1.3 Економічна основа системи бізнесу та підприємництва

Власність - це відносини, які складаються між її суб'єктами з при­воду присвоєння засобів виробництва і результатів праці. Вони покла­дені в основу всіх виробничих відносин будь-якої економічної системи господарювання і охоплюють:

присвоєння - повна економічна влада суб'єкта над об'єктом і повна відповідальність суб'єкта за результати користування;

володіння - відносини фактичного панування, але розпорядження і привласнення обмежене існуванням і правами власника;

розпорядження - фактичне здійснення влади власника над об'єкта­ми власності, фактичне управління нею;

користування - процес фактичного вилучення корисних властивос­тей з об'єкта власності для задоволення конкретних потреб.

Відносини власності - "основна конструкція" економіки, яка охоп­лює увесь господарський процес.

Економічною основою бізнесу і підприємництва є приватна власність. У системі бізнесу вся власність належить окремим громадянам чи компаніям. Вся власність є приватною. Володіння власністю - це також володін­ня владою. Ті, хто контролює власність, здатні впливати на дії інших. Оскільки право приватної власності дає змогу розширювати володіння власністю серед великої кількості людей, то і влада розподіляється між членами суспільства більш широко. Це обмежує небезпеку концентра­ції влади в руках небагатьох, а історія показує, що концентрація влади призводить до зловживання цією владою.

Приватна власність сприяє також збереженню ресурсів. Те, як ми поводимося із власністю, безпосередньо залежить від прав, які має власник цієї власності. Власник має право:

вирішувати, як використовувати свою власність;

передавати, продавати свою власність будь-кому;

користуватися доходами й іншими вигодами, які дає його власність.

Такі дії найбільше відповідають інтересам людей, оскільки влас­ність визначає добробут. Право приватного володіння власністю змушує нас працювати більше і продуктивніше, що, у свою чергу, веде до економічного зростання. Та­ким чином, приватна власність є економічною основою бізнесу і розкриває простір для його функціонування і розвитку [6].

Економічна свобода - основна умова розвитку бізнесу. На прак­тиці це означає право розпочати або припинити свій бізнес, купува­ти будь-які ресурси, використовувати будь-яку технологію, виробляти будь-яку продукцію і пропонувати її до продажу за будь-якою ціною; вкладати свої кошти за власним розсудом. Але такі права не забез­печують гарантованого успіху для кожного бізнесмена.

Економічні свободи підприємців взаємопов'язані. Коли підприєм­ство знаходиться у приватному володінні, то зазіхання на свободу біз­несу - це фактично зазіхання на свободу особи – володаря власності.

Практика ділових стосунків, використовуючи економічну свободу як умову розвитку, виробила систему взаємин, яка є обов'язко­вою для участі в бізнесі. Це насамперед дотримання соціально-еконо­мічного суверенітету ділових стосунків та консенсусу інтересів [6].

Суверенітет ділових відносин означає, що законна діяльність суб'єктів знаходиться під захистом державних органів влади та управління і жоден суб'єкт не має права втручатися в неї та нав'язувати свої умови здійснення угод. Проте суверенні суб'єкти ділових відносин не мають повної незалежності від своїх контрагентів. І якщо вони користуються свободою у прийнятті рішень, то не можна забувати, що ця свобода має певні рамки реалізації, зумовлені прагненням кожного із суб'єктів ді­лових відносин зберегти і відтворити свій власний суверенітет.

Консенсус інтересів - взаємні зобов'язання всіх учасників ділових стосунків не порушувати суверенітет своїх контрагентів. Такі зобов'я­зання не приймаються безпосередньо учасниками угод при їх укла­данні, вони формуються у процесі розвитку і постійного відтворення ділових стосунків на засадах взаємної вигоди сторін і є обов'язковою умовою системи бізнесу.