4.1.Права на об'єкти інтелектуальної власності як товар

 

Товар — це продукт праці, що виготовлений для продажу. Цей продукт стає товаром, якщо на нього визна­чена ціна. Відповідно до Закону України "Про оцінку май­на, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" можуть оцінюватися                       "... нематеріальні активи, у тому числі об'єкти права інтелектуальної власності ...". Та­ким чином, майнові права на об'єкти інтелектуальної вла­сності мають ознаки товару, тому що вони є продуктом праці і можуть мати ціну.

До  основних  властивостей  будь-якого  ринкового товару відносять:

а) корисність;

б)рідкість, тобто властивість, протилежну загальнодоступності;

в)  універсальність — придатність до обміну на гроші або на будь-які інші ринкові товари.

Корисність розуміється як здатність задовольняти будь-яку потребу. Тобто якщо об'єкт інтелектуальної влас­ності нікому не потрібний, то він не може стати товаром.

Найважливішою є властивість рідкості, що перетво­рює корисність продукту в комерційну цінність, а сам про­дукт — у товар.

Рідкість для об'єктів інтелектуальної власності реалізується ідеально тому, що за визначенням об'єкт інтелектуальної власності повинен бути новим, оригінальним, неповторним. Наявність перших двох властивостей для матеріальних об'єктів звичайно майже автоматично забезпечує третю. Але для права інтелектуальної власно­сті ця властивість має суттєві відмінності.

З третьою властивістю товару —      універсальністю — тісно пов'язана його обігоспроможність, що припускає відчуження прав інтелектуальної власності як від індивіду­ума, так і від підприємства. Тільки у цьому випадку права на об'єкти інтелектуальної власності можуть обертатися як товар у його звичайному розумінні.

За принципом "відокремлюваності" права інтелектуальної власності можна поділити на три групи:

а)  права, що відокремлюються як від індивідуума, так і від підприємства;

б) права, що не відокремлюються від індивідуума;

в) права, що не відокремлюються від підприємства.

До першої групи відносять права на об'єкти права інтелектуальної власності, такі, як: винаходи, торговельні марки, твори літератури і мистецтва, аудіо- та відеограми тощо.

До невідокремлюваної від індивідуума інтелектуальної власності відносять: знання, уміння, творчі здібно­сті людей тощо, які зайняті розробленням об'єктів інтелек­туальної власності. У сукупності — це так званий людський капітал, що не може бути відокремлений від його носія — людини, тобто не може бути товаром у звичайному розу­мінні.

Від підприємства не можна відокремити: системи і методи функціонування, що розроблені як складові части­ни діючого підприємства; наявність підготовленого персо­налу; досягнення в галузі маркетингу власної продукції, ділову репутацію підприємства тощо.

З цієї причини невідокремлювані від індивідуума чи від підприємства результати творчої діяльності не можуть бути товаром. Але вони можуть продаватися (пере­даватися) разом з підприємством чи індивідуумом. Напри­клад, не можна передати видатні організаторські здібності директора одного підприємства директору іншого підпри­ємства. Можна тільки запросити талановитого директора на інше підприємство, запропонувавши йому більш вигідні умови праці, тобто "купити" його разом з його якостями.

Активи підприємства складаються з матеріальних активів, до яких відносять: рухоме, нерухоме майно і обігові кошти, а також з нематеріальних активів — в основно­му прав. Насамперед, це права власності на ОІВ, права користування природними ресурсами (землею, водою, надрами), а також права користування економічними, ор­ганізаційними й іншими перевагами і пільгами: податкови­ми пільгами, місцем на товарній біржі. Крім того, до нема­теріальних активів відносять гудвіл (ділову репутацію), списки клієнтів тощо.

Нематеріальні активи — це принципово новий об'єкт фінансового обліку для України, що узагальнює особливі види капіталу підприємства, а також характеризує йо­го економічний потенціал і фінансову стабільність.

Відмітними ознаками нематеріальних активів є:

відсутність матеріальної основи і при цьому володіння такою коштовною якістю, як здатність давати дохід власнику, виходячи з довгострокових прав і переваг, що вони приносять йому так довго, як це можливо;

відсутність наміру продажу нематеріальних активів у нормальних умовах діяльності підприєм­ства;

тривалість експлуатації, що дозволяє враховувати їх у складі довгострокових інвестицій як оборотні активи і через обраний варіант обліко­вої політики встановлювати більш розумний термін погашення їх первісної вартості при загальній невизначеності термінів функціонування (гудвіл, товарні знаки тощо);

відсутність відходів;

багатоцільовий характер експлуатації, що дозволяє використовувати об'єкт на різних ділянках діяльності підприємства;

підвищений ступінь ризику в прагненні отримати дохід від застосування подібних активів.

В Україні основними нормативно-правовими актами, що регулюють правовідносини, які стосуються немате­ріальних активів, є: Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" (1997 р.); "Положення про органі­зацію бухгалтерського обліку і звітності в Україні", затвер­джене Постановою Кабінету Міністрів України від 3 квітня 1993 р. № 250; "Указівки по організації бухгалтерського обліку в Україні", затверджені Наказом Міністерства еко­номіки України від 7 травня 1993 р. № 25, а також Поло­ження (стандарт) бухгалтерського обліку 8 "Нематеріальні активи" (Зареєстровані в Міністерстві юстиції України від 02.11.1999 за №750/4043).

Права на об'єкти інтелектуальної власності стають нематеріальними активами після того, як вони будуть по­ставлені на бухгалтерський облік. Для цього принаймні необхідно виконати дві умови: встановити ціну прав і термін їх використання.

За цією ознакою ОІВ поділяються на дві групи: ОІВ з встановленим терміном служби та ОІВ з невстановленим терміном служби. Ця обставина має важливі наслідки при визначенні вартості ОІВ як товару, а також при встановленні терміну його амортизації, коли він перебуває на ба­лансі підприємства як нематеріальний актив.

Розрізняють юридичний і економічний терміни використання. Одні ОІВ мають встановлений термін дії, а інші можуть не мати встановленого терміну використання. Наприклад, відпо­відно до Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" юридичний термін дії (служби) патенту до­рівнює 20 рокам. Однак цілком можливо, що за цей час патент може морально застаріти, тому що не виключена імовірність, що з'являться нові аналогічні більш ефективні винаходи. Тому при економічних розрахунках для патентів установлюється більш короткий термін, так званий еконо­мічний, який дорівнює 10 - 12 рокам, а в окремих випад­ках і менше.

Встановлений термін служби характерний для більшості прав на об'єкти інтелектуальної власності, відокремлюваних від індивідуума і підприємства, але не для всіх. Так, торговельні марки не мають встановленого терміну служби, оскільки визначений законом термін дії після його закінчення може кожний раз продовжуватися ще на 10 років. Не мають встановленого терміну більшість прав на об'єкти інтелектуальної власності, невіддільні від підприємства чи індивідуума. Крім того, права на ті самі об'єкти інтелектуальної власності можуть мати як визна­чений, так і невизначений термін дії. Наприклад, ліцензія на право використання винаходу чи товарного знака може бути надана як на визначений, так і на невизначений тер­мін.

Відзначимо, що без установлення терміну дії стає проблематичним визначення вартості переданих прав на об'єкти інтелектуальної власності, а сама процедура вста­новлення терміну дії буває надзвичайно складною і відпо­відальною.