Вступ

 

Кризова еколого-економічна ситуація, що склалась в Україні, обумовлена переважно екологічно нераціональним господарюванням. Україна має найвищий рівень антропогенного і техногенного навантаження по всій території, що перевищує в 6-7 разів рівень розвинених європейських держав. Ресурсоємність продукції України в 2-3 рази перевищує даний показник в розвинених країнах з ринковою економікою, а енергоємність – в 6-7 разів. Не дивлячись на спад промислового виробництва за останнє десятиліття питомі показники забруднення довкілля зростають. У атмосферу промислові підприємства і автотранспорт щорік викидають до 6 млн. тонн шкідливих речовин або близько 150 кг на одного мешканця країни, у водний басейн скидається близько 14 млрд. м3 стічних вод на рік або 300 тис. літрів з розрахунку на одного мешканця. Вміст гумусу в ґрунті зменшився на 16 %, кількість накопичених твердих відходів на початок 2008 року склала більше 25 млрд. тонн , об'єм утворення твердих побутових відходів вимірюється 10-11 млн. тонн в рік, питомий показник відходоутворення складає близько    400 т на одного мешканця країни.

     Погіршення екологічної ситуації відноситься до більшості регіонів України, що відбивається на стані здоров'я населення, підвищує сукупні витрати виробництва. І хоча загальний об'єм викидів шкідливих речовин за останніх 5 років скоротився у зв'язку із скороченням обсягів промислового виробництва і зупинкою багатьох підприємств, темпи цього зниження значно менші ніж темпи спаду виробництва, а рівень скидання стічних вод навіть зріс, що підтверджує стійкий характер екологічної кризи і її взаємозв'язок з економічною ситуацією в країні.

     Більшість вітчизняних вчених вважають однією з основних причин кризової еколого-економічної ситуації, що склалася в Україні,  природоємну модель економічного зростання, орієнтацію економіки на виробничі пріоритети, економічно нераціональний господарський механізм, незбалансовані темпи економічного розвитку з відтворювальними можливостями природного довкілля.

     На цей час проблеми збалансованого еколого-економічного розвитку і оптимізації еколого-економічних відносин знаходяться в початковій стадії свого вирішення. Їх розв’язання в науковому і практичному аспектах визначається рівнем теоретичних і методичних розробок в галузі формування екологічно-збалансованих систем господарювання, екологізації економічного потенціалу промислового виробництва і системи управління соціально-економічним розвитком регіонів.  Актуальними залишаються питання теорії і практики формування еколого-орієнтованої системи господарювання на рівні конкретного регіону, забезпечення екологічно стійкого розвитку в умовах ринкової трансформації економіки України, саморегуляції господарського механізму управління територією, здійснення еколого-економічних оцінок ресурсного потенціалу території і економічних втрат від незбалансованого природокористування.

     Проблеми оптимізації взаємодії економіки і екології, формування наукових основ екологічно-збалансованого стійкого розвитку знайшли відображення в роботах відомих вітчизняних і зарубіжних вчених:            О.Ф. Балацького, П.П. Борщевського, А.А. Гусєва, Б.М. Данілішина,          М.І. Долішнегго, С.І. Дорогунцова, М.Т. Мелешкіна, В.Н. Степанова,        В.Н. Сахаєва, В.М, Трегобчука, В.С. Кравцова, В.А. Паламарчука,              Л.Г. Мірошника, Н.Ф. Реймерса і ряду інших.

     Аналіз наукових робіт щодо взаємодії економічної, соціальної та екологічної систем регіону обумовлюють необхідність поглиблення теоретичних і методичних основ формування організаційно-економічного механізму реалізації принципів збалансованого еколого-економічного розвитку території, що і визначає актуальність теми роботи.

Метою роботи є подальший розвиток науково-методичних основ формування територіальних соціально-економічних систем на основі принципів еколого-збалансованого  управління.

Основними завданнями дослідження є:

- визначення категорійного апарату еколого-економічної  збалансованості як основи сталого розвитку території;

- поглиблення науково-методичних засад забезпечення екологічно-збалансованого розвитку територіальних соціально-економічних систем;

- визначення напрямів еколого-орієнтованого управління економічним потенціалом адміністративних соціально-економічних систем.

Об’єкт дослідження: територіальна соціально-економічна система.

Предмет дослідження – соціально-економічні відносини, які виникають між органами державної влади, органами місцевого  самоврядування, суб’єктами господарської діяльності та населенням у процесі забезпечення екологічно-збалансованого розвитку території.

Методи дослідження: загальнотеоретичні методи наукового пізнання, фундаментальні положення загальної економічної теорії, основні положення теорії економічної оцінки ресурсів, економічної теорії сталого розвитку, загальнонаукові методи дослідження: аналіз, синтез, дедуктивний, індуктивний, системний, факторний, порівняльного аналізу, економіко-статистичні та економіко-математичні методи.