ДІАГНОСТИКА ТА ТЕРАПІЯ ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБ

 

Бинда Тетяна Парфентіївна, Сміян Олександр Іванович

ЕПШТЕЙНА-БАРРА ВІРУСНА ІНФЕКЦІЯ У ДІТЕЙ: КЛІНІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕБІГУ ТА СУЧАСНІ ПІДХОДИ ДО ТЕРАПІЇ

Кафедра педіатрії післядипломної освіти з курсами пропедевтики педіатрії і дитячих інфекцій

Сумський державний університет, м. Суми

 

Вступ. Впродовж останніх років в Україні відмічається ріст захворюваності на Епштейна–Барра вірусну (ЕВV) інфекцію. Проведені наукові дослідження показали, що антитіла до ЕВV виявляються у 15 % дітей до 1 року та 90 % дорослих. Доведена етіологічна роль даного вірусу для таких захворювань, як лімфома Беркіта, лімфогранулематоз, назофарингеальна карцинома та деяких інших злоякісних пухлин. Він може вражати центральну та периферійну нервову систему, зумовлюючи розвиток серозного менінгіту, енцефаліту, арахноїдиту, полірадикулоневриту, виступає опортуністичною інфекцією при СНІДі.

Сучасні методи лікування активних форм ВЕБ – інфекції включають у 80 % випадків застосування медикаментозної терапії (ацикловіру та ганцикловіру), які не є достатньо ефективними при цьому захворюванні. Розробка нових противірусних препаратів також не покращила контролю за герпетичними інфекціями. У публікаціях останніх років з’явились повідомлення про можливу причину неефективності застосування ганцикловіру та ацикловіру для лікування ЕВV –інфекції, що полягає у відсутності впливу ЕВV-тимидінкінази на фосфорилювання ацикловіру. Науковим обґрунтуванням серотерапії є сучасна концепція процесу нейтралізації інфекційності вірусів антитілами як основного механізму реалізації гуморального імунітету при вірусних інфекціях і звільнення макроорганізму від збудника. Суттєвим у лікувальній дії імуноглобулінів, крім їх безпосередньої реакції з вірусними часточками збудника, є їх імуномодулювальний вплив, а саме, вплив на різні ланки імунної системи людини та підвищення специфічної резистентності організму.

Мета роботи: дослідити особливості клінічного перебігу інфекційного мононуклеозу в дітей на сучасному етапі та вивчити ефективність застосування імуноглобулінів у комплексному лікуванні тяжких форм Епштейна–Барра вірусної інфекції.

Основна частина. Під нашим спостереженням знаходилося 55 дітей віком від 6 міс. до 18 років. Діагноз підтверджували  виявленням у хворих антитіл класу Ig М до VCA/BEБ.

Усі діти отримували симптоматичну терапію і тільки при лікуванні уражень нервової системи, викликаних даним вірусом, застосовувався імуноглобулін людини проти вірусу Епштейна-Барра, який вводили через день внутрішньом’язово 5 разів у віковій дозі.

Віковий склад госпіталізованих був наступним: дітей у віці до 1 р. - 2 (3,6 %), з 1 р. до 3 р. – 17 (31,9 %), з 3 р. до 6 р. – 18 (32,7 %), старше 6 р. – 18 (32,7 %). Отже частіше (67,3 %) захворювання виявлялося в дітей дошкільного віку. Хлопчики склали 61,8 %, дівчатка – 31,2 %. Майже в усіх хворих (85,5 %) відзначався середньотяжкий перебіг захворювання. У 6 дітей захворювання перебігало в тяжкій формі - менінгоенцефаліту.

Основна частина хворих госпіталізована в осінню (32,7 %) і весняну (36,4 %) пори року. Госпіталізація хворих здебільшого була пізньою. У перші 3 дні захворювання госпіталізовано лише 25,5 % пацієнтів, до кінця 1-го тижня -  40,0 %, на 2-му тижні – 21,8 %. За результатами аналізу карт стаціонарних хворих, пізня госпіталізація була зумовлена неефективним лікуванням амбулаторно «гострих респіраторних вірусних захворювань» або фолікулярної і лакунарної ангін (41,8 %). У більшості хворих захворювання розпочиналося з закладеності носа, болю в горлі, збільшення лімфатичних вузлів. Підвищення температури тіла виявлялося в усіх хворих, у 49 (89,1 %) вона утримувалася до 7 днів, а в інших – до 10 – 14. Збільшення підщелепних лімфатичних вузлів відзначалося в усіх хворих, передньошийних – у 39 (70,9 %), задньошийних - у 17 (30,9 %). Лакунарний тонзиліт зареєстровано в 20 (36,4 %) пацієнтів. Плямисто-папульозні висипання виявлялися у 3 (5,5 %) дітей. Гепатолієнальний синдром зареєстровано у 26 (47,3 %) хворих, у решти - ізольоване збільшення печінки.

Клінічний аналіз перебігу хвороби у пацієнтів, що одержували специфічні імуноглобуліни проти вірусу Епштейна-Барра показав значну позитивну тенденцію до швидкого відновлення свідомості, зникнення розладів сухожильних рефлексів, зменшення тривалості неврологічних симптомів.

Висновки. Отже, Епштейна–Барра вірусна інфекція у дітей частіше виявляється серед хлопчиків, особливо дошкільного віку в осінню та весняну пори року. Відсутність класичного симптомокомплексу захворювання у частини пацієнтів потребує застосування специфічного обстеження для підтвердження діагнозу. Проведене дослідження обґрунтовує доцільність включення специфічних імуноглобулінів до схеми лікування дітей з менінгоенцефалітами.

 

 

Зайченко Тетяна Владиславівна