2.2 Культура як чинник формування методів підприємницького менеджменту

 

За концептуальну основу формування методів підприємницького менеджменту прийнято збалансований розвиток чотирьох складових: економічної, соціальної, культурної та екологічної (остання розглядається у взаємозв’язку з культурною складовою як максимальний прояв людського в людині, коли вона у процесі підприємницької діяльності враховує інтереси природи) (рис. 3).

Зокрема, проведено паралель між пріоритетами суспільного розвитку і задоволенням потреб окремого індивіда. Підкреслено, що найвищими в ієрархії вторинних потреб людини є культурні та екологічні потреби. Таким чином, гармонійне існування людини та суспільства при врахуванні всіх інтересів третіх сторін можливе лише у разі ототожнення індивідуальних і суспільних проблем у процесі ведення підприємницької діяльності.

На наш погляд, методи підприємницького менеджменту слід класифікувати, перш за все, на методи пізнання і методи впливу. Причому методи повинні бути впорядкованою системою. Це означає, що при усуненні одного з методів системи порушується структура і функціонування останньої.

В основі запропонованої нами класифікації методів підприємницького менеджменту лежить принцип максимального наближення до універсалізації методу управління, згідно з якою всі методи є організаційними. Проте, на наш погляд, останнє справедливо з погляду суб’єкта управлінської дії. З погляду відповідного об’єкта методи управління потрібно поділяти на основні групи відповідно до характеру окремих сторін об’єкта управління.

 

 

Як відомо, за всю історію свого існування людство виробило всього три інструменти управління: ієрархію, ринок, культуру. Перші два інструменти є альтернативами щодо вибору типу відносин (по горизонталі або по вертикалі) і ступеня їх централізації з боку органів управління. Третій інструмент, культура, спрямований на глибинну сутність процесу управління, внаслідок чого, з одного боку, є найбільш інерційним, а з іншого боку, найбільш ефективним. Згідно цими трьома інструментами можна виділити три групи методів підприємницького менеджменту: відповідно адміністративні, економічні (ринкові) і соціально-психологічні (спрямовані на зміну культури організації, культури особи, індивідуальності).

У будь-якій сучасній державі наявні ці інструменти (методи) управління, проте вагомість кожного з них у системі державного управління різна. В адміністративно-командній системі колишнього СРСР основний наголос було зроблено на адміністративні методи, проте велика увага приділялася також і соціально-психологічній групі методів, які мали яскраво виражене ідеологічне забарвлення.

Щодо третьої групи методів, доцільно в рамках основної ланки еколого-економічних відносин підвищення ролі бізнес-культури як інструменту, що визначає те, які соціально-психологічні методи повинно застосовувати окремо взяте підприємство, що здійснює управління в умовах невизначеності та інноваційного розвитку. Тобто слід розглядати соціально-психологічні методи з погляду бізнес-культури. Методи формування цієї культури є і соціально-психологічними методами підприємницького менеджменту. Тобто йдеться про взаємоперехід методу управління в його предмет і навпаки: високий рівень бізнес-культури припускає використання більшої кількості соціально-психологічних методів управління і, отже, меншого числа двох інших груп методів; і навпаки: застосування соціально-психологічних методів менеджменту є наслідком підвищення рівня культури підприємства.

Щодо державного впливу на підприємницькі процеси на рівні підприємства, слід підкреслити, що третя група методів відрізняється від першої тим, що держава для третьої групи відіграє пасивну роль. Якщо, наприклад, адміністративні заборони або розпорядження можуть виходити як від системи управління цим підприємством, так і від держави у межах існуючої законодавчої бази, то в разі формування бізнес-культури підприємства держава повинна сприяти, але не повинна втручатися. Це багато в чому пояснює об’єктивність та історичність соціально-психологічних методів управління. Крім того, як відомо, бізнес-культура пов’язана з національною культурою. Формуючи культуру підприємства, менеджери повинні враховувати і використовувати цей зв’язок; держава ж, беручи участь у створенні національної культури через ідеологічну політику, систему освіти і    т. ін., опосередковано впливає на створення культури всередині підприємства.

На наш погляд, основою класифікації методів підприємницького менеджменту є їх розподілення згідно з класичними позиціями теорії управління на соціально-психологічні (“культурні”), економічні (ринкові) і адміністративні (“ієрархічні”), причому провідна роль серед цих груп методів у довгостроковому періоді належить методам соціально-психологічним.

