Журналістське розслідування на сторінках української преси

 

Одним із найбільш поширених і найбільш цікавих жанрів в журналістиці – це журналістське розслідування.

Приступаючи до дослідження цієї теми, я аж ніяк не підозрювала, наскільки вона є складною та багато аспектною. Власне, з погляду журналістикознавців журналістське розслідування не так давно, в усякому разі в Україні шість-сім років тому. І це насамперед пов’язано з новими українськими реаліями.

Стаття присвячена розглядові та аналізу основного визначення «журналістського розслідування» різними дослідженнями.

Актуальність теми. Українська журналістика пережила досить тривалий час, коли теми виступів преси, їх так звана актуальність, диктувалась зверху. Журналістське розслідування сьогодні перемістилось у площину конкурентоспроможності. На сьогоднішній день цей жанр присвячений злобі дня, викриває ті теми, що хвилює публіку в певний момент. На мою думку, журналістським розслідуванням цікавляться більше людей, ніж іншим якимось жанром, тому що так вже склалося, що читач більш за все цікавиться свіжою, неординарною інформацією, яку журналіст оприлюднює людям.

Мета даної статті – розглянути особливості журналістського розслідування, а також дослідити процес становлення журналістського розслідування як окремого жанру.

Об’єктом дослідження виступають матеріали української періодики, які містять журналістське розслідування та які викликають інтерес серед публіки.

Основне завдання матеріалів цього жанру полягає в повідомленні певних відомостей, які приховані якимись особами та організаціями. Журналістське розслідування посідає особливе місце в журналістиці.

Цей жанр надає журналісту право досліджувати та оприлюднювати важливі теми, які окремі особи та організації хотіли б залишити в таємниці.

Журналістське розслідування – це не просто жанр, тому що воно може вестися у різних жанрах, від репортажу до художньо-документальної книги.

Сьогодні громадськість дедалі більше виявляє увагу до самостійних журналістських досліджень. Євген Головаха один з найвідоміших українських соціологів, під керівництвом якого проводиться багато соціологічних досліджень, слушно зазнає: «...найголовніший, на мій погляд, гріх нашої журналістики – це практично повна відсутність такого жанру як розслідування. Тоді б ті, хто неправедно діє, – в політиці, в економіці, – боялися б викриття».

Відомий американський журналіст Джон Уллмен вважає, що журналістське розслідування – «журналістський матеріал, заснований, зазвичай, на власній роботі та ініціативі, на важливі теми, які окремі особи та організації хотіли б залишити у таємниці. Три основні елементи: журналіст проводить дослідження, якого не проводив ніхто інший; тема матеріалу важлива для читача або глядача; зацікавлені намагаються приховати наведені у дослідженні факти від громадськості». Такого типу розслідувань в українських мас-медіа справді немає, а якщо вони трапляються, то дуже рідко і здебільшого, супроводжуються важливими скандалами, судовими позовами. На це існують об’єктивні і суб’єктивні причини. Насамперед історичні. У той час, коли преса розвинутих країн дозволяла собі з метою утвердження демократії розслідувати порушення норм засад, нечисленні українські періодичні видання змушені були відстоювати елементарне право власного народу на життя, на існування власної мови, культури.

Якщо, навіть, в умовах тоталітаризму кращі російські публіцисти дозволяє собі розслідувати проблемні явища тогочасного життя, українські мислителі за спроби вивчення болючих процесів економічного і культурного виродження нації втрачали роботу і замість виданих книг, публікації власних досліджень діставали судові вироки. Достатньо назвати Миколу Руденка, Івана Дзюбу, Юрія Бадзьо, В’ячеслава Чорновола, Михайла Осадчого. Відсутність належних традицій, жалюгідне економічне і правове становище мас-медіа в Україні, переслідування і, навіть, тепер стосовно окремих журналістів, зумовлений цим страх, а також інші причини призвели до того, що розслідування зловживань і злочинів. Їх ведуть як опозиційні політики, так і окремі журналісти. Можна назвати гострі викривальні виступи покійних сьогодні Бориса Дерев’яненка, Володимира Іванова, Георгія Гонгадзе. У розсліду вальній журналістиці працювали і працюють Степан Колесник, Іван Болій, Тетяна Коробова, Олег Єльцов. Непогано зарекомендували себе у цій сфері львівські газет ери Світлана Мартинець, Валерій Сагайдак та інші журналісти регіональних видань.

Однак, на відміну від зарубіжної практики, у ЗМІ України відсутні розвідувальні структури, спеціальні періодичні видання, журналістські агентства. Можна вести мову про такі видання, як «Свобода», «Грани», окремі телепередачі. Найрозвиненішими є «розсліду вальні сайти у Інтернеті». Назвемо хоча б «Українську правду, «Українську кримінальну». Цього явно замало. До того ж названі видання і канали зазнають постійних переслідувань, їх звинувачують у продажності, а над незалежними журналістами чиняться розправи.

Отже, можна зробити висновок, що журналістське розслідування – це один із різновидів аналітичного методу дослідження реальних явищ. Цей жанр ще тільки починає розвиватися. Але не дивлячись на це, він вже заволодів великою кількістю читачів.

Дослідивши цю тему, я хочу зазначити, що в нашій країні є дійсно видатні журналісти, які підняли цей жанр на етап розвитку. І цим ми повинні, перш за все, пишатися, бо вони цього гідні.