АНТИБАКТЕРІАЛЬНА ТЕРАПІЯ БЕШИХИ

Кафедра інфекційних хвороб з епідеміологією

Сумський державний університет, м. Суми

 

Вступ. Бешиха відноситься до поширених інфекційних хвороб, характеризується частим переходом у рецидивні форми та розвитком ускладнень. Збільшення кількості хворих з тяжким перебігом хвороби, наявність супутньої патології, а також збільшення клонів β-гемолітичного стрептококу з підвищеною вірулентністю спонукає до пошуку оптимальних схем лікування хворих на бешиху, які не тільки скоротили б час перебування хворого в стаціонарі, але й подовжували строки ремісії.

Лікування бешихи повинно бути патогенетично обґрунтованим. Це інфекційно-алергічне захворювання, в патогенезі якого значну роль відіграють інфекційно-токсичний та алергічний компоненти. Ступінь сенсибілізації до збудника визначається порушенням гіпофізарно-надниркової системи, яка визначає неспецифічну реактивність організму, відіграє головну роль у формуванні рецидивних хронічних форм.

Лікування бешихи повинно бути комплексним, індивідуалізованим, з урахуванням особливостей організму хворого (віку, кратності захворювання, супутньої патології, умов життя, праці тощо).

Основна частина. Провідне місце в лікуванні цієї хвороби займає антибіотикотерапія із застосуванням антибіотиків бактерицидної дії. Протягом тривалого часу для лікування бешихи використовувався бензилпеніцилін внаслідок його високої активності щодо β-гемолітичного стрептококу, а також напівсинтетичні пеніциліни і його похідні пролонгованої дії – біциліни, які значно скорочують відсоток рецидивів. Ряд авторів вважають, що пеніциліни впливають на HLA-систему, яка тісно пов’язана з генами неспецифічної резистентності та імунітету. Деякі антибіотики (макроліди, цефтріаксон) пригнічують синтез М-білка стрептококу групи А та утворення ним екзотоксину А. З цих позицій їх застосування для лікування стрептококових інфекцій є обґрунтованим. Необхідно також враховувати при призначенні антибактеріальної терапії можливість приєднання вторинної мікрофлори у випадку розвитку ускладнень.

Безумовно, традиційна етіотропна терапія бешихи антибіотиками пеніцилінового ряду дає позитивний ефект, але цей процес досить тривалий і, з урахуванням фармакокінетики цих препаратів, чинить негативний вплив на якість життя хворого.

Тому доцільно віддавати перевагу цефалоспоринам, особливо 3-4-го поколінь, і макролідам.

Внаслідок низької ефективності призначення таких донедавна популярних антибіотиків у лікуванні бешихи, як лінкоміцин, аміноглікозиди, цефалоспорини 1-2-го поколінь, недоцільне. Для лікування тяжких форм бешихи деякі автори пропонують застосування комбінації рифампіцину з макропеном як препаратами, що вибірково кумулюються в лімфатичній системі.

Лікування рецидивної бешихи складне і повинно проводитися в два етапи. На першому етапі для попередження частих рецидивів необхідно здійснювати комплексне повноцінне лікування хворих з використанням 2-3 курсів антибіотикотерапії, імуностимулювальних засобів та глюкокортикоїдів (при формуванні лімфостазів).

Доцільно призначати антибіотики бактерицидної дії. Перевага віддається цефалоспоринам 3-4-го поколінь у комбінації з внутрішньовенним введенням 0,5 % розчину метрогілу або з фторхінолонами. Тривалість першого курсу 7-10 днів. Для другого курсу можна призначати макроліди другого покоління (препарати азитроміцину) протягом 6-7 днів. Ці антибіотики здатні пригнічувати розвиток фагоцитованих мікроорганізмів і створювати високі концентрації у вогнищі запалення.

Антибіотикотерапію необхідно проводити на тлі призначення імуномодуляторів. Встановлено, що при рецидивній бешисі формується стан вторинного імунодефіциту, який включає зниження клітинного, гуморального імунітету та факторів природної резистентності. Зниження клітинного імунітету відбувається по гіперсупресорному варіанту – зниження рівня Т-хелперів зі збереженням майже нормального рівня Т-супресорів. Внаслідок тривалого персистування гемолітичного стрептококу в організмі хворих при рецидивній бешисі відбувається порушення продукції тимічних гормонів і розлад всієї системи каскадної регуляції імунітету. В зв’язку з цим необхідно використання препаратів, що містять екстракти тканини тимусу або тимічні гормони – тактивін, тималін, тимонтин. Застосування цих препаратів прискорює зворотній розвиток хвороби, сприяє зниженню частоти ускладнень бешихи та рецидивів. Тималін і тактивін суттєво збільшують рівень Т-лімфоцитів і нормалізують співвідношення Т-хелперів/Т-супресорів. В останні роки отримані імунотропні лікарські препарати тимічного походження 2-го і 3-го поколінь, зокрема імунофан. Останній відновлює продукцію тимічного гормону тималіну, має імуномодулювальну дію на продукцію фактору некрозу пухлин, стимулює утворення IgG, IgA, IgM та пригнічує утворення IgE.

Патогенетична терапія бешихи крім застосування імуномодулювальних препаратів передбачає детоксикацію, призначення нестероїдних протизапальних препаратів, ангіопротекторів, десенсибілізувальних середників.

Місцева терапія проводиться при бульозних формах бешихи: пов’язки з розчинами антисептиків (гіпохлорид натрію, диоксидин, фурацилін, поточна газація озонованою сумішшю) з наступним застосуванням препаратів, які покращують регенерацію тканин (олазоль, ектерицид тощо).

Із фізіотерапевтичних засобів у гострому періоді призначається УФО, у періоді реконвалесценції – магнітотерапія, аплікації парафіну, озокериту, електрофорез з хлоридом кальцію, лідазою при наявності набрякового синдрому.

Другий етап лікування рецидивної бешихи – щомісячне введення пеніцилінів пролонгованої дії (ретарпен, біцилін-5) протягом 1-3 років. Профілактичне введення цих препаратів попереджує розвиток рецидивів і реверсію L-форм стрептокока у вихідні бактеріальні, а при частих рецидивах (3 і більше на рік) необхідна безперервна профілактика протягом 2-3 років з інтервалом введення препарату через 3-4 тижні.

Висновки. Лікування бешихи повинно проводитися з обов’язковим урахуванням клінічної форми, кратності, характеру місцевих проявів і наявності ускладнень.

 

 

Малиш Ніна Григорівна, Фетісова Ірина Миколаївна, Гавриленко Юлія Михайлівна, Голубнича Вікторія Миколаївна