19.3 Поняття, ознаки, види та стадії злочину

 

Злочин - це передбачене КК України суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину. Злочин завжди є діянням людини, що посягає на найбільш важ­ливі суспільні відносини, які склалися, і є визнаними та прийнят­ними в суспільстві, внаслідок чого вони охороняються криміналь­ним законом.

Злочин завжди суперечить інтересам суспільства, обмежує права особи або позбавляє таких прав одних на користь інших всупереч правовим приписам. При цьому, оскільки суспільні відносини та й саме суспільство постійно змінюються та розвиваються, змінюється та розвивається й поняття злочину.

Ознаки злочину: 1) це діяння, вчинене суб'єктом злочину; 2) це діяння суспільно небезпечне, воно спричиняє шкоду чи ство­рює загрозу спричинення такої шкоди об'єктам, що охороняються чинним законодавством; 3) це протиправне діяння, яке передбаче­но чинним кримінальним законодавством - порушення особою конкретної кримінально-правової норми;            4) це винне діяння, тоб­то таке, що вчинене умисно чи з необережності; 5) це каране діян­ня, за яке чинним КК України передбачено певний вид, строк або розмір покарання.

Не є злочином дія або бездіяльність, яка, хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого КК України, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній або юри­дичній особі, суспільству або державі (ч. 2 ст. 11 КК України).

Відповідно до того чи іншого критерію злочини можна поді­ляти на різні види. Так, залежно від форми вини злочини можна поділити на умисні та необережні, а також такі, які можуть бути вчинені як умисно, так і з необережності; залежно від ступеня за­вершеності злочинної діяльності - на закінчені та незакінчені (го­тування до вчинення злочину, замах на злочин); за родовим об'єктом - на злочини проти основ національної безпеки, проти здоров'я особи, злочини проти волі, честі та гідності особи та ін.; за мотивами вчинення - на корисливі, вчинювані з мотивом помсти, вчинювані з хуліганських мотивів та ін. Позитивним надбанням вітчизняного законодавця слід вважати закріплення класифікації злочинів за ступенем їх тяжкості безпосередньо у кримінальному законі, а саме у ст. 12 КК України.

Види злочину за ступенем тяжкості: а) злочин невеликої тяжкості - злочин, за який передбачено покарання у виді поз­бавлення волі на строк не більше двох років, або інше, більш м'яке покарання; б) злочин середньої тяжкості - злочин, за який пе­редбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років; в) тяжкий злочин - злочин, за який передбачено по­карання у виді позбавлення волі на строк не більше десяти років; г) особливо тяжкий злочин - злочин, за який передбачено пока­рання у виді позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі (ч. 5 ст. 12 КК України).

Злочинами невеликої тяжкості є, наприклад, зловживання опі­кунськими правами (ст. 167 КК України), незаконне розголошен­ня лікарської таємниці (ст. 145 КК України) та ін.

Злочинами середньої тяжкості є, наприклад, фіктивне підприє­мництво (ст. 205 КК України), підміна дитини (ст. 148 КК Украї­ни) та ін.

Тяжкими злочинами є, наприклад, умисне тяжке тілесне уш­кодження (ст. 121 КК України), незаконне позбавлення волі або викрадення людини, вчинене організованою групою, або таке, що спричинило тяжкі наслідки (ч. З ст. 146 КК України), катування, вчинене повторно або за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 127 КК України) та ін.

Особливо тяжким злочином є, наприклад, диверсія (ст. 113 КК України), шпигунство (ст. 114 КК України), умисне вбивство        (ст. 115 КК України) та ін.

Стадії вчинення злочину - це певні етапи готування і вчи­нення умисного злочину. Стадії вчинення злочину:                   1) готування до злочину; 2) замах на злочин; 3) закінчений злочин. Готування є першою стадією вчинення злочину. При готуванні винний ще не виконує діяння, котре є необхідною ознакою об'єктивної сторони складу злочину. Законодавець у ст. 14 КК України закріплює ви­черпний перелік діянь, які є готуванням до вчинення злочину. Го­тування до злочину: а) підшукування засобів чи знарядь для вчи­нення злочину; б) пристосування засобів чи знарядь для вчинення злочину; в) підшукування співучасників; г) змова на вчинення зло­чину;    д) усунення перешкод; є) інше умисне створення умов для вчинення злочину.

