5.4 Форми, порядки та способи захисту права інтелектуальної власності

 

Існує дві форми захисту прав інтелектуальної влас­ності: юрисдикційна і неюрисдикційна (рис. 11).

Неюрисдикційна форма передбачає захист права інтелектуальної власності своїми силами, без звернення за допомогою до державних або інших компетентних органів, тобто самоза­хист. Наприклад, це може бути відмова здійснити певні дії, передбачені укладеним договором про передачу (поступку) майнових прав інтелектуальної власності або ліцензійним договором, відмова від виконання недійсного договору тощо. Обрані засоби самозахисту не повинні бути заборо­неними законодавством та не повинні суперечити мораль­ним засадам суспільства.

Юридичні форми захисту застосовують два порядки захисту: загальний (судовий) та спеціальний (адміністративний). Загальний порядок захисту здійснюється в судах.

Спеціальний порядок захисту прав здійснюється в органах державного управління або в органах Антимонопольного комітету України, або в органах Державної митної служби України.

Адміністративний спосіб захисту права інтелектуальної власності полягає в розгляді та вирішенні суперечки органом державного управління. Про­цедура розгляду набагато простіша, ніж у цивільному су­дочинстві. Правовою основою є Кодекс України про адмі­ністративні правопорушення, а також закони України: "Про захист від недобросовісної конкуренції", "Про авторське право і суміжні права", "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", "Про охорону прав на промислові зразки", "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", "Про охорону прав на сорти рослин" тощо.

 

 

 

 

У галузі авторського права і суміжних прав адміністративний спосіб захисту прав передбачено тільки за пуб­лічний показ, порушення умов публічного демонстрування і тиражування кіно- і відеофільмів без прокатного посвідчення. Стосовно об'єктів промислової власності цей спосіб захисту прав передбачає накладення штрафів за неправомірне використання фірмових найменувань, торговельних марок тощо. Засобом захисту в цьому випадку є скарга, яку у встановленому адміністративним законодавством порядку подають у відповідний орган державного управління.

Здійснення дій, обумовлених законодавством Укра­їни як недобросовісна конкуренція, спричиняє накладення Антимонопольним комітетом України штрафів, а також адміністративну і цивільно-правову відповідальність. До таких дій відносять:

- неправомірне використання чужого імені, фір­мового найменування, торговельних марок;

введення в обіг під своїм позначенням товару іншого виробника;

відтворення зовнішнього вигляду виробу іншого суб'єкта господарської діяльності і введення йо­го в господарський оборот;

неправомірний збір, розголошення і викорис­тання комерційної таємниці, а також інші проти­правні дії.

Тобто Антимонопольним комітетом України розглядаються скарги щодо дій після введення об'єктів права інтеле­ктуальної власності до господарського обороту.

Типовими видами адміністративних стягнень можуть бути: попередження, штраф, виправні роботи, адміні­стративний арешт тощо.

Так, незаконне використання об'єкта права інтелек­туальної власності, привласнення авторства на такий об'єкт або інше умисне порушення права інтелектуальної власності тягне за собою накладення штрафу від 10 до 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з кон­фіскацією незаконно виготовленої продукції, а також об­ладнання і матеріалів, що призначені для їх виготовлення.

Цивільно-правовий спосіб захисту прав. Суперечки, пов'язані з порушенням прав інтелектуальної власності, підвідомчі судам загальної юрисдикції і вищому господарському суду. Якщо хоча б однією зі сто­рін у суперечці є фізична особа, то зазначена суперечка підвідомча суду загальної юрисдикції.

У випадку порушення прав потерпілий подає  позов-заяву, звернену до суду, про відправлення право­суддя з метою захисту особистих чи майнових прав. У по­зовній заяві зазначається форма захисту (заборона робити будь-яку дію, відшкодування збитків тощо), розмір нане­сеного збитку, наводяться докази обґрунтованості вимог.

За загальним правилом цивільного судочинства конкретна цивільна справа, як правило, розглядається за місцем перебування відповідача. У будь-якому судовому розгляді про порушення прав інтелектуальної власності зважуються два основних питання. Перше пов'язане зі встановленням чи не встановленням факту використання ОІВ, що охороняється. Друге — з визначенням розміру зби­тків, що підлягають стягненню з відповідача на користь по­зивача.

