10.5.1 Загальні положення про право власності

 

     Власність – це економічна категорія, яка є проявом суспільних відносин з приводу привласнення матеріальних благ. Право власності – це правова категорія і сукупність правових норм, які регулюють відносини власності. Право власності – це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Слід розрізняти право власності в об’єктивному і суб’єктивному розумінні. В об’єктивному розумінні це сукупність правових норм, які регулюють відносини власності. В суб’єктивному розумінні це юридична можливість конкретного власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном на свій розсуд, але в межах закону. Право власності має абсолютний характер. Це означає, що перед власником зобов’язаними виступають всі, хто його оточує. Суб’єктами права власності можуть бути будь-які фізичні і юридичні особи, а також народ України і держава (ст. 528 ЦК). Об’єктом права власності може бути будь-яке майно, що має певну цінність. Зміст права власності полягає у праві власника володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном (ст. 317 ЦК).

     Володіння – це фактична наявність речі у особи, яка вважає дану річ своєю.

1 Право володіння – суб’єктивний елемент – особа вважає річ своєю, об’єктивний – наявність речі у власника.

2 Право користування – це право вилучати із речі корисні властивості.

3 Право розпорядження – це право визначати юридичну і фактичну долю майна.

     Вивчення юридичної долі майна – це право на відчуження майна будь-яким законним способом: продаж, міна, дарування, заповіт. Власник може передавати іншим способом всі три елементи права власності.

     Способи виникнення права власності поділяються на первісні і похідні. Первісні способи – це способи, коли право власності на річ виникає вперше або не залежить від волі попереднього власника.

Вперше право власності виникає при виробництві речей (ст. 331 ЦК), при виникненні права власності на безхазяйне, нічиє майно (ст. 335 ЦК). Проти волі попереднього власника право власності на річ виникає (у нового власника) конфіскації, націоналізації, реквізиції майна. Конфіскація – примусове безоплатне вилучення майна, яке застосовується судом як санкція проти правопорушника. Націоналізація – примусове безоплатне вилучення майна на користь держави як виняток у ряді випадків, може бути оплатною або частково оплатною. Як правило, це результат зміни уряду, урядової політики. Реквізиція – це примусове оплатне вилучення державою майна в разі військових дій, стихійного лиха, великих аварій тощо.

     Крім вищезазначених способів, право власності набувається внаслідок:

переробки (специфікації) (ст.332 ЦК України) – це використання однієї речі (матеріалу), в результаті чого створюється нова річ;

привласнення загальнодоступних дарів природи – особа, яка зібрала ягоди, лікарські рослини, зловлена риба або здобута річ у лісі, водоймі тощо, є їхнім власником, якщо вона діяла відповідно до закону, місцевого звичаю або загального дозволу власника відповідної земельної ділянки (ст. 333 ЦК);

набуття права власності на рухому річ, від якої власник відмовився (ст. 336 ЦК);

приватизація (ст. 345 ЦК);

знахідка (ст. 337 ЦК);

бездоглядна домашня тварина (ст. 340 ЦК);

скарб (ст. 343 ЦК);

набувальна давність (ст. 344 ЦК).

     Похідні способи – це способи виникнення права власності, коли воно виникає на підставі угоди між попереднім і новим власником, за волею попереднього власника. Припиняється право власності на тих же підставах, що і виникає (крім вироблення речі), а також у разі загибелі речі, у разі смерті (ліквідації) власника. Право власності набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Передачею майна власнику вважається передача майна транспортній організації або поштовій службі. Ризик випадкової загибелі речі завжди несе власник. З моменту передачі набувач стає власником речі. Видами майнових прав державних підприємств, установ та організацій є право повного господарського відання і право оперативного управління. Право повного господарського відання належить державним підприємствам, організаціям, статутною метою яких є отримання прибутку. Право оперативного управління належить державним установам та організаціям, які функціонують виключно на бюджетні кошти, воно дещо вужче, ніж право повного відання (ЗУ “Про власність”).

     Підставами припинення права власності, як і підставами його набуття, є певні юридичні факти, визначені законом. Підстави припинення права власності визначаються у ст. 346 ЦК України. Їх можна поділити на дві групи: 1) підстави, що залежать від волі власника (відчуження  власником свого майна, відмова власника від права власності, знищення майна); 2) підстави, що не залежать від волі власника (припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі, викуп пам’яток історії та культури, викуп земельної ділянки у зв’язку із суспільною необхідністю, викуп нерухомого майна у зв’язку з викупом з метою суспільної необхідності земельної ділянки, на якій його розміщено, звернення стягнення на майно за зобов’язаннями власника, реквізиція, конфіскація, припинення юридичної особи чи смерті власника.

     Відчуження власником свого майна – це вид розпорядження власника своїм майном шляхом усунення відповідного правочину. 

     Відмова власника від права власності  - здійснюється  у разі, якщо особа може відмовитися від права власності на майно, заявивши про це  або вчинивши чинні дії, які свідчать про її відмову від права власності.

    Знищення майна – вид розпорядження, внаслідок якого особа вчиняє дії, спрямовані на припинення існування відповідного майна.

     До підстав примусового вилучення майна на відплатній основі належать:

припинення права власності особи на майно, яке не може їй належати;

викуп земельної ділянки з метою суспільної необхідності;

припинення права власності на нерухоме майно у зв’язку з викупом земельної ділянки, на якій вони розміщені;

викуп пам’ятки історії та культури, що утримуються безхазяйно;

реквізиція.

     До підстав примусового вилучення майна на безвідплатній основі належить конфіскація, тобто позбавлення права власності на майно за рішенням суду як санкція за вчинення правопорушення у випадках, встановлених законом. Конфіскація майна переходить у власність держави.