити до нього охоронця, то для охорони об'єктів ін­телектуальної власності такі засоби непридатні. Основним способом охорони в цьому випадку є видача автору або іншому суб'єкту права об'єкта інтелектуальної власності охоронного документа: патенту чи свідоцтва.

Охорона, яка надається інтелектуальній власності законами України, сприяє збільшенню кількості винаходів і раціоналізаторських пропозицій, зростанню інвестицій, розвитку науково-дослідної діяльності, що приводить до технічного прогресу, поліпшення якості промислової продукції, підви­щення культурного рівня громадян.

Суть охорони прав на об'єкти інтелектуальної влас­ності полягає в тому, що автор (розроблювач) об'єкта інтелектуальної власності або інша визнана законом особа одержує від держави виключні права на створений об'єкт інтелектуальної власності на визначений період часу. Ці права регламентуються охоронним документом, що вида­ється власнику об'єкта інтелектуальної власності.

Автор, що одержав охоронний документ, наприклад патент, почуває себе впевнено, оскільки його права охо­роняються законом. Тепер він може розкрити даний вина­хід для широкого кола осіб на предмет використання ними цього об'єкта на законних підставах. Якби автор не мав охоронного документа, то він швидше за все не розкрив би даний винахід, ніхто б не зміг скористатися ним і пред­мет винаходу залишився б невідомим. Крім того, закріплене охоронним документом присвоєння особистих немайнових, а також майнових прав сприяє використанню об'єкта інтелектуальної власності, і це, мабуть, єдиний спосіб отримання вигоди автором у результаті використання об’єкта інтелектуальної власності самостійно з одержанням переваг над конкурентами чи шляхом дозволу третім особам використовувати об'єкт інтелектуальної власності за ліцензійні платежі.

Часто охорону інтелектуальної власності ототожнюють з її захистом і користуються терміном "захист прав інтелектуальної власності". Ми будемо розрізняти поняття "правова охорона" і "правовий захист". Підставою для цьо­го є те, що ці дві дії повинні бути розділені, тому що, по-перше, вони мають різні цілі, а по-друге, здійснюються різними організаційними структурами. Охороною (оформ­ленням прав з видачею охоронного документа) займають­ся патентні органи, а захистом (у випадку порушення цих прав) — адміністративні і судові органи. Хоча якщо розгля­дати це питання з теоретичної точки зору, то поняття "пра­вовий захист" у цьому контексті є складовою більш широ­кого поняття "правова охорона".

Можна назвати принаймні чотири принципи пра­вової охорони.

По-перше, це принцип охороноспроможності. Тобто об'єкт правової охорони повинен відповідати визначеним законом вимогам. Наприклад, винахід відповідає умовам патентоспроможності, якщо він є новим, має винахідниць­кий рівень і є промислово придатним.

По-друге, визнання за правовласником виключно­го права на об'єкт права інтелектуальної власності.

По-третє, додержання прав не тільки правовласників, але й дійсних розробників (авторів, винахідників).

По-четверте, додержання балансу інтересів правовласника, з одного боку, і суспільства — з іншого, шляхом обмеження монополії на об'єкт права, наприклад, встано­вленням розумного строку дії охоронного документа.