Власник прав на ОІВ має право вимагати від порушника:

визнання прав власника;

відновлення положення, що існувало до пору­шення права;

припинення дій, що порушують право чи ство­рюють загрозу для його порушення;

відшкодування  збитків,   включаючи   втрачену вигоду тощо.

Якщо в результаті незаконного використання ОІВ порушник одержав дохід, потерпілий має право вимагати відшкодування втраченої вигоди в розмірі, не меншому, ніж сума такого доходу.

Якщо одночасно з порушенням майнових прав порушені особисті немайнові права автора, то він може за­жадати майнової компенсації за учинення йому мораль­ного збитку, розмір якої визначається судом. Порушенням прав авторства є присвоєння результатів чужої творчої праці і спроба видати ці результати за власну розробку.

Суд, господарський суд мають право прийняти рішення чи визначення про заборону випуску твору, викорис­тання постанови, фонограми передачі в ефір чи по прово­дах, про припинення їх поширення, про вилучення, конфіскацію всіх примірників твору, якщо буде досить да­них про порушення авторського права і суміжних прав.

Застосування цивільно-правових санкцій за порушення прав на ОІВ можливо в межах загального терміну позову, тобто упродовж трьох років з дати, коли власник права довідався чи повинен був довідатися про порушення свого права.

У Великобританії, Німеччині та низці інших країн існують спеціалізовані патентні суди. Це дозволяє сконцентрувати досвід вирішення патентних суперечок, ство­рити умови для правильного й однакового застосування нормативних актів, скоротити кількість інстанцій, що розгля­дають суперечки.

В Україні поки що немає патентного суду, але існує практика створення судових колегій з інтелектуальної вла­сності, наприклад, при Вищому господарському суді Украї­ни. У таких колегіях працюють судді, які мають спеціальну фахову підготовку з інтелектуальної власності і тому мо­жуть компетентно вирішувати суперечки щодо інтелектуа­льної власності.

Кримінальна відповідальність за порушення прав. Поряд з нормами цивільно-правового захисту прав на ОІВ чинним законодавством передбачена також кримі­нальна відповідальність. Кримінальна відповідальність на­стає тільки тоді, коли матеріальна шкода у 200 і більше разів перевищила неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Якщо матеріальна шкода у 1000 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то матеріальна шкода вважається завданою в особливо великому розмірі. Так, незаконний випуск під своїм ім'ям чи присвоєння авторства на чужий твір науки, літератури чи мистецтва, а також незаконне відтворення чи поши­рення такого твору, присвоєння авторства на чужі об'єкти промислової власності чи розголошення без згоди автора змісту винаходу, корисної моделі чи промислового зразка до офіційної публікації про них визнається карним злочи­ном.

Законодавство України передбачає також кримінально-правові санкції за незаконне зазіхання на комерційну таємницю. Карним злочином є незаконний збір з метою використання відомостей, що становлять комерційну таємницю (промислове шпигунство), якщо це завдає ве­ликого матеріального збитку суб'єкту підприємницької дія­льності. Як покарання передбачається стягнення з порушника штрафу у розмірі від 200 до 2000 неоподатко­вуваних мінімумів доходів громадян або позбавляння волі від 2 до 5 років тощо.

Залучення до кримінальної відповідальності конкретних винуватців злочину не виключає вимог про відшко­дування завданого збитку.

Особливий випадок становить захист прав на ОІВ при перетинанні кордону. Митним кодексом України    (ст. 74) товари й інші предмети, виготовлені з порушенням прав інтелек­туальної власності, не можуть як імпортуватися, так й екс­портуватися через митний кордон України.

У судовій процедурі вирішення спорів важливе місце займають докази. Розрізняють три форми доказів: "до­кументальний доказ" — доказ, наданий у письмовому ви­гляді чи у вигляді будь-якого документа; "речовий доказ" — доказ, що існує у вигляді предметів;  "показання свідків" — усні показання експерта. Наявність охоронного документа — патенту чи свідоцтва — є важливим доказом.