Висновки

Наростання глобальних екологічних проблем, виникнення криз на локальному рівні і катастроф антропогенного походження зумовили необхідність перегляду стосунків суспільства і природи, пошуку принципово нових шляхів розвитку. Для України мету переходу до суспільства сталого екологічно безпечного розвитку можна визначити як забезпечення високої якості життя на підставі збалансованого рішення проблеми соціально-економічного розвитку, збереження сприятливого довкілля, відтворення сприятливого довкілля і відтворення його природно-ресурсного потенціалу

Збалансоване природокористування на даній території передбачає детальну розробку декількох груп завдань:  організаційних, економічних, природничонаукових і технічних. Зокрема формування механізму узгодження розвитку виробничих структур із збереженням природних комплексів пов'язано, з одного боку, з оцінкою сукупного антропогенного навантаження на довкілля, а з іншого – з оцінкою екологічної стійкості і екологічної ємкості території.

Концепція екологічно сталого розвитку зв'язує воєдино три підсистеми – соціальну, економічну і екологічну (або природну) і розкриває принципи розвитку. З метою подальшого дослідження доцільно розділити ці системи, виділивши як об'єкти вивчення структурно-функціональні елементи цих систем (суспільство, економіка, природа) і групи стосунків між ними:

соціально-економічні (людина, суспільство і суспільне виробництво);

соціально-екологічні (людина, суспільство і природне довкілля);

еколого-економічні (економіка і природне середовище).

У загальному випадку при ухваленні господарських рішень, що зачіпають екологічні інтереси території необхідно, щоб загальні викиди або скидання забруднюючих речовин, а також вилучення з екологічної системи природних ресурсів не перевищували лімітованого рівня. При цьому рівень, що лімітується, характеризується відтворювальними можливостями екосистеми території, тоді запас екологічної ємкості території визначатиметься різницею між лімітованим рівнем дії на довкілля і фактично об'ємом антропогенних дій на території регіону. В межах цього запасу і можливий подальший розвиток економіки регіону.

Необхідність обліку та регулювання антропогенного впливу на процеси еколого-економічної системи вимагає вивчення енергетичних взаємодій. Аналізуючи ситуацію, що склалася в системі еколого-економічних відносин слід відзначити, що енергетичні взаємодії тільки в окремих випадках носять гармонійний чи допустимий характер, в більшості випадків їх можна класифікувати  збурюючи або руйнівні. Це вимагає вивчення енергетично-речовинного обміну та розробки механізму гармонізації енергетичних взаємодій. Розроблені на основі системного та енергетичного підходів, показник енергетичного потенціалу та модель оптимізації структури компонентів енергетичного потенціалу, дозволяють оцінювати приріст енергетичного потенціалу системи за певний проміжок часу. Збільшення енергетичного потенціалу при незмінному значенні показника ентропії або його зменшення буде свідчити про зниження ресурсоємності суспільного виробництва, поліпшення добробуту, підвищення стійкості глобальної біогеосистеми, а також давати точну інформацію про величину антропогенного впливу на навколишнє середовище і зміну стану природних систем.

5.  Пошук ефективних моделей регіонального соціо-еколого-економічного розвитку визначає необхідність застосування системи стратегічного планування на всіх рівнях управління для формування найбільш оптимальних стратегій розвитку як регіонів, так і окремих підприємств. Основою формування стратегій регіонального розвитку є концепція екогармонізму при максимальному використанні потенціалу регіональних соціо-еколого-економічних систем. В свою чергу, регіональні стратегії визначають напрямки економічного розвитку окремих підприємств, що функціонують в межах певних регіонів, відповідно до встановлених ними соціальних та екологічних обмежень.

Одним з найважливіших чинників, що визначають сталий розвиток територіальних соціо-еколого-економічних систем, є взаємодія всіх трьох підсистем: соціальної , екологічної, економічної, яку найповніше описує програмно-цільовий підхід.

В рамках вирішення проблеми забезпечення збалансованого еколого-економічного розвитку території необхідне детальніше дослідження категорії «економічний потенціал території». У загальному випадку величина економічного потенціалу даної території визначається особливостями розміщення природних ресурсів, об'єктів виробництва, виробничої і соціальної інфраструктури, розселенням населення, географічним розташуванням території і системою її зовнішніх зв'язків.     Реалізація економічного потенціалу в значній мірі залежить від оптимального поєднання окремих видів економічних ресурсів залучених в суспільне виробництво, рівня організації виробництва і праці, ефективності системи управління територією.

Реалізацію науково-методичних принципів еколого-збалансованого розвитку території можна привести на прикладі окремих галузей економіки, зокрема на прикладі торговельної діяльності. За допомогою моделі міжгалузевого балансу ми проводили оцінку впливу торгівлі і спряжених з нею галузей на атмосферне повітря. Аналізуючи технологічні коефіцієнти, можна констатувати: при збільшенні валового випуску торгової галузі на 1 грн торгове підприємство несе 0,52 грн власних витрат і 0,48 грн витрат інших галузей, в т.ч. транспорту і будівництва. При цьому в атмосферу надходить 0,60•10-3 г забруднюючих речовин від стаціонарних джерел підприємств торгівлі, (0,48- Zsp)•15,9•10-3 г – від викидів автотранспорту і (0,48- Zsp)•2,73•10-3 г – від викидів забруднюючих речовин в атмосферу при проведенні будівельних робіт. Проведені розрахунки показали принципову можливість використання моделі міжгалузевого балансу для проведення аналізу щодо встановлення питомої ваги  екологічних витрат об’єктів господарсько-торгівельної діяльності та спряжених з нею галузей економіки в їх загальних виробничих витратах та випуску. А це в свою чергу є необхідною умовою для реалізації процесів  еколого-орієнтованого управління розвитком соціально-економічних систем.