ГЕПАТОТОКСИЧНІСТЬ У ХВОРИХ З ВІЛ-ІНФЕКЦІЄЮ НА ФОНІ ПРИЙОМУ ВИСОКОАКТИВНОЇ АНТИРЕТРОВІРУСНОЇ ТЕРАПІЇ

Кафедра інфекційних хвороб

Науковий керівник: д-р мед. наук, проф. Л.В. Мороз

Вінницький національний медичний університет

ім. М.І. Пирогова, м. Вінниця

 

Вступ. ВІЛ-інфекція/СНІД залишається однією з найбільш актуальних проблем сучасної інфектології з огляду на її широку поширеність, скорочення тривалості життя, труднощі в лікуванні та високу летальність. За даними Програми розвитку ООН, ВІЛ став причиною «найбільш масштабного регресу в розвитку людини» в сучасній історії. Завдяки впровадженню широкомасштабної антиретровірусної терапії вдалося досягти позитивних результатів як в усьому світі, так і в Україні зокрема. ВААРТ - це терапія, яка приймається хворими пожиттєво і наряду з безумовно позитивним впливом має ряд побічних ефектів. У результаті лікування ВІЛ-інфекції перетворюється на складне балансування між перевагами тривалої супресії вірусу й токсичними ефектами ліків. Серед небажаних явищ на перше місце виходить ураження печінки, що можливо пов’язано як з безпосереднім впливом АРВ препаратів, так і з прийомом препаратів на фоні коінфікування ВІЛ/ВГС, зловживання алкоголем, споживання наркотичних речовин. В останні роки увагу дослідників привернули процеси перекисного окислення ліпідів та механізми антиоксидантного захисту клітин при різних захворюваннях, зокрема і при ВІЛ-інфекції.

Мета роботи: вивчити функціональний стан печінки та активність антиоксидантних ферментів у хворих з синдромом набутого імунодефіциту людини на фоні прийому ВААРТ.

Основна частина. Під нашим спостереженням перебувало 117 хворих на СНІД, які отримували ВААРТ. В якості групи співставлення було обстежено 30 хворих з ВІЛ-інфекцією, які не отримували АРВ препаратів. Групи були репрезентативними за віком та статтю. Контрольну групу склали 31 здорові особи. Відповідно до схем ВААРТ, 100 (85 %) хворих отримували 2 препарати з групи нуклеозидних інгібіторів зворотньої транскриптази (НІЗТ) та 1 препарат з групи ненуклеозидних інгібіторів звортньої транскриптази (ННІЗТ), 17 (15 %) пацієнтів отримували іншу схему, яка включала 2 препарати з групи НІЗТ та 1 препарат – з групи інгібіторів протеази (ІП). У складі цих схем всі 117 хворих отримували НІЗТ, серед них 90 осіб приймали ламівудин/зидовудин, 15 – абамун/ламівір та 12 – ставір/ламівір; 66 хворих отримували ННІЗТ, серед них 67 пацієнтів приймали ефавір та 33 – невірапін; 17 осіб приймали ІП, а саме калетру (лопінавір 133,3 мг + ритонавір 33,3 мг).

Серед обстежених переважали чоловіки – 82 (70 %), відповідно жінки склали 35 (30 %), середній вік хворих становив  (35,3±9,65) років. У всіх хворих було діагностовано 3 або 4 клінічну стадію ВІЛ-інфекції. Так, 3 клінічна стадія (пре СНІД) була встановлена у 73,5 % хворих, 4 стадія (СНІД) – у 26,5 % осіб. До початку лікування всіх хворих обстежували на наявність вірусних гепатитів С та В, а також для оцінки ефективності лікування та стану імунітету хворих визначали кількість CD4 – лімфоцитів та рівень вірусного навантаження (ВН) ВІЛ у плазмі крові. Хронічний гепатит С був діагностований у 76 (65 %) осіб, хронічний гепатит С + В у 22 (19 %) хворих.

Діагноз ВІЛ-інфекції був підтверджений наявністю в сироватці крові хворих анти-HIV методом ІФА та подальшим виявлення в сироватці крові антитіл до протеїнів ВІЛ (gp160, gp120, gp41) у сполученні з антитілами до ядерного білка р24 методом імуноблотингу. Ступінь гепатотоксичності оцінювали за динамікою рівня АлАТ та АсАТ до початку лікування, через 3 та 6 місяців від початку терапії згідно міжнародної шкали небажаних явищ (0 ступінь <1,25·ULN, 1 ступінь 1,25-2,5 ULN, 2 ступінь 2,6-5·ULN, 3 ступінь 5,1-10·ULN, 4 ступінь>10 ULN). Показники антиоксидантних ферментів визначали наступними методами: супероксиддимутаза – за методом Макаревича О.П. та співавт., каталаза – за методом Королюк М.А. та співавт. та глутатіон – S – трансфераза за методом W.H. Habiq et al.

Висновки: у всіх хворих на СНІД на фоні прийому ВААРТ розвивалася гепатотоксичність різних ступенів. Серед коінфікованих ВІЛ/ВГС гепатотоксичність розвивалася достовірно раніше і мала більш виражені прояви. З огляду на те, що найменшою гепатотоксичністю володіє препарат калетра, то у пацієнтів, у яких в анамнезі скомпроментована печінка, слід віддавати перевагу схемам ВААРТ, які включають інгібітори протеази. У хворих з ВІЛ-інфекцією спостерігається зниження кількості ферментів антиоксидантного захисту. Порушення системи антиоксидантного захисту залежить від прийому ВААРТ, ступеня гепатотоксичності, коінфікування ВІЛ/ВГС.

 

 

Бессараб Маріанна Юріївна