ТЕМА 1  Фінансова санація підприємства. Економічний зміст і порядок проведення. Форми санації. Етапи керування санацією підприємства

 

У процесі становлення ринкових відносин в Україні питання, пов’язані з санацією  підприємства, мають важливе практичне значення. В умовах, коли майже всі ланки фінансової системи опинилися в кризі, виникла необхідність проведення санації підприємств з метою виведення їх з глибокої кризи. У даний час кожен суб'єкт, незалежно від виду основної діяльності і форми власності підприємства повинний реально оцінювати як власний фінансовий стан, так і фінансовий стан потенційних партнерів чи контрагентів.

Недостатній фінансовий стан підприємства є причиною його неплатоспроможності, погіршення фінансової стійкості, які призводять до незапланованих втрат і недосягнення необхідного фінансового результату чи навіть банкрутства. Виходячи з цього питання, дослідження фінансових засад проведення санації та стабілізації діяльності підприємства є важливим для забезпечення його подальшої роботи в ринкових умовах.

В умовах дії ринкових відносин суб'єкти господарювання ма­ють постійно адаптуватися до змін попиту: розширювати асор­тимент, поліпшувати якість, знижувати собівартість та ціни, оптимізувати структуру витрат. Проте вітчизняні підприємства не змогли безболісно перейти від „ринку продавця”, який діяв за адміністративної системи господарювання, до „ринку покупця”. Керівники багатьох суб'єктів господарювання за браком належ­ної кваліфікації (або зумисне) довели свої підприємства до межі банкрутства.

Однією з негативних тенденцій, яка є наслідком незадові­льного фінансового стану більшості вітчизняних підприємств, є катастрофічне зростання  кредиторської і дебіторської заборго­ванностей на підприємствах.

Під фінансовою кризою розуміють фазу розбалансованої діяльності підприємства та обмежених можливостей впливу його кері­вництва на фінансові відносини, що виникають на цьому підприєм­стві. На практиці з кризою, к правило, ідентифікується загроза неплатоспроможності та банкрутства підприємства, діяльність його в неприбутковій зоні або відсутність у цього підприємства потенці­алу для успішного функціонування.

Фінансова криза -  кінцева стадія непрогнозованого процесу втрати (під впливом зовнішніх та внутрішніх факторів) потенціалу розвитку, у процесі якого структура капіталу та ліквідність підприємства погіршуються на стільки, що це загрожує його подальшому існуванню.

Фази фінансової кризи:

факти невиконання обов’язків підприємства (деякі факти);

загроза функціонування підприємства, яка потребує негайного проведення санації;

криза на підприємстві, що потребує його ліквідації.

Фактори, які можуть призвести до фінансової кризи на підприємстві, поділяють на зовнішні (екзогенні) та внутрішні (ендогенні).

Зовнішні (екзогенні) – не залежать від діяльності підприємства:

спад кон’юктури в економіці в цілому;

зменшення купівельної спроможності населення;

політична нестабільність;

недосконалість та нестабільність господарського та податкового законодавств;

дискримінація підприємства органами влади та управління;

значний рівень інфляції;

нестабільність фінансового та валютного ринків;

міжнародна конкуренція;

посилення конкуренції в галузі та криза окремої галузі;

розвиток науки і техніки, який визначає всі складові процесу виробництва товару і його конкурентоспроможності;

посилення монополізму на ринку;

сезонні коливання.

Внутрішні (ендогенні) – залежать від діяльності підприємства:

- низька якість менеджменту та недоліки в організаційній структурі;

- низький рівень кваліфікації персоналу;

- недоліки в виробничій сфері;

- прорахунки в галузі постачання;

- прорахунки в інвестиційній політиці;

- відсутність інновацій та раціоналізаторства;

- низький рівень маркетингу та втрата ринків збуту продукції;

- дефіцит у фінансуванні;

- нераціональне використання ресурсів.

Форми (види) кризи - виділяють стратегічну, кризу «успіху», неплатоспроможності.

Стратегічна криза виникає при втраті керівництвом підприємства «стратегічного зору»: несвоєчасне оновлення продукції, затягування переходу на нові технології або в нові регіони, зменшення інвестицій на науково-дослідні роботи, нову техніку, або підготовку кадрів тощо. Ця криза характерна для підприємств з великою часткою державної власності.

Криза «успіху» виникає, якщо підприємство зазнає збитків, для ліквідації яких необхідно витрачати власний капітал. У майбутньому це може призвести до необхідності розширеного використання залучених коштів. Для продовження подальшої діяльності підприємство вимушене спрямовувати у виробничий обіг додаткові фінансові ресурси навіть за умови збереження діючого обсягу виробництва.