Окрім того, звернемо увагу ще натри важливі моменти в запропонованій нами класифікації. По-перше, зважаючи на велике значення законодавчої діяльності у сфері підприємництва, адміністративні методи доповнюються методами правовими (у класифікації – адміністративно-правові методи). По-друге, розглядаючи промислове підприємство як соціальну і технічну системи, виділимо окремо методи організації виробництва, тобто методи, спрямовані на технічну (технологічну) сторону підприємства. По-третє, повертаючись до загальноуправлінського погляду на класифікацію методів менеджменту, слід зазначити, що у відповідній літературі останні підрозділяються також на методи прийняття управлінських рішень і власне методи управління (як методи безпосередньої дії на членів організації). Перша група методів передує появі другої групи: спочатку ухвалюється рішення, а потім воно втілюється в життя. До першої групи методів відносять методи дослідження у сфері менеджменту, наприклад, експертний метод, метод складання балансів, анкетування і т. ін. Причому ці методи також класифікуються на адміністративні, економічні та соціально-психологічні, залежно від того, на якій саме стороні об’єкта дослідження зосереджено увагу керівника-аналітика. У рамках цього дослідження основний акцент робиться на другій групі методів управління – на методах безпосереднього управлінського впливу в підприємницькій сфері діяльності.

Вищезазначені положення (як ті, що стосуються управління з високим рівнем ризику, так і загальноуправлінські) знайшли своє відображення в розширеній класифікації методів підприємницького менеджменту (рис. 4). Внесемо деякі пояснення в цю схему.

Основою формування (класифікації) методів підприємницького менеджменту є дві найважливіші субстанції – “хаос” і “культура” (в економічному контексті). Закони їх дії на розвиток суспільства (соціуму), яке відображається в державній соціально-економічній політиці, є об’єктивними і основоположними щодо категорій “управління” і “підприємство”. Інакше кажучи, підприємницьке управління ґрунтується на культурі та законах існування та розвитку в невизначеному і нестабільному зовнішньому середовищі (умовно узагальнено терміном “хаос”).

При цьому культура декомпозується на всіх рівнях управління (національна культура, організаційна культура, індивідуальна культура тощо). На рисунку 4 культура показана як основоположна категорія і як найважливіший інструмент підприємницького менеджменту.

Підприємницький менеджмент на рівні підприємства досліджується у рамках загальноорганізаційного управління. Його методи розглядаються, по-перше, з погляду прийняття інноваційних управлінських рішень і, по-друге, з погляду втілення цих рішень в соціально-економічній і технічній практичній площині підприємства. Відповідно виділяються адміністративно-правові, соціально-психологічні, економічні та, з іншого боку, “технологічні” методи |підприємницького менеджменту.

Вибір підприємством того чи іншого методу здійснюється в процесі прийняття інноваційних (що пояснюється природою підприємництва) управлінських рішень. Останні розглядаються в широкому сенсі і передбачають декілька стадій, починаючи з ідентифікації відповідності методів меті підприємницького менеджменту, оцінки виниклих проблем і закінчуючи результатом вибору з декількох альтернатив за двома основними напрямами: технологічним і соціально-економічним. Конкретним результатом управлінської діяльності у сфері підприємництва є саме “інноваційне рішення”, ухвалення якого (що розглядається як метод у вузькому сенсі) відповідає найбільш елементарній стадії декомпозиції методів управління.

Аналітичне оцінювання методів прийняття інноваційних рішень має умовний характер, оскільки будь-яке рішення містить як оцінювану (“фактову” – “factual”), так і неоцінювану (“етичну” – “value”) компоненти. Друга компонента є філософською категорією, тому з погляду теорії організації не може одержати однозначної оцінки. Виходячи з цього, етична передумова повинна бути “заданою” задля того, щоб було можливо оцінити певне рішення.

Усі рішення, як проміжні, так і кінцеві, мають ці дві компоненти, оскільки етичні компоненти містять невизначені цінності (наприклад, “щастя”: будь-яку кінцеву мету, вираження головних цінностей підприємства можна звести до цього поняття), а фактичні – підлеглі етичним компонентам. Тому для того, щоб етична передумова могла стати у пригоді в процесі раціонального прийняття рішень, цінності підприємства повинні бути сформульовані точно, так, щоб у будь-якій ситуації можна було оцінити ступінь їх досягнення.

У практиці підприємницького менеджменту не існує якого-небудь одного ідеального методу. Вибір способу дії залежить від безлічі внутрішніх і зовнішніх чинників, тобто необхідний ситуативний підхід. У кожному окремому випадку повинні враховуватися економічні, політичні, соціальні та культурні ефекти.

На наш погляд, вагомість урахування названих ефектів, зокрема економічної оргкультури, повинна бути дещо вищою, ніж спостерігається на сьогоднішній день. У теоретичному плані це означає, що на сучасному етапі розвитку ринків і організацій вибір методів підприємницького менеджменту безпосередньо залежить від особливостей організаційної і національної культури тієї чи іншої держави. Будь-який метод економічної, адміністративної або соціально-психологічної спрямованості є похідним від культури підприємства. При цьому в останньому випадку з огляду на мотиваційну сутність методів цей взаємозв’язок має найбільш тісний характер.

