2.2 Аналіз методичних підходів до дослідження регіональних соціо-еколого-економічних систем

 

Для формування організаційно-економічного механізму екологоорієнтованого стратегічного управління регіональним розвитком необхідно розглянути та проаналізувати існуючі підходи до дослідження регіональних соціо-еколого-економічних систем.

Дослідження регіональних систем мають давню історію і тісно пов'язані з розвитком географічних і економічних наук. Піонери регіонального економічного аналізу А. Вебер, І. Тюнен і А. Леш використовували у своїх дослідженнях географічний підхід, згодом актуальності набули наступні підходи: економіко - математичне моделювання та програмно-цільовий підхід.

Регіональний економічний аналіз оснований на географічному підході базується на картографуванні природних територіальних та соціально-економічних географічних систем різного ступеня складності та різного просторового охоплення - від місцевого (локального) до планетарного (глобального). Такий підхід забезпечує наочне відображення окремих елементів (компонентів), структур, внутрішніх та зовнішніх зв’язків картографованої системи, а також факторів (чинників) та процесів, які визначають її функціонування (існування).

При використанні економіко - математичного моделюваня регіон розглядається як відкрита система, поділена умовно на три взаємодіючі підсистеми: економічну, природну і соціальну. Економічна підсистема включає виробничий і невиробничий сектори, а також нетрадиційні види діяльності, які направлені на відновлення або поліпшення стану природної і соціальної підсистем. Динаміка природної і соціальної підсистем описується однотипно і при цьому не враховується територіальний фактор. Якщо ж необхідно врахувати територіальний розподіл, то регіон розбивається на осередки за адміністративним, географічним або іншим принципом. Проблеми, які необхідно розглянути поділяють на три категорії: глобальні, загальнонаціональні, специфічні (регіональні). Економіко - математичне моделювання широко використовується при традиційних підходах до дослідження регіональних систем.

Економіко – математична модель сталого розвитку Б.А. Карпинського – С.М.Божка виділяється серед інших математичних моделей  тим, що встановлює залежність між темпами зростання економіки, значеннями ресурсоємності, і питомими збитками від забруднення довкілля, виходячи з обмежень на використання поновлюваних і не поновлюваних природних ресурсів і обмежень, встановлених вимогами сталого розвитку, та встановлює напрямки досягнення сталого розвитку.

Подальша процедура математичного моделювання за цим підходом включає наступні етапи:

- формування системи показників стану;

- розробка методик ідентифікації параметрів моделі і їх реалізація;

- розробка сценаріїв розвитку та їх формалізація у вигляді моделей;

- порівняльний аналіз сценаріїв і вибір стратегії розвитку регіонів.

Основною метою авторів іншої економіко – математичної моделі «Регіон» було створення математичної моделі природно-господарської системи. До даної моделі увійшли 23 показники, з яких десять описували стан природного середовища, а решта - потужності випусків продукції в 13 галузях економіки. У моделі враховувалися: випуск і невиробниче споживання продуктів; капіталовкладення до виробничих і природоохоронних фондів; природні потоки природних ресурсів; ввезення і вивіз продуктів; питомі прямі витрати, показники самовідновлення і взаємовпливу природних ресурсів; питомі ресурсні виробничі витрати; витрати ресурсів при невиробничому споживанні продуктів; показники антропогенного непромислового навантаження на природні ресурси та інші, а також окремі показники стану природного середовища.

Найбільш суттєвою перевагою моделі „Регіон” є те, що вона дозволяє моделювати територіальні соціо-економічні системи з великою точністю і на тривалі періоди часу.

Розвиток системного підходу в географічній науці привів до розробки більш досконалого методу дослідження геосистем і територіальних соціально-економічних систем. Таким методом став метод математико-картографічного моделювання (Г.А.Бачинський ), під яким розуміється системне поєднання математичних і картографічних моделей для створення нових карт і розширення сфери їх застосування в дослідницьких цілях. Залучення до процесу створення карт математичного моделювання додає математичним моделям географічну просторову конкретність і образність, робить можливим цілеспрямовану переробку масивів інформації достатньо великих об'ємів. В той же час сумісне використання математичних і картографічних моделей дає можливість зменшити абстрактність результатів математичних розрахунків і підвищити їх об'єктивність.

Розглянемо більш детально підхід, запропонований Г.А.Бачинським. Вихідним положенням підходу є те, що одним з найбільш актуальних завдань природокористування для більшості регіональних і локальних соціоекосистем є завдання оптимального функціонального зонування - найбільш раціонального розподілу територіальних (земляних) ресурсів соціоекосистеми між різними видами господарського використання території. Кожна елементарна ділянка території соціо-еколого-економічної системи відрізняється певним поєднанням природних умов (геологічна будова, рельєф земної поверхні, ґрунтовий і рослинний покрив, тваринний світ, глибина залягання і хімічний склад ґрунтових вод, наявність і якість поверхневих водоймищ і водотоків, мікроклімат і ін.) і соціально-економічних особливостей (вид існуючого господарського використання, продуктивність, характер і ступінь антропогенного тиску, потенціал демографічного навантаження, транспортна забезпеченість і ін.).

Поєднання природних умов і соціально-економічних особливостей і визначає максимальну придатність території для того або іншого виду господарського використання. Зазвичай, в освоєних регіонах територіальні ресурси давно вже функціонально закріплені, проте це закріплення далеко не завжди оптимальне з точки зору соціо-еколого-економічних  вимог. Згідно методики Г.А. Бачинського, спочатку створюється концептуальна модель досліджуваної соціоекосистеми, далі, відповідно до поставленого завдання проводиться вибір природних і соціально-економічних чинників, що грають істотну роль при оцінці придатності території. Вибрані чинники, у свою чергу, визначають тематичний склад і інформаційне навантаження картографічних моделей, що відображають стан природних компонентів соціоекосистеми і ступінь їх перетворення під впливом господарської діяльності.

Програмно-цільовий підхід в основному застосовується для вирішення  соціально-економічних проблем і дуже тісно пов'язаний з системним підходом, в основі якого лежать дві головні ідеї: системний розгляд складних об'єктів і управління ними за допомогою зворотного зв'язку. Основною особливістю програмно-цільового підходу є його орієнтація на вирішення крупних соціально-економічних і науково-технічних проблем в тому числі і на регіональному рівні. Наприклад, при розробці „Програми охорони навколишнього природного середовища м.Суми на 2006-2010 роки”, результатом якої повинно стати створення передумов для сталого розвитку м.Суми, був використаний системний підхід до узгодження економічного, соціального та екологічного аспектів життєдіяльності міста.

Аналіз можливості застосування розглянутих підходів до дослідження регіональних систем наведений в таблиці 2.1.

 

 

 

 

Таблиця 2.1

 Можливість застосування  підходів до дослідження регіональних соціальної, екологічної та економічної підсистем

 

 

Одним з найважливіших чинників, що визначають сталий розвиток територіальних соціо-еколого-економічних систем, є взаємодія всіх трьох підсистем, яку найповніше описує програмно-цільовий підхід. Разом з цим, не дивлячись на багаторічні зусилля вчених, ефективного науково-методичного підходу до аналізу та оцінки соціо-еколого-економічних систем так і не вдалося створити. А тому, розробка методів та механізмів оцінки та дослідження складових регіональних територіальних систем - соціальної, екологічної і економічної підсистеми та їх взаємозв’язку залишається актуальною.