1.3. Історія кесаревого розтину

 

Почнемо із самого терміна. Чому «розтин» - зрозуміло, але чому „кесарів”? Кесар, кайзер, цар - слова, що сходять до імені Гая Юлія Цезаря (100 - 44 р. до н.е.), великого полководця й політика. Кесарів розтин - цезарів розтин, але при чому отут Цезар?

Існує легенда, що термін „кесарів” розтин походить від імені Цезаря, який був народжений за допомогою оперативного втручання - кесаревого розтину. Однак не можемо цього стверджувати напевно. Зате є відомості, що при Цезарі був прийнятий закон, який зобов’язував у випадку смерті породіллі робити спробу порятунку дитини шляхом розсічення черевної стінки й матки й витягати плода. До XVII століття ця процедура називалося кесаревою операцією. Термін „кесарів розтин” увів в 1598 р. Жак Гілльімо у своїй книзі про акушерство. Є й інші варіанти етимології цього терміна.

Велика кількість посилань на кесарів розтин є в історії древньої Індії, Єгипту, Греції, Римської держави, Китаю.

Люди завжди хотіли дати дитині шанс вижити - яким би мізерним цей шанс не був.

Можливість урятувати й матір і дитя стала по-справжньому реальною лише в XIX столітті. Правда, такі спроби вживали постійно, але не завжди успішно. Перше або, принаймні, одне з перших письмових свідчень про успішне проведення кесаревого розтину датується 1500 р. У Швейцарії жив Якоб Нуфер, чию професію ми б визначили зараз як „ветеринар, фахівець зі стерилізації свійських тварин”. Коли його дружині прийшов час родити первістка, пологи виявилися надзвичайно важкими й довгими. Незважаючи на всі зусилля акушерок, нещасна жінка ніяк не могла розродитися. По закінченні декількох днів болісних і марних намагань зневірений чоловік зрозумів, що настав час переходити до рішучих дій. Заручившись дозволом влади, він приступився до операції. Завдяки своїй професії, Якоб мав деякі хірургічні навички. Можливо, саме це, разом з жалістю до дружини й рішучим характером, допомогло йому успішно провести операцію. Жінка залишилася живою й згодом народила чоловіку ще п'ятьох дітей (у тому числі двійню!). Слід відзначити, що деякі сучасні фахівці з історії медицини беруть під сумнів дійсність цієї розповіді, ставлячи її в один ряд із численними небилицями про породілей, що робили кесарів розтин самостійно, про вагітних жінок, атакованих рогатими тваринами й т.д.

З письмових свідчень про перші випадки успішного здійснення кесаревого розтину можна зробити висновок, що практично всі вони проведені без участі професійних лікарів (навіть без консультації з ними) і без застосування відповідного інструментарію. У якийсь момент до оперативного втручання стали прибігати на більш ранньому етапі родового процесу - ще до того, як ситуація ставала фатальною для породіллі. Це дозволяло зменшити ризикованість і травматичність операції не тільки для матері, але й для дитини.

Успішному здійсненню кесаревого розтину, як, втім, і будь-якого хірургічного втручання, перешкоджала ще одна обставина - відсутність ґрунтовних анатомічних знань. Подібно іншим емпіричним областям знання, анатомія в Європі аж до епохи Відродження була змушена задовольнятися тим, що „заповіла” їй античність. Анатомічні напрацювання медиків XVI-XVII ст. не можна назвати наївними або фантастичними (хоча церква продовжувала переслідувати практику посмертного розтину). У праці основоположника сучасної анатомії Андреаса Везалія (1514 – 1564 рр.) „De corporis humani fabrica”  дані по-справжньому наукові описи всіх органів і систем людського тіла.

Операція кесаревого розтину проводилася не тільки в Європі. В XIX ст. мандрівники в Африці повідомляли про випадки, коли місцеві цілителі успішно здійснювали операцію за власними медичними методами. В 1879 р., наприклад, один англійський мандрівник засвідчив кесарів розтин, здійснений угандійцем. Цілитель використав бананове вино для напівсп'яніння жінки, дезінфекції своїх рук і її живота перед операцією. Він використав серединний розріз і застосовував припікання для зупинки кровотечі, потім масажував матку, щоб змусити її скоротитися, але не зашивав її. Абдомінальна рана скріплювалася металевими голками й закривалася пастою,  приготованою з коренів. Пацієнтка за свідченням очевидців видужала.

У Європі ж, починаючи з епохи Відродження, акушерство усе більше перетворювалося з ремесла в галузь медичної науки.

