1.3. Якість та ефективність господарських рішень

 

Якість господарського рішення визначається сукупністю його параметрів, що задовольняють конкретного споживача або їх групу та забезпечують реальність його впровадження.

Основні параметри якісного рішення: повнота розв’язання поставленого завдання (можливість практичної реалізації рішення в запланованому обсязі); своєчасність рішення (правильний вибір моменту його прийняття й виконання); оптимальність рішення (вибір найкращого з усіх варіантів рішення за прийнятим критерієм з урахуванням наявних обмежень за часом, ресурсами, вимогами ринку тощо).

Показники якості прийнятого господарського рішення: показник ентропії (кількісної невизначеності проблеми); якщо проблема формулюється лише якісно, то цей показник наближається до нуля, якщо лише кількісно – він наближається до одиниці; ступінь ризику (ймовірність появи випадку втрат (імовірність реалізації ризику); розмір можливого збитку від нього); імовірність реалізації рішення за показниками якості, витрат і терміну; коефіцієнт апроксимації (ступінь адекватності теоретичної моделі фактичним даним, на базі яких вона була розроблена).

Основні умови забезпечення якості господарського рішення: застосування наукових підходів; використання методів функціонально-вартісного аналізу, прогнозування, моделювання й економічного обґрунтування кожного рішення тощо; вивчення впливу економічних законів на ефективність реалізації господарського рішення; забезпечення особи або групи, що приймає рішення, якісною інформацією; структуризація проблеми та побудова дерева рішень; забезпечення багатоваріантності рішень; правова обґрунтованість рішення; розроблення та функціонування системи відповідальності та мотивації; наявність механізму реалізації рішення.

Інший аспект доцільності прийнятого господарського рішення полягає в його ефективності.

Під ефективністю господарського рішення розуміють ресурсну результативність, здобуту в результаті розроблення, прийняття та реалізації рішення на підприємстві.

Виділяють такі види ефективності господарського рішення: екологічну ефективність (факт досягнення екологічних цілей організації та персоналу, що реалізують потребу людини в безпеці, здоров’ї, за більш короткий час, силами меншої кількості працівників або з меншими фінансовими витратами); економічну ефективність (співвідношення вартості додаткового продукту, отриманого в результаті реалізації рішення, та витрат на його розроблення й реалізацію); етичну ефективність (факт досягнення моральних цілей організації, персоналу, що реалізують потребу людини в дотриманні норм поведінки, за більш короткий час, силами меншої кількості працівників або з меншими фінансовими витратами); організаційну ефективність (факт досягнення організаційних цілей, пов’язаних із реалізацією потреб людини в організації життя, безпеці, управлінні, стабільності, завдяки якомога меншій кількості працівників за мінімальний час); політичну ефективність (факт досягнення політичних ці­лей організації, персоналу, що реалізують потребу людини у вірі, патріотизмі, за більш короткий час, силами меншої кіль­кості працівників або з меншими фінансовими витратами); правову ефективність (ступінь досягнення правових цілей, що реалізують потреби людини в безпеці та порядку, за більш короткий час, силами меншої кількості працівників або з меншими фінансовими витратами); психологічну ефективність (факт досягнення психологічних цілей, що реалізують потреби людини в коханні, сім’ї, вільному часі для більшої кількості працівників за коротший час або з меншими фінансовими витратами); соціальну ефективність (факт досягнення соціальних цілей, що реалізують потреби людини в інформації, знаннях, самовираженні, за більш короткий час, силами меншої кількості працівників, із меншими фінансовими витратами); технологічну ефективність (факт досягнення певних результатів (галузевого, національного або світового технологічного рівня виробництва), запланованих у бізнес-плані, за більш короткий час або з меншими фінансовими витратами).

Динаміка зміни ефективності господарських рішень залежить від цілої низки чинників, а саме: людського фактора; інформаційного фактора; організаційного фактора; своєчасності виявлення проблеми та наявності необхідного запасу часу для виходу з наявної ситуації; стабільності, надійності функціонування організації, її стійкості до різного роду перешкод; матеріального фактора.

Для вибору найкращого ГР необхідно скористатися надійними інструментами оцінки їх ефективності. Якщо порівнювати процеси, у яких використовуються однакові ресурси, то краще те рішення, де вищий результат (чи нижчі витрати ресурсів). Набагато складніші ситуації, коли досягаються різні ефекти за використання різних ресурсів. У таких випадках часто використовують критерій ефективності, що виглядає як деякий відносний, питомий ефект, тобто результат, що припадає на одиницю використовуваних ресурсів. Індикаторами такої оцінки служать багато показників ефективності: продуктивність праці, фондовіддача, матеріалоємність, собівартість, рентабельність тощо.

Визначення ефективності прийнятих ГР пов’язано з такими труднощами: суб’єктивізмом цілей, що ставляться перед ОПР виконавцями організації, та можливостями приховати їх від підлеглих і оточення; об’єктивністю сукупності факторів, що впливають на ОПР у процесі розроблення, прийняття та реалізації рішення; відсутністю сталих методик, що нормативно визначають (рекомендують) зміст і порядок дій ОПР, і механізму недопущення їх невиконання, а також відповідальності за вчинене з боку ОПР.