10.7 Загальні положення спадкового права

 

     Спадкування – це перехід майна померлого до інших осіб. Спадкове право – це сукупність правових норм, які регулюють порядок переходу майна померлого до інших осіб. Власник, після смерті якого залишилося майно, називається спадкодавцем. Особи, до яких це майно переходить після смерті його власника, називаються спадкоємцями. Спадщина складається з прав і обов’язків спадкодавця. Перехід спадщини може бути універсальним, коли до спадкоємців переходять всі права в обов’язки спадкодавця, або сингулярним, коли до спадкоємців переходять тільки окремі права та обов’язки спадкодавця. Спадкування за заповітом має місце у випадках, коли спадкодавець бажає сам висловити свою волю, кому, коли і в якій частині має перейти його майно після його смерті. Заповіт – це письмове розпорядження власника своїм майном на випадок своєї смерті. Заповіт є односторонньою угодою, за якою права і обов’язки для інших осіб виникають за волевиявленням заповідача. Умови дійсності заповіту: 1) дієздатність заповідача; 2) письмова нотаріальна форма заповіту із зазначенням місця і часу його складання; 3) відповідність змісту заповіту вимогам закону. До нотаріального прирівнюються посвідчення голів сільських і селищних рад, на території яких відсутні нотаріуси; командирів військових кораблів, капітанів цивільного флоту, начальників експедицій, начальників військових частин, місць позбавлення волі, головних лікарів закладів охорони здоров’я. Визнання заповіту недійсним може відбуватися в судовому порядку. В змісті заповіту повинні бути чітко визначені спадкоємці та чітко визначене майно, що переходить до кожного з них.

      У змісті заповіту заповідач може зробити заповідальний відказ, покласти інші обов’язки на спадкоємця, встановити умову, щоб призначити спадкоємця або встановити сервітут.

     Заповідальний відказ (легат) – це покладення на спадкоємця обов’язку передати третім особам (відказонабувачам) у власність або за іншим речовим правом майнове право або річ, що входить або не входить до складу спадщини.

     Покладення на спадкоємців інших обов’язків   передбачає покладення обов’язку щодо вчинення певних дій немайнового характеру.

     Існує категорія осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщині. Це неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки. Вони спадкують незалежно від змісту заповіту половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов’язкова частка).

     Розмір обов’язкової частки може бути змінено судом з урахуванням відносин між іншими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, що мають істотне значення.

     Нотаріус, інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт, Свідки, а також фізична особа, яка підписує заповіт замість заповідача, не мають права до відкриття спадщини розголошувати відомості щодо факту складення заповіту, його змісту, скасування або зміни заповіту.

     Як один із способів забезпечення таємниці заповіту можна розглядати секретний заповіт, тобто заповіт, який посвідчується та оголошується за спеціальними процедурами. Процедура посвідчення секретного заповіту полягає в тому, що нотаріус посвідчує без ознайомлення з його змістом. При цьому особа, яка склала секретний заповіт, подає його в заклеєному конверті. На конверті повинен бути підпис заповідача. Нотаріус ставить на конверті свій посвідчувальний напис, скріплює печаткою і в присутності заповідача, поміщає його в інший конверт та опечатує. Порядок оголошення секретного заповіту полягає в такому: одержавши інформацію про відкриття спадщини, нотаріус призначає день оголошення змісту заповіту. Про день оголошення заповіту він повідомляє членів сім’ї та родичів спадкодавця, якщо їх місце проживання йому відоме, або робить про це повідомлення в друкованих засобах масової інформації. У присутності заінтересованих осіб та двох свідків нотаріус відкриває конверт, у якому зберігався заповіт, та оголошує його зміст. Про оголошення заповіту складається протокол, який підписують нотаріус та свідки. У протоколі записується весь зміст заповіту.

     Право на заповіт і свобода заповіту передбачають не лише право на його складання та свободу його змісту, а й право на його зміну та скасування. Внести зміни до заповіту закон дозволяє в будь-який час, але це може зробити особисто заповідач із дотриманням правил щодо посвідчення заповітів.

     Як будь-який правочин заповіт може бути визнано недійсним.

     Спадкування за законом відбувається у випадках, якщо:

спадкодавець не залишив заповіту;

заповіт визнано недійсним;

заповідано лише частину майна або заповіт визнано недійсним в одній із частин;

спадкоємець за заповітом відмовився від спадщини або її не прийняв;

спадкоємець за заповітом помер раніше спадкодавця;

спадкоємець за заповітом усунутий від права на спадкування.

     Порядок спадкування за законом визначається черговістю закликання спадкоємців до права на спадкування. Кожна наступна черга одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмова від її прийняття.

     ЦК встановлює 5 черг спадкоємців.

     У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

      У другу чергу право на спадкування за законом мають    рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.

     У третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця.

У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім’єю не менше ніж п’ять років до часу відкриття спадщини.

     У п’яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення. У п’яту чергу право на спадкування за законом одержують утриманці спадкодавця, які не були членами його сім’ї.

У межах однієї черги спадкування розмір частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є однаковим, тобто частки є рівними.

     Оформленню спадкових прав передує відкриття спадщини, що відбувається у день смерті спадкодавця або у день оголошення його померлим. Спадщина відкривається за місцем останньго проживання, а у разі, коли воно невідоме, - за місцем знаходження нерухомого майна чи його частини.

     З моменту відкриття спадщини у спадкоємців виникає право на прийняття спадщини або відмову від спадщини. Прийняття спадщини обмежується 6-місячним строком, який обчислюється із дня відкриття спадщини. Спадкові права оформляються шляхом видачі нотаріусом свідоцтва про право на спадщину, яке буває 2 видів: свідоцтво про право на спадщину за законом та свідоцтво про право на спадщину за заповітом.

     Специфічним засобом оформлення спадкових прав є спадковий договір.

     За спадковим договором одна сторона (набувач) зобов’язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача. Спадковий договір укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. На майно, визначене у спадковому договорі, нотаріус, який посвідчив цей договір, накладає заборону відчуження.Після смерті відчужувача набувач за спадковим договором набуває право власності на майно, яке зазначене в договорі, та вправі отримати на це майно відповідний правовстановлюючий документ.