7.3 Регулювання міжнародної підприємницької  діяльності

Регулювання підприємницької діяльності практично здійснюють державні органи законодавчої та виконавчої влади — Верховна Рада України, Кабінет Міністрів, Національний банк України, Міністерство зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі, Державне управління митного контролю.

Регулювання міжнародної підприємницької діяльності має здійснюватися за допомогою певної сукупності методів, форм і кон­кретних інструментів на різних рівнях просторового поля (рис. 4) [4].

Правові методи мають відповідне інституціональне забезпечен­ня і охоплюють цивільне та процесуальне право, державний арбіт­раж тощо. Розширенням і продовженням правових треба вважати адміністративні методи, які юридично визначають господарсь­ку суб’єктність МСП, регламентують форму власності майна та ре­зультатів діяльності, а також процедурний механізм розв'язування конфліктних соціально-економічних ситуацій у судовому порядку.

Економічні методи реалізуються у системі підприємницької діяль­ності наданням кредитів і дотацій, здійсненням податкової політики та інших фінансово-економічних операцій регулювального спрямуван­ня. Соціально-психологічні методи мають бути орієнтовані на формування певної ідеології, типу менталітету громадян України і су­спільства в цілому за допомогою існуючих державних інституцій.

 

При цьому варто зазначити, що методи регулювання міжнародної спільної підприємницької діяльності надають очевидний пріоритет правовим методам як основі формування і функціонування інших механізмів управління такою системою господарювання.

На національному рівні система регулювання міжнародної спільної підприємницької діяльності має враховувати такі елементи: 1) форми іноземних інвестицій; 2) вимоги до результатів діяльності іноземного партнера; 3) трансферт (репатріація) прибутку іноземно­го інвестора; 4) інвестиційні пільги та обмеження; 5) гарантії дотри­мання прав іноземного партнера.

Іноземними інвестиціями називаються конкретні цінності, що вкладаються безпосередньо іноземними партнерами в об'єкти підприємницької діяльності з метою отримання прибутку (доходу) або досягнення інших цілей, тобто довгострокові вкладення капіталу в різні галузі економіки і сфери діяльності.

Вимоги до результатів діяльності іноземного партнера зумов­люються передусім цілями країни, що приймає, і визначаються ди­ференційовано за певними показниками. До останніх можна віднес­ти: частку вітчизняного партнера, спрямованість ринку, масштаби діяльності, рівень імпортної технології, необхідність підготовки кадрів відповідного фаху і професійної спрямованості.

Трансферт (репатріація) прибутку іноземного інвестора, як правило, має враховувати такі регулювального заходи: обов'язкове створен­ня резервного фонду зі зберіганням його у банку країни, що прий­має; фіксація розміру трансфертного капіталу і прибутку відповідно до правил валютного регулювання та угод про валютне співробіт­ництво.

Практика інвестиційних пільг та обмежень може передбачати:

•              факторні пільги (субсидії підприємствам, гарантовані та пільгові позики, звільнення від податків та їх часткове повернення, застосування прискореної амортизації);

•              спеціальні заходи щодо обмеження діяльності іноземних партнерів і контролю за нею.

Система гарантій дотримання прав іноземних партнерів звичайно охоплює такі гарантійні заходи: залучення у вітчизняне правове поле; дотримання існуючих пільг протягом (як мінімум) інвестиційного циклу; відмова держави від важелів конфіскаційного характеру.

На міжнародному рівні звичайно регулюються: 1) ідентифікація інвестицій та інвесторів; 2) умови імпорту і заохочення іноземного капіталу; 3) вимоги до здійснення спільної підприємницької діяльності; 4) переведення платежів (коштів); 5) вирішення суперечок госпо­дарського характеру; 6) норми поведінки іноземних партнерів.

При ідентифікації інвестицій та інвесторів важливо визначити не лише усталені форми інвестицій, а й ті, що можуть з'явитись після укладення угоди або підписання договору (контракту). Необхідно також зафіксувати тих юридичних осіб, які вважаються національни­ми об'єктами кожної країни—учасниці відповідної угоди. Умови імпорту іноземного капіталу мають визначати порядок регулювання розміщення інвестицій (загальними нормами права чи спеціальними режимними документами). Однією з таких важливих умов може бути політика "відкритих дверей" держав-партнерів у спільній підприємницькій діяльності. Що ж до заохочення інвестицій, то більшість міждержавних дво- та багатосторонніх угод передбачає відповідні зобов'язання насамперед країни, що приймає, щодо стимулювання іноземних інвестицій. В окремих міждержавних уго­дах країна базування може взяти на себе зобов'язання проводити політику заохочення експорту підприємницького капіталу.

Вимоги до здійснення спільної підприємницької діяльності можуть стосуватися найму на роботу місцевого персоналу, вико­ристання певних джерел кредитування та надання необхідної інфор­мації. Вони звичайно регулюються чинним законодавством країни, що приймає.

Процедурний механізм переведення платежів (коштів) є важ­ливим елементом угоди, що укладається між іноземними і вітчизня­ними партнерами. У такій угоді країна базування прагне зафіксувати конкретні та достатні гарантії щодо безперешкодного переведення коштів, а також використання відповідної валюти і термінів пере­ведення.

Вирішення суперечок господарського і фінансового характеру звичайно здійснюється компетентним судовим чи адміністративним органом країни, що приймає. Якщо суперечка є достатньо склад­ною, то зарадити справі може Міжнародний центр урегулювання інвестиційних суперечок. Варто додати, що Міжнародний центр ви­дає збірник "Інвестиційне законодавство країн світу".

Норми поведінки іноземних партнерів передбачають формуван­ня загальних понять, принципів і норм, яких мають дотримуватись іноземні підприємці та які сприяють створенню позитивного іміджу зарубіжної фірми у країні, що приймає.

Головною метою регулювання спільної підприємницької діяль­ності на міждержавному рівні, що здійснюється здебільшого через укладені дво- та багатосторонні угоди, є, з одного боку, забезпечення країною базування правового захисту своїх інвестицій від можливих некомерційних ризиків, а з іншого — підтримка стабільності і на­дійності економічних взаємин між країнами-партнерами.

На наднаціональному рівні в рамках інтеграційних угруповань регулювання спільної підприємницької діяльності здійснюється склад­нішими угодами, які фіксують взаємовідносини між багатьма кра­їнами. Таке регулювання підприємництва відбувається у випадках, коли забезпечується вільний рух капіталів, гармонізується економіч­на політика країн-учасниць, ефективно працюють відповідні надна­ціональні інституції, наприклад, Європейський інвестиційний банк, що функціонує в межах Європейської Ради.