3.2 Альтернативні стратегії посередницької діяльності

На основі результатів ситуаційного аналізу здійснюється конк­ретний вибір стратегічних альтернатив фірми. Можливі варіанти вибору таких стратегічних альтернатив подані в табл. 1.

 

Таблиця 1 – Можливі варіанти вибору стратегічних альтернатив

 Стратегії виживання і стабілізації

Вибір стратегій виживання або стабілізації є об'єктивним і виму­шеним процесом за умови катастрофічного занепаду економічної діяльності підприємницької структури чи настання нестабільності (значних коливань) у показниках фактичного продажу продукції та отримуваного прибутку.

Стратегія виживання має суто захисний характер і перед­бачає здійснення системи заходів, що забезпечують вихід фірми із кризового стану в максимально короткий термін.

Стратегія стабілізації передбачає передусім вирівнювання обсягу продажу, прибутку та інших найбільш важливих показників ефективності підприємницької діяльності з подальшим їх підвищенням.

Залежно від реальної економічної ситуації на підприємстві реко­мендується використовувати один із трьох вірогідних підходів до практичного здійснення стратегії стабілізації: 1) економія та найбільш ощадливе використання всіх видів ресурсів з активним наміром швидкої стабілізації системи господарювання; 2) пози­тивне зрушення в обсягах і ефективності виробництва з певною надією на швидке пожвавлення підприємницької діяльності;     3) обґрунтована стабілізація економічної ситуації, при якій стають необхідними довгострокові науково-технічні і соціально-економічні програми для досягнення міцної ринкової позиції фірми.

Стратегія економії може бути використана у випадках, коли спад виробництва передбачений і контролюється дирекцією фірми або коли починається непередбачений раптовий спад обсягу прода­жу і загальної величини прибутку.

Цілі названої стратегії у відповідному вимірі часу можна сфор­мулювати так: найближча (термінова) — зупинити спад ділової активності та результативності підприємницької діяльності; середньострокова— розпочати процес поліпшення економічного стану фірми; довгострокова— започаткувати стадію пожвавлення і зростання. При цьому стратегія економії може охоплювати три фази: 1) ревізію витрат; 2) консолідацію; 3) пожвавлення.

Ревізія витрат звичайно передбачає: скорочення чисельності персоналу і витрат на його утримання; зменшення накладних витрат; здешевлення маркетингових досліджень, науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт тощо. Консолідація пов'язана з обґрунтуванням часу і швидкості пожвавлення економічної діяльності та розробленням програми підвищення прибутковості фірми. Пожвавлення є особливою фазою стратегії фірми, що передбачає в цілому поступовий перехід від суто захисної до наступальної стратегії. Це має супроводжуватися завершенням прин­ципових перегрупувань у системі формування і використання ресурсів, активізацією маркетингової та фінансової діяльності.

Стабілізація економічної ситуації звичайно здійснюється за умови, коли результативність підприємницької діяльності харак­теризується значними коливаннями. Така стратегічна поведінка є характерною і раціональною для підприємств і організацій військово-промислового комплексу на стадії їх конверсії.

Специфічні дії дирекції фірми (підприємства, організації) щодо досягнення стабілізації зводяться до такого. Якщо коливання показників ефективності бізнесу мають короткостроковий характер, то варто домагатися необхідної збалансованості між обсягами виготовленої продукції і ринку її збуту. При досить тривалому періоді коливань, коли фірма тривалий час не спроможна забезпечити стабільність виробництва і продажу товарів, їй варто розпочати здійснення програми переходу на випуск іншого виду продукції.

Стратегія зростання є важливою і привабливою для будь-якої підприємницької структури. Її можна і треба розглядати як певну сукупність окремих стадій і адекватних їм різновидів стратегій за­гального циклу зростання, а саме:

1) початкову: виявляють і ліквідують вузькі місця; обсяг прода­жу товару повільно зростає, проте прибутку фірма практично не отримує;

2) проникнення: подальше проникнення фірми на товарний ринок, знаходження нових збутових ніш; відносно пропорційне зростання обсягу  продажу та прибутку (доходів); поява певних  конкурентних переваг в окремих напрямках діяль­ності;

3) прискореного зростання: має місце позитивна тенденція, яка полягає у тому, що зростання доходів за своїми темпами випереджає динаміку обсягу продажу. Разом з тим спостерігається і негативна тенденція — необхідність вкладання великих фінансових ресурсів у технічний розвиток виробництва і післяпродажний сервіс;

4) перехідну: зменшуються темпи зростання обсягів прода­жу і загальної величини прибутку; на завершальній стадії цього періоду може настати стагнація, яка примушує фірму переорієнтува­тися на іншу базову стратегію (стабілізації або виживання).