Чинний КК України звільняє від кримінальної відповідальності за готування до злочину невеликої тяжкості   (ч. 2 ст. 14 КК Украї­ни).

Замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діян­ня (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинен­ня злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої части­ни КК України, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі (ч. 1 ст.15 КК України). Види замаху на злочин. 1) закінчений замах; 2) незакінчений замах. За­мах на злочин є закінченим, якщо особа виконала усі дії, які вва­жала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі. Так, наприк­лад, винний придбав вогнепальну зброю з метою вбивства певної особи, сховався у засідці, вистрілив, але промахнувся чи лише по­ранив потерпілого. Замах на вчинення злочину є незакінченим, якщо особа з причин, що не залежали від її волі, не вчинила усіх дій, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця. Так, наприклад, злодій проник у житло, але не встиг нічого викрасти, бо був затриманий.

Згідно з ч. 1 ст. 13 КК України закінченим злочином визнаєть­ся діяння, яке містить усі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК України. Надзвичай­но важливим є визначення моменту закінчення злочину. У зв'язку з цим виділяють: 1) злочини з матеріальним складом; 2) злочини з формальним складом;         3) злочини з усіченим (урізаним) складом.

У випадку вчинення злочину з матеріальним складом закінче­ним злочин буде вважатись з моменту, коли настав вказаний у відповідній статті Особливої частини КК України суспільно небезпечний наслідок. Наприклад, настання смерті особи при умисно­му вбивстві (ст. 115 КК України).

Злочини з формальним складом є закінченими з моменту вчи­нення відповідного діяння (дії чи бездіяльності). Так, наприклад, розголошення державної таємниці (ч. 1 ст. 328 КК України) є закі­нченим з моменту розголошення відомостей, що є дер­жавною таємницею, шпигунство (ст. 114 КК України) - з моменту передачі або збирання з метою передачі іноземній державі, іно­земній організації або їх представникам відомостей, що є державною таємницею. Відповідальність за ці злочини настає незалежно від того, чи в їх результаті було завдано реальну шкоду державі, чи ні.

Злочини з усіченим складом - це різновид злочинів з фор­мальним складом, тому вони також вважаються закінченими з мо­менту вчинення відповідного злочинного діяння. Особливістю їх є те, що законодавець переносить момент закінчення злочину на стадію готування до злочину чи на стадію замаху на злочин. Так, наприклад, бандитизм (ст.257 КК України) вважається закінченим з моменту організації озброєної банди з метою нападу на підприє­мства, установи, організації або на окремих осіб.

У кримінальному праві передбачено інститут добровільної відмови від доведення злочину до кінця. Добровільною відмовою при незакінченому злочині є остаточне припинення особою за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця (ч. 1 ст. 17 КК України). Добровільна відмова від доведення злочину до кінця може мати місце з різних мотивів, наприклад, каяття, боязнь загрози кримінальної відповідальності, усвідомлен­ня протиправності діяння і т.д. Особа, яка добровільно відмовила­ся від доведення злочину до кінця, підлягає кримінальній відпові­дальності лише в тому разі, якщо фактично вчинене нею діяння містить склад іншого злочину. Ознаками добровільної відмови від доведення злочину до кінця є: 1) остаточне припинення особою готування до злочину або замаху на злочин; 2) відмова від вчинен­ня злочину має настати з волі самої особи; 3) наявність усвідомле­ної можливості продовжувати та довести злочин до кінця.

Проте, якщо особа відмовилась від доведення злочину до кінця у зв'язку з фактичною неможливістю його успішного завершення, вона не може вважатись такою, що добровільно відмовилась від доведення злочину до кінця, оскільки тут матиме місце не добро­вільна, а вимушена відмова, тобто замах на злочин. Так, наприк­лад, особа вирішила вбити іншу особу, підшукала вогнепальну зброю та боєприпаси, намагалася вчини постріл, але в момент по­стрілу рушниця дала осічку через несправність. Добровільна відмова може здійснюватися на стадіях готування до злочину і замаху на злочин.