1.1 Підприємництво та підприємницький менеджмент

 

Вперше авторство терміна "підприємництво" адресують Кантільону (17-те ст.). Проте й у сучасній економіці відсутня єдність поглядів на це поняття. Наразі серед безлічі існуючих підходів до його визначення можна виділити два основних:

традиційний підхід: підприємництво – це бізнес (слово «підприємець» походить від франц. intreprendre, що означає робити, зробити, узяти на себе, намагатися). Відповідно підприємець – фізична особа, яка створює і управляє власним бізнесом;

нетрадиційний підхід (починаючи з 80-х рр. XX ст.): підприємництво – широке поняття (заповзятливість – скоріше тип поведінки, ніж особова характеристика). Підприємництво стало розглядатися як спосіб мислення, стиль поведінки, спосіб життя.

Підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик  господарська  діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з  метою  досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст. 42 Господарського кодексу України).

Передумовою появи нового нетрадиційного погляду на підприємництво було те, що великі компанії усвідомили необхідність гнучкості як умови виживання і збереження своїх позицій. Намітилася тенденція до децентралізації всередині компанії, створення підприємницьких підрозділів (відділень), розроблення дивізіональних структур, внутрішнього підприємництва, появи нових вимог до менеджерів, які повинні були стати підприємцями всередині підприємства. Виникли поняття внутрішнього і зовнішнього підприємництва.

Підприємець згідно з нетрадиційним підходом – це:

новатор, генератор нових ідей, підходів;

людина, яка приймає на себе ризик;

людина, яка шукає й знаходить нові можливості;

креативна особистість, яка створює щось нове, засновник нової справи.

Тобто підприємцем можна бути в будь-якій галузі, якщо виявляти ініціативу, виступати з новими ідеями, самостійно приймати нові нестандартні рішення, знаходити можливості для їх здійснення, вміти організовувати їх виконання.

Таке розуміння і визначення підприємництва і підприємства стало підґрунтям підходу, що отримав назву «підприємницьке управління» (підприємницький менеджмент).

Термін "підприємницький менеджмент" використовується в царині управлінської науки починаючи із 80-х років XX ст. (наприклад, у книзі "Innovation and Entrepreneurship " P.F. Drucker, 1985).

Одним з важливих досягнень в теорії і практиці менеджменту вважається те, що на цей час вони тісно пов'язані з підприємництвом і новаторством. Існує погляд щодо необхідності протиставлення менеджменту і підприємництва, оскільки вони відображають два явища, що взаємовиключають один одне. Однак будь-яка існуюча організація – комерційна фірма, церква, профспілка або лікарня – швидко приходить в занепад, якщо вона виявляється несприйнятливою до інновацій. Мало того, будь-яка нова організація зазнає краху, якщо в ній не забезпечується належний рівень менеджменту. Однієї лише нездатності до інновацій цілком достатньо для наростання кризових явищ у будь-якій із "старих" організацій; однієї лише нездатності до ефективного управління цілком достатньо для краху нового підприємства.

Проте ще наприкінці 20-го ст. лише в дуже небагатьох працях, присвячених питанням менеджменту, приділялася належна увага підприємництву і новаторству. Одна з причин цього полягає в тому, що після закінчення Другої світової війни (а саме тоді й було написано більшість книг з менеджменту) основним завданням керівництва компаній вважалося управління існуючими структурами, а не впровадження тих чи інших нововведень. Упродовж цього періоду більшість організацій розвивалася за напрямами, що були задані 30-50 років тому.

Наразі ситуація різко змінилася. Ми знову вступили в епоху інновацій, і це жодною мірою не зводиться до практичного впровадження технічних або технологічних винаходів. По суті, саме соціальні інновації набагато важливіші, ніж будь-які наукові або технічні винаходи. Більш того, сучасні підприємництво і новаторство виділилися в самостійний "предмет", що став однією із складових частин менеджменту і базується, по суті, на його класичних принципах. Це стосується як вже довго існуючих організацій, так і нових підприємств, як комерційних, так і некомерційних установ (у тому числі у державних).

