10.2 Цивільно-правові відносини

 

     Цивільно-правові відносини – це врегульовані нормами цивільного права майнові та особисті немайнові відносини між майново відокремленими юридично рівними учасниками, що є носіями цивільних прав і обов’язків, які виникають, змінюються і припиняються на підстави юридичних фактів і забезпечуються можливістю застосування засобів державного примусу.

     Для більш повної характеристики цивільних правовідносин необхідно:

встановити підстави їх виникнення, зміни та припинення;

визначити їх суб’єктний склад;

виявити їх зміст та структуру;

з’ясувати, що є об’єктом цих правовідносин.

Підставою виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин є юридичний факт, до якого переважно належать (ст.11 ЦК):

договори та інші правочини;

створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

завдання майнової та моральної шкоди іншій особі;

акти цивільного законодавства;

акти органів державної влади, органів влади АРК або органів місцевого самоврядування;

рішення суду;

настання або ненастання певної події;

інші юридичні факти.

     Елементами цивільних правовідносин є:

1) суб’єкти відносин; 2) об’єкти відносин; 3) зміст відносин, що складається із конкретних прав і обов’язків.

     Суб’єктами цивільних правовідносин можуть бути громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства, юридичні особи і держава.

     Кожен із зазначених суб’єктів може брати участь у цивільних правовідносинах лише за                                умови їх  правосуб’єктності. Складовими частинами правосуб’єктності є правоздатність (здатність суб’єкта бути носієм цивільних прав та обов’язків)  та дієздатність (здатність суб’єкта своїми діями набувати цивільних прав та здійснювати їх, а також створювати для себе цивільні обов’язки та виконувати їх).

     Об’єктами цивільних правовідносин є речі і дії, а також результати інтелектуальної творчості та особисті немайнові блага. Дії поділяються на роботи і послуги (ст. 177 ЦК України).

     Суб’єктивне цивільне право – це вид і міра дозволеної поведінки уповноваженої особи, яка забезпечується виконанням обов’язків іншими суб’єктами і можливістю застосування до них державного примусу, тобто права одних – це виконання обов’язків іншими. Суб’єктивний цивільний обов’язок – це міра необхідної поведінки зобов’язаної особи для задоволення інтересів уповноваженої особи. Особа, яка має права, уповноважена особа – має повноваження внаслідок посадового стану, доручення, довіреності та у будь-якій іншій формі. Залежно від критеріїв розмежування цивільно-правових відносин поділяються на такі види: 1) регулятивні і охоронні; 2) абсолютні і відносні; 3) речові та зобов’язальні; 4) майнові та особисті немайнові.