Розвиток кесарева розтину безпосередньо пов'язаний з успіхами загальної хірургії. До початку 1800-х, хоча більшість хірургів мали анатомічні знання, вони були обмежені болем пацієнтів і проблемою інфекції. Хірургія продовжувала залишатися варварською дисципліною, а кращі хірурги визначалися по швидкості, з якою вони могли ампутувати кінцівку або зашити рану. Нова ера в хірургічній практиці почалася в 1846 р., коли дантист William T.G. Morton застосував ефір. Знеболення набувало поширення в акушерстві і, особливо, після того як хлороформ застосували при пологах у королеви Вікторії при народженні двох її дітей (Леопольда в 1853 і Беатрис в 1857).

Анестетики дозволили хірургам одержати час для більш точного проведення операції, і дали можливість учитися на своєму досвіді. Жінки ж позбувалися від страждань при операції й були менш сприйнятливі до шоку, що був однією із провідних причин післяопераційної смертності й захворюваності. Незважаючи на успіхи, смертність від операції залишалася високою, і причиною тому була інфекція. До визнання мікробної теорії інфекційних захворювань і появи сучасної бактеріології в другій половині XIX століття, хірурги оперували у своїх вуличних костюмах. У середині 1860-х англійський хірург Джозеф Лістер запровадив антисептичний метод, використовуючи карболову кислоту. В подальшому були удосконалені заходи щодо дотримання чистоти при хірургічних операціях. Наприкінці сторіччя антисептика й асептика дозволили вирішити багато проблем хірургічної інфекції.

Хірургічна техніка того часу також сприяла високій материнській смертності. Хірурги побоювалися зашивати розріз на матці, тому що вважали, що внутрішні шви, які згодом не могли бути зняті, можуть стати джерелом інфекції й викликати розрив матки при наступних вагітностях. У результаті деякі жінки вмирали від крововтрати, але більшість від інфекційних ускладнень. Після того як анестезія, антисептика й асептика остаточно затвердилися в хірургії, акушери одержали можливість зосередитися на вдосконалюванні техніки виконання кесарева розтину. В 1876 р. італійський професор Едуард Порро запропонував паралельно із проведенням кесарева розтину проводити видалення матки, тим самим, попереджаючи кровотечу й розвиток генералізованої інфекції. Це дозволило знизити частоту післяопераційного сепсису й смертність. Однак незабаром від цієї методики відмовилися – була розроблена техніка накладення швів на матку. В 1882 р. Max Saumlnger з Лейпцигу здійснив накладення швів на матку на практиці. Для цього він запропонував використати срібні дротові шви. В XX ст. операція кесаревого розтину пройшла стрімкий розвиток і сьогодні є провідною акушерською операцією, дозволяючи вирішувати багато виникаючих проблем.

Однак відповідно одного з перших цілком достовірних (на відміну від випадку з Якобом Нуфером) свідчень про успішне проведення кесаревого розтину, пальма першості (якщо не у світі, те, у всякому разі, у Британській імперії) тут належить жінці. Переодягшись чоловіком, англійка Джеймс Міранда Стюарт Беррі завербувався в Південну Африку як військовий лікар. Саме там вона й провела операцію, приблизно між 1815 і 1821 р. [51].

Надалі тривало вдосконалення хірургами техніки проведення кесаревого розтину. В 40-50-і роки XX століття частота операції кесаревого розтину становила 3,5-4 % випадків у світі. В 70-80 роках - 4-5 %. Зараз цей відсоток неухильно росте і в деяких країнах становить 15-20 %. За останні 12-15 років кесарів розтин у цілому в Україні проводиться в 13-14 % по відношенню до всіх пологів. Ще 20 років тому частота кесаревого розтину не перевищувала 2 %.

Проте, кесарів розтин є операцією, а кожна операція має свій операційний ризик.

Оптимальною частотою цієї операції, що дозволяє знизити перинатальні втрати, за даними ВООЗ, уважається 10-15 %.

Однією з характерних особливостей сучасного акушерства є значне зростання та розширення показів до кесаревого розтину. В США в 1 із 4-5 випадків пологів проводиться кесарів розтин, і це складає до 1 млн. кесаревих розтинів за рік. В Росії за останні 10 років частота кесаревого розтину виросла в 3 рази, а в Україні - в 1,66 рази (з 57,8 до 95,8 на 1000 пологів). В цей же час в державах Західної Європи та США спостерігається різке зниження частоти кесаревого розтину з 20-27% в 80-ті роки до 11-18 % в 98-99 роках. Так, зниження кесаревого розтину в першу чергу пов′язують з природнім розродженням жінок з рубцем на матці, понад 70 %  і це дало економічний ефект 1 млд. доларів США в рік [64]. Згідно даних у першовагітних частота абортів доходить до 40 %. Серед причин материнської смертності, яких можна було б уникнути, 19-23 % належать перериванню вагітності [6].