13.15 Правове регулювання внутрішнього трудового розпорядку

 

Внутрішній трудовий розпорядок — це додержання пра­цівником у процесі виконання трудових функцій визначеного нормами трудового права порядку організації праці.

Внутрішній трудовий розпорядок є предметом централізо­ваного та локального правового регулювання. За критерієм суб'єкта всі нормативні акти, які визначають внутрішній тру­довий розпорядок, можна поділити на 2 групи: загальні (поширюються на всіх найманих працівників) та спеціальні (враховують специфіку окремих галузей господарства, а також особливості праці певних категорій працівників). До першої групи відносяться КЗпП України, Типові правила внутрішнього трудового розпорядку; до другої — закони, які врегульовують правовий статус окремих категорій працівників, дисциплінарні статути, положення про дисципліну окремих категорій праців­ників тощо.

Внутрішній трудовий розпорядок на всіх підприємствах не­залежно від організаційно-правової форми та форми власності визначений Типовими правилами внутрішнього трудового роз­порядку для робітників і службовців підприємств, установ і організацій, ними визначаються порядок і умови прийняття на роботу та звільнення; норми та використання робочого часу; види заохочень за сумлінну працю та порядок їх застосування; засоби впливу за порушення трудової дисципліни та порядок оскарження їх накладення.

Внутрішній трудовий розпорядок на конкретному під­приємстві, в установі, організації визначається правилами внут­рішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудови­ми колективами за поданням роботодавця та профспілкового комітету.

Правилами внутрішнього розпорядку визначаються трудові обов'язки працівника, які умовно можна розподілити на 2 групи:

1)            обов'язки з виконання трудових функцій (виконувати роботу, обумовлену трудовим договором, продуктивно викорис­товувати робочий час, своєчасно і точно виконувати розпоряд­ження роботодавця тощо);

2)            обов'язки додержуватися правил поведінки, які забезпечу­ють нормальний трудовий процес (режиму роботи, правил охоро­ни праці, техніки безпеки, гігієни праці, виробничої санітарії, утримувати своє робоче місце в чистоті та порядку, бережливо ставитись до майна власника тощо).

Обов'язки роботодавця полягають в організації процесу праці, належному забезпеченні умов безпеки та гігієни праці, у наданні необхідних засобів для виконання працівниками трудових обов'язків тощо.

У деяких галузях народного господарства для окремих кате­горій працівників діють статути та положення про дисципліну, які затверджуються, як правило, Кабінетом Міністрів України (Дисциплінарний статут прокуратури України, затверджений постановою Верховної Ради України від 6 листопада 1991 р., Положення про дисципліну працівників залізничного транспорту тощо). Необхідність застосування спеціальних актів зумовлена особ­ливістю змісту обов'язків працівників, складу дисциплінарних правопорушень та дисциплінарних стягнень. КЗпП не конкре­тизує перелік галузей, в яких можуть діяти статути (положення) про дисципліну, та не визначає особливості суб'єктів, на яких поширюються спеціальні норми.

Наявність статутів та положень про дисципліну не виклю­чає прийняття в цих організаціях правил внутрішнього тру­дового розпорядку, які регулюють питання, не передбачені в зазначених актах. Зокрема, п. 3 Положення про дисципліну працівників залізничного транспорту передбачає, що кожен працівник, на якого поширюється дія цього Положення, зо­бов'язаний дотримуватись правил внутрішнього трудового роз­порядку.