9.3 Ознаки та фактори фінансової кризи на підприємстві

Банкрутство підприємця відбувається внаслідок глибокої фінансової кризи. Фінансова криза – це фаза розбалансованості діяльності підприємства та обмеженість можливос­тей впливу його фінансових менеджерів на фінансові відносини. З кризовими явищами пов'язані загроза неплатоспроможності та банкрутства, діяльність підприємства в неприбутковій сфері або брак у фірми ресурсів для подальшого функціонування. З позиції фінансового менеджменту кризовий стан підприємця полягає у його неспроможності здійснювати фінансове забезпечення поточної господарської діяльності. Фінансова криза підприємства характеризується такими параметрами:

джерела виникнення;

вид кризового процесу;

стадія розвитку кризи.

Фінансову кризу підприємства можуть зумовити внутрішні або зовнішні чинники [1].

Головними зовнішніми факторами фінансової кризи мо­жуть бути:

спад ділової активності в економіці країни;

зменшення купівельної спроможності населення;

постійне підвищення рівня інфляції;

нестабільність господарського та податкового законодавства;

нестабільність фінансового та валютного ринків;

посилення конкуренції в галузі;

кризові процеси в окремих галузях;

сезонні коливання попиту і пропозиції товарів;

дискримінаційні заходи щодо підприємств з боку органів влади;

політична нестабільність у країні або у країнах фірм-постачальників;

конфлікти між засновниками підприємства.

До внутрішніх факторів фінансової кризи належать:

недосконалість системи менеджменту;

недосконалість організаційних структур;

низький рівень кваліфікації управлінських кадрів;

недостатня потужність фірм-постачальників;

неефективна система маркетингу, яка призвела до втра­ти ринків збуту;

прорахунки в інвестиційній політиці;

відсутність інновацій;

недостатнє фінансування;

незадовільна робота служб контролінгу.

Типовими наслідками впливу перелічених факторів на фінансово-господарську діяльність підприємства є:

втрата цільових споживачів;

втрата кількості замовлень та контрактів;

підвищення собівартості продукції і зменшення прибутку;

збільшення неліквідних основних засобів та понаднормативних запасів;

збільшення плинності кадрів;

зменшення обсягів реалізації продукції.

У практиці підприємницької діяльності можуть трапляти­ся такі види криз:

стратегічна - коли зруйнований виробничий потенціал та бракує довгострокових факторів зростання;

прибутковості - збитки "з'їдають" власний капітал, що призводить до незадовільної структури балансу;

ліквідності - підприємство є неплатоспроможним або існує загроза її виникнення.

Кризові явища на підприємстві складаються із трьох фаз:   

1) безпосередньо не загрожує функціонуван­ню підприємства, якщо його своєчасно переводять на ре­жим антикризового управління;

2) загрожує подальшому існуванню підприєм­ства і потребує проведення фінансової санації;

3) кризовий стан, який не сумісний з подаль­шим існуванням підприємства і потребує негайної його ліквідації.

Закон України "Про банкрутство" визначає банкрутство як пов'язану з недостатністю активів в ліквідній формі нездатні­стю юридичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності у встановлений строк задовольнити вимоги кредиторів та вико­нати зобов'язання перед бюджетом (ст. 1 Закону України "Про банкрутство") [1].

Якщо суд ухвалив рішення про стягнення заборгованості, але боржник не в змозі її погасити, то протягом місяця з дня винесення ухвали судом кредитор може звернутися із заявою про порушення справи про банкрутство боржника.

Діяльність підприємства може припинятися за таких обставин [1]:

з власної ініціативи або за рішенням трудового колективу;

на підставі рішення суду у зв'язку з невиконанням умов, встановлених чинним законодавством;

у разі визнання його банкрутом;

у разі закінчення строку дії ліцензії.

Ліквідацію підприємства здійснює ліквідаційна комісія, яка створюється власником або уповноваженим ним органом, су­дом. Власник або суд, які приймають рішення про ліквідацію, встановлюють порядок і строк проведення ліквідації, а також строк для заяв претензій кредиторів, який не може бути мен­ше двох місяців з моменту оголошення про ліквідацію.

Ліквідаційна комісія здійснює оцінку майна ліквідованого підприємства, розраховується з кредиторами, складає ліквідний баланс і подає його тому, хто прийняв рішення про ліквідацію. Достовірність балансу підтверджується аудиторською фірмою.

У випадку банкрутства проходження справи складається з таких процедур:

встановлення факту неплатоспроможності боржника і безспірності вимог кредитора, якщо він ініціював порушення справи;

виявлення усіх кредиторів і можливих санаторів;

здійснення санації або укладання мирної угоди;

визнання боржника банкрутом;

здійснення процедури задоволення вимог кредиторів за рахунок продажу майнових активів боржника.

Мирова угода - це процедура досягнення домовленості між боржником і кредиторами щодо перенесення дати оплати боргів або щодо зменшення їх суми.