Криза неплатоспроможності – на відміну від перших двох, має зовнішні прояви негараздів у діяльності підприємства. Ця форма кризи очевидна, коли банки відмовляють підприємству у видачі кредитів, а також коли кредитори відмовляються чекати на оплату за поставлені товари та послуги, виконувати роботи або поставляти сировину без передплати

Платоспроможність - здатність юридичної чи фізичної особи своєчасно і повністю виконати свої платіжні зобов’язання.

Згідно із Законом України «Про банкрутство» від 1992 р., під санацією розуміється задоволення вимог кредиторів і виконання зобов’язань перед бюджетом та іншими державними цільовими фондами, у тому числі кредитором, що добровільно бере на себе задоволення зазначених вимог та виконання відповідних зобов’язань.

Санація - від латинського слова «sanare», що означає оздоровлення видужання. Санація – система заходів, що здійснюються під час провадження у справі  про банкрутство з метою запобігання визнання боржника банкрутом та його ліквідації, спрямована на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника, а також задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації підприємства, боргів і капіталу та зміну організаційно-правової  та виробничої структури боржника.

Санація підприємства – комплекс послідовних, взаємопов’язаних заходів фінансово-економічного, виробничо-технічного, організаційного, соціального характеру, спрямованих на виведення суб’єкта господарювання з кризи і відновлення або досягнення його прибутковості та конкурентоспроможності в довгостроковому періоді.

На першому етапі пропонованої моделі є виявлення та аналіз причин кризових явищ, наслідком яких є незадовільна

платоспроможність та ліквідність підприємства, його збитковість та конкурентоспроможність.

На другому етапі управління санацією необхідно спочатку скласти перелік санаційних заходів з поділом останніх на оперативні (першочергові), тактичні та стратегічні. Далі здійснюється пошук та мобілізація фінансових ресурсів, необхідних для проведення таких заходів. Подальша робота враховує власне управління санаційною процедурою: планування, організацію та контроль за її здійсненням. Значну увагу слід приділити проведенню контролю, який враховуватиме виявлення та аналіз відхилень контрольних показників та надаватиме інформацію керівництву для своєчасного коригування процесу здійснення санації.

 

 

Етап досягнення цілей санації передбачає подолання як причин кризи (удосконалення господарської, фінансової, інвестиційної діяльності), так і її симптомів (відновлення платоспроможності, ліквідності, прибутковості, конкурентоспроможності).

Мета фінансової санації:

формування фінансових ресурсів;

платоспроможність та конкурентоспроможність;

скорочення заборгованості;

поліпшення структури капіталу;

відновлення та досягнення прибутковості;

відновлення та збереження ліквідності;

покриття поточних збитків.

Типи санаційних заходів:

фінансово-економічні;

організаційно-правові;

соціальні;

виробничо-технічні.

Фінансово-економічні заходи відображають фінансові відносини, які виникають у процесі використання внутрішніх і зовнішніх фінансових джерел оздоровлення підприємства і мобілізації. Ці методи повинні бути направлені на покриття поточних збитків, усунення причин їх виникнення, покращання всіх видів заборгованості, покращання обігового капіталу і формування фондів фінансових ресурсів.

Організаційно-правові заходи вдосконалюють організаційну структуру підприємства, звільнюючи підприємства від непродуктивних виробничих структур та поліпшують виробничі відносини між членами трудового колективу.

Соціальні заходи спрямовані на фінансування системи перепідготовки кадрів, пошук та створення нових робочих місць, додаткові соціальні виплати.

Виробничо-технічні пов’язані з модернізацією та оновленням виробничих фондів зі зменшенням простоїв і підвищенням ритмічності виробництва, скороченням технологічного часу, покращанням якості продукції та зниженням її собівартості, удосконаленням асортименту продукції.

План санації – може складатися зі вступу та чотирьох розділів.

Вступ – містить загальну характеристику об’єкта планування.

Розділ 1 – відображає вихідну ситуацію на підприємстві.

Розділ 2 – характеризує стратегічні цілі санації підприємства, цільові орієнтири та розроблення стратегії.

Розділ 3 – враховує в себе конкретний план заходів із відновлення прибутковості та конкурентоспроможності підприємства в довгостроковому періоді.

Розділ 4 – містить розрахунок ефективності санації, перелік заходів із реалізації плану та контролю за його ходом.

 

Рисунок 1.2- Структурно-логічна схема плану санації