Темпи формування організаційних культур підприємницького типу залежать від декількох чинників. Визначальним, на нашу думку, є чинник часу. Витрата ресурсів на формування цих культур, зокрема соціально-психологічних методів управління, повинна бути пов’язана з вирішенням поточних інноваційних завдань. Ці методи не вимагають значних фінансових вкладень на відміну від дорогих систем адміністративно-наглядового контролю. Проте їх дія розрахована на довгострокову перспективу, тому наукові розробки досліджуваної проблеми сьогодні можуть собі дозволити держави, що мають у своєму розпорядженні достатній інвестиційний капітал у підприємницькій сфері.

Аналітичне оцінювання методів підприємницького менеджменту можна здійснювати за допомогою таких критеріїв:

ефективності (здатності досягати цілей підприємства найбільш раціональним, економним з погляду витрат шляхом);

справедливості (відносно розподілу наслідків введення методів між різними соціальними групами і суб’єктами господарювання);

здатності до реалізації (включаючи наявність інформаційних джерел і обсяг необхідних даних для обґрунтування і розрахунку, з одного боку, і для контролю за дотриманням – з іншого);

гнучкості перед постійними економічними та іншими змінами;

довгостроковості стимулів (яка орієнтує суб’єкти підприємницької діяльності на пошук якнайкращих інноваційних рішень, дотримання все більш “високих” вимог якості тощо);

соціально-політичної прийнятності (ступеня підтримки та згоди на застосування з боку різних верств суспільства).

Переваги економічних методів такі:

формування мотивації до підприємницької діяльності;

збереження гнучкості підприємницької поведінки через свободу вибору та відповідно прийняття управлінських рішень;

здатність підвищувати доходи державного і місцевого бюджетів: податки є джерелом доходу, який може або використовуватися на цілі розвитку малого бізнесу, або просто “осісти” в державному бюджеті.

Недоліки:

висока чутливість до інфляційних процесів, яка вимагає постійного коректування рівня податків;

ризик зниження конкурентоспроможності продукції, зокрема на міжнародних ринках, в результаті зависоких сукупних витрат.

Адміністративні методи:

Сильні сторони:

оскільки вони встановлені та доведені до підприємств і відомі споживачам, то вони служать достатньо простим і прямодіючим засобом досягнення необхідного рівня якості продукції та послуг;

вони зручні для контролю з боку регіональних та місцевих органів управління.

Слабкі сторони:

недостатня дієвість з погляду стимулювання інновацій;

утруднення для підприємств можливості гнучко реагувати на різні ситуації і творчо ставитися до своїх соціальних та екологічних зобов’язань.

Проводячи аналогічним чином аналіз переваг і недоліків соціально-психологічних методів підприємницького менеджменту, заповнимо таблицю (табл. 6), в якій подана відносна оцінка цих методів згідно з вище зазначеними критеріями.

Відносно критеріїв “справедливість” і “соціально-політична прийнятність” превалюють соціально-психологічні методи, зокрема, враховуючи їх культурну сторону. Річ у тому, що поняття етики бізнесу вже містяться в сутності “культурних” методів підприємницького менеджменту.

З іншого боку, соціально-психологічні методи поступаються двом іншим групам методів за критерієм гнучкості (виключаючи окремі ситуації, як правило, екстремального характеру, коли за допомогою окремого психологічного прийому можна з мінімальними витратами і в найбільш швидкі терміни розв’язати складну економічну проблему).

 

Таблиця 6 – Порівняльна оцінка методів підприємницького менеджменту

Пояснення до таблиці 6

Шляхом оцінки трьох наведених у цій таблиці груп методів підприємницького менеджменту за кожним із зазначених критеріїв надається кожній із груп певна аналітична оцінка (найвища оцінка – “+++”, найнижча – “+”). Отже, з погляду ефективності всі групи методів одержали однакову середню оцінку (“++”), оскільки питання про досягнення мети і тим більше відповідні витрати має надзвичайно складний характер, оскільки важко оцінити наслідки реалізації того чи іншого заходу щодо всіх учасників підприємницької діяльності, зацікавлених не тільки в поліпшенні загального стану бізнесу, але й у задоволенні своїх соціальних і економічних потреб, а також певні труднощі пов’язані з часовим чинником визначення економічних цілей. Отже, цей критерій необхідно конкретизувати в плані розгляду всіх представлених груп методів.

