5.4 Менеджери проти власників або агентські конфлікти

Відмінною рисою ефективності управління корпорацією є не лише професіоналізм найманих менеджерів корпорації, але й збіг мотивацій менеджерів з інтересами власників.

Класичні теорії фірми припускають, що менеджери діють в інтересах власників. Однак на практиці ситуація, коли інтереси власників та менеджерів товариства не лише не збігаються, але й найчастіше суперечать один одному, є швидше правилом, ніж винятком.

Менеджери акціонерного товариства стурбовані насамперед міцністю свого положення, зростанням власних доходів і зниженням небезпеки впливу непередбачених обставин.

У той самий час акціонери товариства, зацікавлені у збільшенні його прибутку й високій курсовій вартості його акцій. Саме тому вони схильні до підтримки рішень, які приведуть до одержання товариством високих прибутків, навіть якщо вони пов’язані з високим ризиком.

Подібні конфлікти між менеджерами корпорації і її власниками одержали назву агентських конфліктів (табл. 5.3).

Практика корпоративного управління свідчить, що навіть власник однієї акції, якщо він не згоден із політикою товариства, може досить сильно ускладнити його роботу. Як зазначає І. Зайцев, до способів впливу або тиску на менеджмент товариства можна віднести такі [14].

Надання податковим органам інсайдерської інформації. Маючи у розпорядженні необхідні дані, перевіряючі досить легко знайдуть порушення та можуть передати справу у правоохоронні органи.

Також акціонер може звертатися і до правоохоронних органів, які забов’язані брати до уваги всі скарги та проводити перевірки названих фактів.

Подання заяви до Антмонопольного комітету. Якщо угода про придбання пакета акцій, що перевищує 25%, не узгоджена із монопольним комітетом, товариство може бути оштрафоване на досить велику суму.

Таблиця 5.3 - Основні типи агентських конфліктів

 

 

Блокування загальних зборів акціонерів. Акціонер може звернутися до суду і, вказавши хоч одну або декілька причин (відсутність повідомлення, порушення строків повідомлення, ненадання інформації), вимагати заборони проведення загальних зборів акціонерів. У разі якщо таких акціонерів буде декілька та вони координують свої дії, то зацікавлені особи мають незначні шанси на проведення легітимних зборів.

Звернення до суду із вимогою визнати неправомочною угоду про придбання великого пакета акцій. За наявності навіть незначного обґрунтування суд може почати розгляд цієї справи. У результаті, до з’ясування обставин даний пакет акцій може бути заблоковано і його власник не зможе прийняти участь у загальних зборах акціонерів.

Суть менеджерських методів захоплення влади у товаристві полягає у тому, що менеджмент АТ використовує різні форми маніпулювання інтересами груп акціонерів, що дозволяє йому вільно управляти акціонерним товариством. Зокрема, до таких форм відносять фіксацію пакетів цінних паперів членів трудового колективу шляхом внесення їх у статутні фонди новоутворених товариств, кооперування з одним або із групою великих або середніх акціонерів і т.ін. Усі ці методи є досить відомими як серед менеджерів, так і серед акціонерів, які в певних випадках можуть вжити превентивних заходів. Тому останнім часом більш значне поширення одержали форми встановлення контролю, що базуються на нюансах управління поточною діяльністю акціонерного товариства.

Методи встановлення контролю над АТ

Мінімізація витрат

Один із методів встановлення контролю над АТ, що здобувають популярність, є передача господарському партнерові основних активів у фінансовий лізинг. При встановленні незначних платежів заперечити в судовому порядку цю операцію неможливо. Як наслідок, акціонери АТ нічим, крім торговельної марки, не володіють.

Ще один варіант виведення власності з-під контролю акціонерів базується на схемі мінімізації оподатковування шляхом передачі частини виробничого циклу юридичній особі, що має пільги з оподаткування. При цьому з АТ виводиться та частина основних фондів, що не дозволяє йому випускати готову продукцію й вимагає при придбанні значних капіталовкладень.

На думку фахівців, передача активів у такий спосіб дозволяє менеджменту підприємства і його господарському партнеру диктувати іншим акціонерам певні умови. Підприємство, що замкнуло на собі ключовий елемент виробничого циклу, може бути дрібним акціонером АТ, але при цьому, на його думку, будуть зважати більше, ніж на плани стратегічного інвестора.

Контроль за допомогою банкрутства

Сутність цього способу полягає в ініціації банкрутства з боку менеджменту шляхом змови з одним із кредиторів. Це дозволяє одержати тимчасовий контроль над АТ без залучення значних фінансових ресурсів і разом з тим звести нанівець ознаки фіктивного банкрутства.

Схема розмивання пакетів

Іще одним методом придбання контролю над АТ у процесі банкрутства є додатковий випуск акцій у період санації. При цьому санатором може виступати один з акціонерів, що володіє великим, але не контрольним пакетом акцій.

Відповідно до діючого законодавства акціонери мають переважне право на придбання додаткового випуску акцій. Однак у тих акціонерів, які не були підготовані до подібної ситуації, може не виявитися суми, достатньої для придбання пропорційної частки. У результаті необхідні кошти підприємство отримує за умови надання санатору додаткового пакета акцій. Таким чином, статутний фонд АТ збільшується, а частка інших акціонерів зменшується. Ініціатором такої схеми може виступити менеджмент разом з одним з акціонерів із залученням «дружнього» кредитора.

Використання податкової застави

Як правило, цей метод використовується в конфліктних ситуаціях між групами акціонерів або між акціонерами і менеджментом.

Цей метод застосовується у випадку, якщо спостережна рада АТ не може ухвалити рішення щодо «консервації активів» в акціонерному товаристві. Застосування податкового методу залежить від поточної господарської діяльності підприємства. У результаті свідомої несплати податків усі активи підприємства переходять у податкову заставу, і відчуження активів без дозволу податкової адміністрації стає неможливим.

Привабливість переходу майна АТ у податкову заставу для групи акціонерів, що відстоює недоторканність активів, обумовлена не лише маловитратністю, але й одержанням додаткового часу для пошуку виходу з конфліктної ситуації. Іноді цієї відстрочки досить для того, щоб знайти компроміс або інший метод впливу на акціонерів - суперників.