17.1 Загальна характеристика Земельного кодексу України

 

Земельне право – це галузь права, що регулює земельні правовідносини з метою забезпечення раціонального використання земель, створення умов для підвищення ефективності цього процесу, охорони прав організацій і громадян як землевласників і землекористувачів.

 Головними джерелами земельного права слід визнати Конституцію України та Земельний кодекс України, який набрав чинності з 1 січня 2002 року. Кодекс урегульовує земельні відносини з метою забезпечення раціонального використання земель, рівноправного розвитку всіх форм власності на землю, збереження та відтворення родючості ґрунтів, поліпшення природного середовища, охорони прав фізичних і юридичних осіб на землю тощо.

Цей кодекс складається з десяти розділів, які в свою чергу поділяються на глави і статті. У розділі 1 «Загальна частина» дається характеристика земельних відносин, земельного законодавства, визначені повноваження органів державної влади та органів місцевого самоврядування у цій сфері. Розділ 2 «Землі України» визначає склад земель, їх категорії та дає характеристику земель окремих категорій. Розділ 3 «Право на землю» визначає види права на землю, зміст, суб’єктів, їх права та обов’язки, форми власності на землю, види та особливості землекористування, поняття земельного сервітуту, обмеження прав на землю. Розділ 4 «Набуття і реалізація права на землю» встановлює їхні підстави та порядок, особливості отримання землі у власність та у користування, припинення і переходу прав на землю. Розділ 5 «Гарантії прав на землю» визначає гарантії та способи захисту прав на земельні ділянки, відповідальність за порушення цих прав, підстави та порядок відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, порядок вирішення земельних спорів. У розділі 6 «Охорона земель» подано визначення понять, завдання, зміст і порядок охорони земель. Розділ 7 «Управління в галузі використання і охорони земель». Розділ 8 «Відповідальність за порушення земельного законодавства» встановлює підстави і порядок такої відповідальності. Розділ 9 «Прикінцеві положення».

Кодексом визначено категорії земель відповідно до призначення:

-  землі сільськогосподарського призначення, тобто надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяль­ності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури або призначені для цих цілей;

-  землі житлової та громадської забудови, тобто ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщен­ня житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування;

- землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, тобто ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природо­охоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким надано статус територій та об'єктів природно-за­повідного фонду;

-  землі оздоровчого призначення, тобто землі, що мають природні лікувальні властивості, які можуть використовуватися для профілактики захворювань і лікування людей;

- землі рекреаційного призначення - це землі, призначені для організованого масового відпочинку і туризму та проведення спортивних заходів:    території будинків відпочинку, турбаз, парків, зелених зон навколо населених пунктів тощо;

- землі історико-культурного призначення - це землі історико-культурних заповідників, поховань, архітектурних пам'яток та архітектурно-ландшафтних комплексів;

- землі лісового фонду, тобто землі, вкриті лісом або надані для потреб лісового господарства;

-  землі водного фонду, тобто землі, зайняті річками, озера­ми, водоймами, болотами, водогосподарськими спорудами, а також землі, виділені по берегах водойм під смуги відведення;

-  землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, обо­рони та іншого призначення.