Отже, підприємницький менеджмент (управління) – це управління в умовах невизначеного і нестабільного зовнішнього середовища, що характеризується прагненням до змін, пошуком нових можливостей і високим ступенем ризику в їх реалізації                       (за В. Г. Смірновою).

Можна висунути припущення про тенденцію орієнтування загального менеджменту в напрямі підприємницького управління. У цьому сенсі в економічному значенні менеджмент – це наука і сфера практичної діяльності щодо інтеграції людей в їх спільному підприємстві. При цьому завдання функціонування та розвитку сучасного підприємства пов’язані з такими поняттями, як маркетинг, інновація, людські ресурси, фінансові ресурси, природні та інформаційні ресурси, продуктивність, соціальна та екологічна відповідальність, потреба в прибутку. Іншими словами, менеджмент забезпечує сумісну роботу (бізнес, підприємницьку діяльність) людей.

В основі менеджменту лежать певні положення:

І Менеджмент стосується людини і тільки людини.

Менеджмент забезпечує сумісну та ефективну роботу людей, надаючи їм можливість максимально реалізовувати свої сильні сторони та нейтралізуючи свої недоліки.

ІІ Менеджмент неможливо відокремити від культури суспільства.

Менеджмент виявляє для використання у своїй сфері елементи національних традицій, історії та культури. Різниця між, наприклад, Японією та Україною пояснюється  тією обставиною, що вітчизняним менеджерам на відміну від японських поки що не вдалося розвинути власні або запозичити та ефективно застосувати «імпортні» концепції менеджменту.

ІІІ Усі робітники підприємства задля досягнення його успіху мають розділяти загальні цінності та прагнути досягти загальної мети.

Без такої спільності люди, які працюють на підприємстві, перетворюються на юрбу. Місія підприємства, тобто його загальна мета, повинна бути сформульована досить чітко і зрозуміло та бути ємкою («уміщуватись у напис на футболці»). Цілі, що втілюють місію, повинні бути зрозумілими та прозорими, крім того, їх потрібно постійно підтверджувати.

ІV Менеджмент повинен давати можливість зростанню та розвитку як підприємству в цілому, так і кожному з його співробітників окремо в міру зміни потреб і появи нових можливостей.

Кожне підприємство є організацією, де навчають і навчаються на всіх її рівнях. При цьому процес навчання та розвитку має бути безперервним.

V Діяльність підприємства повинна ґрунтуватися на обміні інформацією та на індивідуальній відповідальності.

Люди на підприємстві виконують різні види робіт і володіють різними знаннями. Вони спілкуються між собою та мають певні очікування і обов’язки як перед собою, так і перед колегами.

VI Ефективність менеджменту та підприємства у цілому слід регулярно вимірювати і безперервно підвищувати.

VII Найважливіше: реальні результати діяльності будь-якого підприємства виявляються тільки зовні цього підприємства. Результат його діяльності – задоволений споживач, підприємству залишаються лише витрати.

Існують три завдання менеджменту підприємства – однаковою мірою важливі, проте принципово різні, які повинно вирішувати керівництво підприємства з тим, щоб воно успішно функціонувало і робило свій внесок у розвиток суспільства:

сформулювати місію підприємства;

прагнути того, щоб робота підприємства була продуктивною, а дії робітників – ефективними;

регулювати соціальні впливи та відповідальність підприємства.

Сутність цих завдань випливає з логіки взаємозв’язків між елементами, що зображені на рисунку 1.

 

Мета комерційного підприємства як основного суб’єкта підприємницької діяльності – формування споживача – декомпозується на дві цілі, досягнення яких потребує виконання маркетингової та інноваційної функцій.

