3 Фінансування й облік витрат на заходи з охорони праці

 

Перехід від адміністративно-командної економіки до ринкової супроводжується руйнуванням колишніх управлінських зв'язків, у тому числі і в питаннях охорони праці.

         Основним суб'єктом господарської діяльності, у тому числі і в питаннях профілактики травматизму, стало саме підприємство, яке позбавилося допомоги, яку надавали йому раніше державні органи управління.

Замість колишніх механізмів і структур, що  організовували цю роботу, не були визначені і сформовані їх наступники.

За діючим до недавнього часу  законодавством всі витрати, пов'язані з нещасними випадками, несло те підприємство, де цей випадок стався.

Через обмежені фінансові можливості малих і середніх підприємств, вони в ситуації майбутніх виплат могли просто само ліквідовуватися, залишивши напризволяще потерпілих та їх сім'ї.

Навіть великі підприємства, з підвищеним рівнем професійного ризику (вугільні, гірничодобувні, хімічні), часто були не в змозі нести весь тягар виплат потерпілим на виробництві або їх сім'ям.

Для забезпечення надійного захисту працівників, потерпілих на виробництві, в Україні 23 вересня 1999 року був прийнятий Закон України «Про обов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань, що  призвели до втрати працездатності».

Цей закон створює систему державного страхування для надійного захисту працівників.

При цьому система індивідуального (безпосередньо підприємствами) відшкодування збитків потерпілому замінюється новою системою, аналогічною до систем  розвинених європейських країн.

Операції з соціального страхування працівників здійснює Фонд соціального страхування – некомерційна самокерована організація.

До складу правління фонду належать:

1 Представники держави.

2 Застраховані працівники.

3 Роботодавці

 ( по 15 представників від кожної сторони (всього 45 чоловік)).

У компетенції фонду зосереджені:

1 Питання профілактики травматизму.

2 Медична, соціальна і професійна реабілітація потерпілих.

3 Відшкодування заподіяного збитку.

Процедура страхування працівників здійснюється в без особистій формі. Сам факт прийому на роботу або до навчальної установи людини свідчить про те, що вона застрахована.

Для юридичних і фізичних осіб, що використовують найману працю, необхідно в десятиденний термін після отримання свідоцтва про державну реєстрацію про підприємницьку діяльність або після укладення трудового договору з першим з найманих працівників, пройти реєстрацію у відділенні фонду.

Добровільно, за письмовою заявою, від нещасного випадку можуть застрахуватися:

1 Священнослужителі.

2 Особи, що забезпечують себе роботою самостійно.

3 Громадяни – суб'єкти підприємницької діяльності.

Згідно із законом нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання стає страховим випадком.

При настанні страхового випадку Фонд зобов'язаний:

1 Відшкодувати збиток, заподіяний працівнику, або у разі його смерті відшкодувати його сім'ї:

-  допомогу з тимчасової непрацездатності;

- одноразову допомогу при стійкій втраті працездатності або смерті потерпілого;

- щомісячну суму в разі часткової або повної втрати працездатності, що компенсує втрачену частину заробітку;

- пенсію у зв'язку з втратою годувальника.

 

2 Організувати похорони загиблого і сплатити всі витрати.

 

3 Забезпечити потерпілому повний обсяг необхідної медичної допомоги.

 

4 Провести навчання і перекваліфікацію потерпілого за неможливості виконувати колишню роботу.

Таких виплат тим менше, чим нижчий виробничий травматизм. Тому для профілактики травматизму Фонд, в особі страхових експертів фонду:

- надає допомогу підприємствам у створенні і реалізації системи управління охороною праці;

- перевіряє стан профілактичної роботи;

- бере участь у розслідуванні нещасних випадків і професійних захворювань.

 

Фінансування фонду соціального страхування здійснюється за рахунок:

- внесків роботодавців;

- прибутку, отриманого від тимчасово вільних коштів фонду на депозитних рахунках;

- коштів, отриманих від стягнення штрафів з підприємств і працівників, винних у порушенні нормативів охорони праці;

- добровільних внесків.

Закон передбачає диференціацію тарифів внесків роботодавців залежно від класу професійного ризику виробництва та рівня  травматизму.

На 2001 рік середній тариф внеску для господарських організацій дорівнював 0,32% від річного фактичного об'єму реалізованої продукції.

Для бюджетних організацій – 0,2% від річної суми фонду оплати праці, що підлягає прибутковому оподаткуванню з громадян.