Шляхом створення культури підприємства (найважливішого методу соціально-психологічного характеру) якнайкраще враховується довгостроковість забезпечення реалізації цілей як підприємства, так і суспільства у цілому. Адміністративні методи в цьому плані є найбільш консервативними, хоча на додаток до соціально-психологічних і економічних методів вони здатні виконувати позитивну роль у будь-якій статичній ситуації незалежно від епохи проведення соціально-економічної політики. З цього погляду дана група методів виграє в оцінці за критерієм здатності до реалізації (включаючи насамперед контроль за виконанням суспільно значущих завдань).

У контексті вищезазначеного, вдосконалення методів підприємницького менеджменту передбачає: по-перше, збільшення ваги соціально-психологічних методів у загальній системі методів управління підприємством (при цьому передбачається також і збільшення ваги всіх методів підприємницького менеджменту в загальній системі управління підприємством в умовах нестабільного зовнішнього середовища); по-друге, необхідність поєднання соціально-психологічних методів (усвідомлення інноваційних проблем співробітниками організації) та економічних і адміністративно-правових методів (створення нових умов розвитку бізнесу для забезпечення ефективного практичного впровадження інноваційної свідомості) (рис. 5).

 

Прикладом сучасного поєднання методів підприємницького менеджменту в єдиному комплексі економічних та соціально-психологічних бізнес-інструментів є бізнес-дизайн – розроблення бізнес-проектів з метою вдосконалення як усієї системи конкретного бізнесу, так і окремих його складових, таких, як система продажів або управління персоналу, переговорні навики або автоматизація діловодства, або навіть розроблення дизайн-проектів для офісів.

Ділове спілкування та особливості його проведення, а також технології попередження та усунення бізнес-конфліктів є одними з найактуальніших на сьогоднішній день питань у галузі бізнесу. Велику допомогу під час конструювання і проведення процесу ділового спілкування надає графічна модель ролевої взаємодії учасників цього процесу. У цій моделі відбиваються кількісний склад учасників – представників двох або більше сторін, внутрішньогрупові та міжгрупові зв'язки, подається структура їх взаємодії на кожному етапі процесу спілкування.

Комплект ролей і функцій учасників повинен адекватно відображати «тему спілкування», яка моделюється в графічній моделі. У процесі ділового спілкування розрізняють ролі соціальні (професійні, соціально-демографічні), міжособові, офіційні та стихійні.

Структура опису ролей ділового спілкування може включати такі компоненти:

перелік ролей і учасників;

функції, що виконуються учасниками;

інструкції з виконання кожного етапу процесу;

портрети ролей, що характеризують особисті якості учасників спілкування.

Що стосується бізнес-конфліктів, то слід зазначити наступне. Причини конфліктних ситуацій, які виникають на малих і середніх підприємствах, полягають у відсутності чіткого розподілу обов'язків і відповідальності, а також у помилках при відборі та мотивації персоналу. Вирішення бізнес-конфлікту багато в чому залежить від рівня професійної компетенції менеджера, його уміння взаємодіяти з колегами та підлеглими, що не в останню чергу визначається його загальною культурою.

Бізнес-конфлікт, як і будь-яка інша форма зіткнення протиріч, має одночасно негативний і позитивний боки, тобто бізнес-конфлікти не тільки допустимі, але й здебільшого випадків бажані, оскільки надають інформацію про проблеми підприємства і дозволяють виявити різні погляди (часом виникають нові ідеї) на ті чи інші події.

Виходячи з цього, конфлікт-менеджмент у підприємницькій сфері використовує дві головні технології управління конфліктами: попередження та усунення бізнес-конфліктів. Перша технологія передбачає вирішення проблеми способом, прийнятним для всіх сторін, зміцнення взаєморозуміння, згуртованості, співпраці в колективі. У цьому випадку використовується те, що конфлікти сприяють підвищенню активності і мотивації до праці, зростанню кваліфікації, стимулюють креативне мислення та появу нових ідей у розвитку підприємства. Технологія попередження конфлікту включає сукупність заходів в основному організаційного і роз'яснювального характеру. Може йтися про поліпшення умов праці, більш справедливий розподіл винагород, покращання забезпечення правил професійної етики тощо.

Отже, залежно від ситуації, як правило, конфлікти не слід пригнічувати, проте одночасно будь-який менеджер має застосовувати надійні діагностичні та регуляторні інструменти впливу на конфлікт, з тим щоб у випадку розгортання конфлікту і ризику виявлення його руйнівної функції бізнес-конфлікт був подоланий щонайшвидше, оскільки його наслідки можуть завдати як моральних, так і матеріальних збитків, або навіть призвести до стійкої кризи на підприємстві. У цьому разі застосовують технологію вирішення (в крайньому випадку – усунення) конфлікту, яка спрямована на те, щоб примусити або переконати конфліктуючі сторони припинити ворожі дії та почати переговори, аби прийти до консенсусу. Залежно від ситуації ця технологія реалізується двома способами: примушенням і переконанням, які підкріплюються заходами стимулювання.