6.1. Інструменти аналізу альтернатив і прийняття управлінських рішень. Критерії вибору рішень

 

Альтернативи є ключовим компонентом ефективного рішення. Ефективність рішення багато в чому визначається тим, з якої кількості альтернативних варіантів вибраний даний варіант рішення.

Відсутність альтернативних варіантів свідчить або про недостатню інформованість особи, що приймає рішення, або про дефіцит часу, що відводиться на ретельну перевірку емпіричної бази для цього вирішення. А це підвищує імовірність помилковості в ухваленні рішення, робить більш складним вибір оптимального варіанта. При виробленні альтернатив обов’язкове дотримання таких вимог:

альтернативи повинні виключати одна одну;

альтернативи повинні передбачати максимальні відмінності за виділеними критеріями;

альтернативи мають бути однаково ймовірні.

Альтернативні варіанти управлінських рішень повинні наводитися у зіставному вигляді за декількома чинниками: часом, якістю об’єкта, масштабом (обсягу) виробництва об’єкта, очікуваною матеріальною вигодою, відповідністю профілю діяльності організації, залученням додаткової інформації, а також чинником ризику і невизначеності.

При цьому порівнянність альтернативних варіантів управлінського рішення повинна відповідати ряду правил:

кількість альтернативних варіантів має бути не менше трьох;

як базовий варіант рішення повинен прийматися останній за часом варіант. Останні варіанти наводяться до базового за допомогою коригувальних коефіцієнтів;

формування альтернативних варіантів повинне відображати весь можливий спектр можливостей.

Після цього виробляються і порівнюються наявні альтернативи рішення. За основу порівняння береться питання про те, яка альтернатива краще за все відповідає встановленим критеріям. З урахуванням цієї обставини кожній альтернативі присуджується свій бал, в значення якого входить характер можливих наслідків прийнятого рішення. Оцінка кожної альтернативи може бути здійснена стосовно кожного з критеріїв за порядковою (ранговою) шкалою.

Таким чином, установлюються пріоритети у виборі альтернатив, а разом із ними і обґрунтованість в ухваленні оптимального рішення.

Ефективність вибору полягає не лише в оцінці альтернативи за основними критеріями, але і допустимий ступінь ризику.

При виборі кращої альтернативи потрібно дотримуватися таких правил:

обирається та альтернатива, яка має у своєму розпорядженні максимальну кількість експертних балів за визначеними критеріями;

обирається та альтернатива, яка має оптимальний баланс між прибутковістю і ризиком;

у плані реалізації рішення обирається та альтернатива, яка передбачає максимально повну згоду експертів за виділеними критеріями.

Серед найбільш відомих методів, що дозволяють здійснювати ефективний вибір альтернатив в ухваленні рішень, потрібно виділити:

метод «згортання», при якому розраховуються значення єдиного комплексного критерію для кожного альтернативного варіанта рішення;

принцип Парето, при якому зіставляються оцінки альтернативних варіантів рішень за декількома критеріями і відкидаються «домінуючі» рішення;

лексикографічний вибір, при якому вибір здійснюється спочатку за найбільш важливими критеріями, а потім за менш важливими;

правило максиміну, використовується при ігровому підході й реалізує стратегію гарантованого результату, коли вибирається варіант, що дає максимальний ефект при найменш сприятливих діях противника.

Ключовою властивістю ефективного управлінського інноваційного рішення слід вважати його обов'язкову відповідність ряду вимог (критеріїв) щодо його якості.

Основними вимогами, що ставлять до якості ефективних інноваційних рішень, є такі:

Обґрунтованість. Вибране з переліку можливих альтернатив, інноваційне рішення повинне враховувати вплив усіх покладених в основу його вибору критеріїв.

Реальність (придатність до реалізації). Реалізм рішень може забезпечуватися послідовним розкладанням складних рішень на підпорядковані їм більш прості рішення.

Своєчасність. Рішення має прийматися в той момент, коли його виконання (впровадження) є особливо доцільним для досліджуваної системи (об’єкта).

Гнучкість (варіабельність). Гнучкий характер рішень підкріплюється здатністю змінювати алгоритм його прийняття при зміні внутрішніх і зовнішніх умов.

Врахування та узгодження інтересів усіх груп впливу на досліджувану систему (об’єкт).

Максимальність економічного результату, наприклад, прибуток, скорочення часу на проведення в рамках реалізації даного рішення робіт, або виконання прийнятих норм і стандартів.