Незважаючи на те що маркетингу і використанню маркетингових підходів приділяється підвищена увага, в нашій країні маркетинг як такий залишається предметом дискусій, а не повсякденною реальністю. Це підтверджує і таке явище, як "консьюмеризм" (рух на захист інтересів споживачів), який вимагає від підприємств, щоб ті діяли в строгій відповідності із законами ринку, тобто займалися маркетингом у справжньому сенсі цього слова. Консьюмеризм вимагає, щоб у своїй діяльності підприємства виходили з потреб, реалій і цінностей споживачів; щоб підприємства орієнтувалися на задоволення запитів споживачів; щоб прибуток підприємства визначався його реальною користю для споживача.

Мета маркетингу – зрозуміти споживача до такої міри, щоб запропонований підприємством продукт, послуга чи навіть функція в максимальному ступені відповідали його бажанням і потребам та продавалися наче "самі по собі". Проте одного лише маркетингу недостатньо для виникнення комерційного підприємства. У статичній економіці комерційних підприємств немає взагалі. У ній навіть немає підприємців. Роль посередника в статичному суспільстві виконує брокер, який живе за рахунок комісійних або спекулянт, який сам по собі не створює ніякої цінності. Комерційне підприємство може існувати лише в економіці, що постійно зростає. Комерційне підприємство – особлива складова цього зростання, розширення і зміни.

Отже, другою функцією комерційного підприємства є інновація – спроба задоволення якихось інших економічних потреб. Недостатньо, щоб комерційне підприємство випускало товари і послуги, воно повинне випускати більш ефективні з економічного погляду товари і послуги. Зовсім необов'язково, щоб забезпечувалося постійне фізичне зростання комерційного підприємства, важливішим є його постійне якісне зростання.

Інновація може означати зниження ціни або перехід до випуску нового і більш довершеного продукту, забезпечення якоїсь нової переваги (зручності, вигоди) або визначення якоїсь нової потреби (бажання). Найбільш ефективною інновацією є інший продукт або послуга, які не стільки є якимсь удосконаленням, скільки створюють новий потенціал задоволення. Як правило, цей новий та "інший" продукт дорожчий за попередній, проте його сукупна дія полягає в тому, що він знижує витрати і підвищує продуктивність.

В організації комерційного підприємства інновацію вже не слід розглядати як функцію, ізольовану від маркетингу. Інновація не обмежується лише дослідженнями і розробленням – вона охоплює всі складові підприємства, всі його функції і всі види діяльності. Вона не замикається виключно на виробництві – інновація в процесі збуту (розподілу) не менш важлива. Те ж саме стосується інновації в страховій компанії чи в банку. Інновацію можна визначити як підвищення потенціалу людських і матеріальних ресурсів з метою виробництва матеріальних цінностей.

Завдання менеджерів полягає в тому, щоб перетворювати потреби суспільства в нові можливості для прибуткового ведення бізнесу. І це теж можна вважати визначенням інновації. Це особливо слід підкреслити сьогодні, коли посилена увага приділяється задоволенню потреб суспільства, навчальних закладів, систем охорони здоров'я, мегаполісів і навколишнього середовища.

Що стосується формулювання мети і місії підприємства, то для цього потрібний лише один орієнтир, одна відправна точка – споживач. Не назва фірми, не її статут або засновницький договір, а саме споживач визначає суть бізнесу даної фірми. Ця суть визначається потребами і бажаннями споживача, які задовольняються з купівлею продукту або послуги даного підприємства. Місія і призначення будь-якого підприємства полягають у тому, щоб задовольняти потреби клієнта. Правильно визначити сутність бізнесу даного підприємства можна, лише подивившись на нього збоку, очима споживача і з погляду ринку в цілому. А для споживача становлять інтерес лише його власні цінності, бажання і реалії. І тому будь-яка серйозна спроба охарактеризувати сутність бізнесу даного підприємства повинна відштовхуватися від реалій споживача, його конкретної ситуації, його поведінки, очікувань і життєвих цінностей.