к.е.н. Чигрин О.Ю. Освіта для сталого розвитку: проблеми та перспективи впровадження В Україні

 

Освіта для сталого розвитку – це сучасний підхід до організації навчального процесу, який включає інформування членів суспільства про основні проблеми сталого розвитку, формування світогляду, що базується на засадах сталості, переорієнтацію навчання з передачі знань на встановлення діалогу, орієнтацію на порушення та практичне розв’язання місцевих проблем

В Україні історично склалося, що освіта для сталого розвитку почала та продовжує розвиватися на базі екологічної освіти, у якій суттєву роль в країні грають такі сектори як: загальна середня та позашкільна освіта, вища освіта та просвіта населення через НГО та засоби масової інформації. Тому в Україні багато уваги приділяється саме екологічній освіті, яка є базовим, найважливішим складовим елементом ОСР, її предметною та концептуальною основою. Поступово освіта для сталого розвитку охоплює всі сфери діяльності людини і уособлює значно ширше поняття, ніж екологічна освіта [1].

Успіх як викладання, так і здобуття студентами та слухачами знань у галузі сталого розвитку в значній мірі залежить від змісту, якості та наявності навча-льно-методичних матеріалів. Проте подібні матеріали є в наявності не у всіх країнах. Ця проблема актуальна для всього сектора формальної освіти, а також для неформального навчання та освіти. Зважаючи на це, необхідно проводи організаційні заходи щодо  розробки і розповсюдження таких матеріалів. Слід підтримувати єдність змісту навчально-методичних матеріалів, які використовуються в систе¬мах формальної та неформальної освіти, при цьому задача полягає в тому, щоб забезпечити їх відповідність тематиці сталого розвитку і доступність на місцях.

Невід’ємною частиною теоретико-методичних основ освітніх трансформацій є система мотивації екологізації вищої освіти, яка повинна сприяти реалізації всіх заходів освітніх трансформацій.

Для того щоб бути ефективною, освіта в контексті сталого розвитку повинна:

а) розглядатися в двох аспектах: 1) через інтеграцію тематики сталого розвитку у всі відповідні навчальні дисципліни, програми і курси; 2) через органі¬зацію занять за конкретними тематичними програмами курсами;

б) приділяти особливу увагу позитивному досвіду навчання, яке сприяє формуванню сталої поведінки, зокрема в освітніх установах, на робочих місцях, в сім’ї  та суспільстві;

в) зміцнювати співпрацю та партнерство між педагогічною громадськістю і іншими зацікавленими сторонами. Залучення приватного сектора та промисловості в освітні процеси сприятиме вирішен¬ню проблем, пов'язаних з бурхливим розвитком технологій і змінами умов праці. Налагодження тісних зв'язків між навчальний процесом і життям суспільства дозволить учням набувати додаткового практичного досвіду;

г) сприяти розумінню суті глобальних, регіональних, національ¬них і місцевих екологічних проблем шляхом роз'яснення життєвого циклу, приділяючи основну увагу не тільки впливу на навколишнє середовище, але і соціально-економічним наслідкам, розглядаючи як при¬родне, так і антропогенно змінене навколишнє середовище;

д) застосовувати широкий діапазон методів навчання, і зокрема  активних методів, орієнтованих на конкретні процеси і знаходження рішень, адаптованих до потреб учнів. Крім традиційних методів слід, зокрема, використовувати дискусії, створення концептуальних карт і карт сприйняття, філософське осмислення миру, роз'яснення ціннісних категорій, ролеві і імітаційні ігри, підготовку сценаріїв розвитку, мо¬делювання, ігри, інформаційно-комунікаційні технології (ІКТ), обсте¬ження, тематичні дослідження, екскурсії і позакласне навчання, підго¬товку проектів, які виконуються учнями, аналіз передового досвіду, вивчення досвіду, одержаного на виробництві, і вирішення проблем;

е) підкріплюватися відповідними навчальними матеріалами, такими як методологічні, педагогічні і дидактичні видання, підручники, наочні посібники, брошури, тематичні дослідження і приклади пере¬дового досвіду, електронні, аудіо- і відеозасоби.

На рівні державного регулювання урядам слід надавати підтримку неформальному навчанню та освіті, оскільки наявність інформованих громадян і обізнаних спо¬живачів є найважливішим чинником реалізації заходів щодо забезпе¬чення стійкості через їх вибір і дії, включаючи місцеві "порядки денні на XXI століття".

Неформальне навчання та освіта, включаючи програми підвищення інформованості громадськості, повинні бути націлені на забезпечення кращого розуміння зв'язків між соціально-економічними і екологічними проблемами на місцевому та глобальному рівнях, включаючи часову перспективу. Співтовариства, сім'я, засоби масо¬вої інформації і неурядові організації є важливими суб'єктами діяльності по підви¬щенню інформованості громадськості про сталий розвиток.

Неурядові громадські (НГО) організації є важливими джерелами знань, що засвоюються в межах освіти і неформального навчання, вони здатні практично впливати на процеси розширення прав і можливостей громадянського суспільства, а також забезпечувати узагальнення та переробку наукових знань і фактів в легко досяжну для розуміння інформацію. Слід визнавати, заохочувати та підтримувати їх роль як посеред¬ників між урядами і широкими колами громадськості. Партнерство між НГО, урядами і приватним сектором повинно стати необхідним інструментом реалізацій освітніх трансформацій в контексті сталого розвитку [2].     .

Засоби масової інформації  - це сучасний інструмент орієнтації вибору споживачів і способу життя, особливо для дітей і молоді. Задача  в тому, щоб мобілізувати їх «ноу-хау» і канали розподілу для передачі надійної інформації та найважливіших повідомлень з питань сталого розвитку.

Таким чином, професійна і безперервна вища освіта покликана виконувати вельми важливу роль і у зв'язку з цим вона повинна організовуватися для керівників і всіх фахівців, і в першу чергу для тих, хто займається питаннями планування та управління.

До програм підготовки студентів слід включати ключові теми про сталий розвиток, а та¬кож враховувати потреби фахівців різних профілів і актуальність цих тем для сфер їх праці. Особливу увагу слід приділяти дисциплінам, пов'язаним з основним колом обов'язків фахівців конкретного профілю і впливом їх діяльності на соціально-економічні умови та станнавколишнього середовища.

 

1. Мельник Л.Г. Ключевые триады образования для устойчивого развития // Экономическое развитие и окружающая середа: стратеги, модели, инструменты управления. Материалы 8-ой Международной конференции Российского общества экологической экономики. – М.: НИА-Природа. – С.185-187.

2. Социально-экономический потенциал устойчивого развития: Ученик / Под ред.. проф. Л.Г. Мельника (Украина) и проф. Л. Хенса (Бельгия). – Сумы: ИТД «Университетская книга», 2007. – 1120 с.