1. Основи управлінської діагностики на підприємстві

Згідно із ст. 65  Господарського кодексу України управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудовим колективом. Управління – це цілеспрямована дія на об'єкт з метою змінити його стан або поведінку у зв'язку зі зміною обставин. Управляти можна технічними системами, автомобілем, людьми тощо. Управління підприємством – це цілеспрямована діяльність, яка являє собою сукупність методів, засобів і форм ефективної координації роботи людей (трудових колективів) для досягнення поставлених завдань або визначеної мети (підвищення результативності виробництва, зростання прибутку, тощо).

Система управління підприємством передбачає диференціацію та координацію управлінської діяльності за виконуваними функціями.

Під функцією управління слід розуміти продукт поділу і спеціалізації управлінської праці, відокремлений напрямок управлінської діяльності, що дає можливість здійснювати управлінський вплив.

За ознакою інваріантності розрізняють основні та специфічні функції управління. Основні функції розкривають зміст процесу управління, специфічні – вказують напрямок цілеспрямованого впливу на той чи інший вид виробничої діяльності.

До основних функцій управління відносять:

планування;

організацію;

мотивування;

контроль.

Планування є першою важливою функцією менеджменту, сутність якої полягає у визначенні перспективи і майбутнього стану організації, шляхів і способів його досягнення.

Система планів організації обумовлена комплексом цілей організації і охоплює усі її підсистеми: технічну, економічну, соціальну і організаційну.

Планування як вид управлінської діяльності включає:

деталізацію цілей у формі завдань, вирішення яких необхідне для досягнення загальних цілей;

визначення засобів і способів вирішення завдань;

забезпечення виконання завдань необхідними ресурсами (пошук джерел і способів оптимального розподілу в часі, між напрямками діяльності організації та між виконавцями).

Залежно від цілей організації можна виділити такі види планування: стратегічне, тактичне і оперативне.

Стратегічне планування (3-5 років) полягає в реалізації комплексу заходів, пов'язаних із визначенням стратегії діяльності організації – комплексного плану перспективного розвитку організації. Воно розраховане на тривалий період, хоча в багатьох організаціях стратегія ґрунтується на середньостроковому плануванні.

Тактичне планування - ухвалення рішень про те, як повинні бути розподілені ресурси організації для досягнення стратегічних цілей, як правило, охоплює короткостроковий і середньостроковий періоди (1-2 роки) і є предметом турботи середньої і нижчої управлінської ланки. Тактичне планування включає розроблення планів розвитку окремих функціональних підсистем організації.

Оперативне планування (до 1 року) є одночасно логічним продовженням стратегічного планування і способом реалізації стратегії. У межах оперативного планування відбувається планування окремих операцій у загальному господарському потоці в короткому і середньому періодах (планування виробництва, планування маркетингу), деталізація планів, розроблених у тактичному плануванні. Оперативне планування полягає в розробленні плану розвитку організації (бюджету) в поточному періоді і базується на загальній і функціональних стратегіях.

Бізнес-планування – вид діяльності, в процесі якої розробляється документ із  системою заходів чи програмою дій, пов'язаних з часом і місцем реалізації, узгоджених з метою і ресурсами та спрямованих на отримання прибутку на засадах реалізації підприємницького проекту.

Другою і не менш важливою функцією менеджменту є організування – вид управлінської діяльності, який відображає процес формування структури управління організацією. Після визначення перспективи і майбутніх параметрів діяльності організації необхідним кроком є її побудова, яка закріплює повноваження, завдання та обов'язки працівників у різних підрозділах і на різних рівнях управління. Сутність цієї функції менеджменту утворюють такі структурно-функціональні аспекти:

 поділ організації на підрозділи відповідно до цілей і стратегії (департаменталізація);

 встановлення взаємовідносин повноважень вищих і нижчих рівнів управління і забезпечення можливості розподілу та координації завдань.

Організування ґрунтується на таких категоріях: Повноваження обмежене право використовувати матеріальні, фінансові, трудові та інші ресурси підприємства і спрямовувати зусилля підлеглих працівників на виконання встановлених завдань.

Відповідальність   – покладений на посадову особу обов'язок виконувати поставлені завдання і забезпечувати їх позитивне виконання.

Делегування  – передавання завдань і повноважень особі, яка бере на себе відповідальність за їх виконання. Делегування потрібно для того, аби розвантажити керівника для виконання важливих завдань, а менш важливі доручити підлеглим.

 

Контроль – це одна з найважливіших функцій менеджменту, необхідна для забезпечення стабільності, передбаченого рівня розвитку економічного суб'єкта, уникнення криз. У процесі контролю відбувається оцінка рівня виконання завдань і досягнення цілей, виявлення відхилень, збоїв, недоліків та причин їх виникнення з метою уникнення нагромадження й повторення помилок, мінімізації втрат, подолання складних організаційних проблем тощо.

Необхідність реалізації контролю викликана такими чинниками:

складністю технологічних процесів в організації;

доцільністю підтримання успішних програм, напрямів діяльності організації;

невизначеністю середовища (зміна законів, політики, структури організації, технології, ринку, складу і кваліфікації працівників організації тощо);

тиском з боку конкурентів;

динамізмом науково-технічного розвитку;

Основними цілями системи контролю є:

а) збереження й ефективне використання різноманітних ресурсів і потенціалу організації;

б) своєчасна адаптація організації до змін у внутрішньому і зовнішньому середовищі;

в) забезпечення ефективного функціонування організації, а також її стійкості і максимального розвитку в умовах багатопланової конкуренції. Як правило виділяють такі етапи реалізації контролю:

Визначення стандартів і критеріїв.

Оцінювання виконання  полягає у з'ясуванні відповідності кількості та якості робіт, продукції, загального стану суб'єкта встановленим стандартам, загальноприйнятим нормам і критеріям.

Порівняння досягнутих результатів з установленими стандартами.

З'ясування необхідності коректив.

Ефективність контролю залежить від таких чинників:

об'єктивність критеріїв і стандартів, які б забезпечували реальні можливості людей та справедливість контролю;

якісне інформування про стан контрольованих об'єктів і процесів;

двобічне спілкування між працівниками органів контролю та особами, діяльність яких контролюється;

уникнення прискіпливого контролю;

використання методів матеріального стимулювання за дотримання встановлених критеріїв, досягнення запланованих результатів;

впровадження інформаційно-управлінської системи контролю;

надання особливої уваги контролю виробничих процесів.

Виявлені на засадах контролювання проблеми і порушення процесу виробничо-господарської діяльності, а також негативні його результати дають можливість здійснення регулювання - реалізації заходів, покликаних усунути недоліки в роботі та запобігти потенційним втратам.