4.1. Структура внутрішнього економічного механізму

Функціонування підприємства як системи еле­ментів (підрозділів) господарювання забезпечується через його внутрішній економічний механізм. Структура цього механізму визначається через:

• організаційно-технічну систему або формування вертикаль­них зв'язків між підрозділами й адміністративним центром та го­ризонтальних зв'язків між окремими підрозділами;

• систему планування діяльності підрозділів;

систему контролю й оцінки діяльності підрозділів;

установлення матеріальної відповідальності підрозділів;

мотиваційний механізм функціонування.

Організаційно-технічна система підприємства визначається переважно формою зв'язків між окремими підрозділами. Можна визначити такі типи технологічних зв'язків виробництва:

Послідовний технологічний зв'язок, якому притаманна від­крита мережа зв'язків між виробництвами, що спеціалізуються на виробництві однорідного кінцевого продукту. У такій мережі ви­хідна сировина послідовно переробляється у декількох виробництвах. Центром цієї системи (головним виробництвом) є виробництво кінцевого продукту, яке визначається результатами діяльності всіх елементів технологічної системи. Така мережа зв'язків хара­ктерна для металургійної, текстильної, хімічної, лісової та інших галузей промисловості.

Паралельний технологічний зв'язок, що являє собою мережу зв'язків з розгортанням виходів з першої виробничої ланки в ряд паралельних виробництв, які виготовляють з напівфабрикатів рі­зні кінцеві продукти. Центральним елементом такої виробничої системи є виробництво, яке переробляє вихідну сировину. Така структура має місце у нафтопереробній, деревообробній, взуттє­вій та швейній промисловостях.

Послідовно-паралельний технологічний зв'язок — це мережа зв'язків з різними входами вихідної сировини у ряд виробництв з послідовним розгортанням входів у такі виробництва, одно- чи дворівневим напівфабрикатом і кінцевим продуктом. У середній ланці такої виробничої системи виготовляються напівпродукти для кінцевої ланки, проте вони самі можуть бути кінцевими про­дуктами. Така структура характерна для машинобудівних галузей промисловості (авіаційної, автомобільної, суднобудівної та ін.).

Структура технологічної мережі виробництва кінцевого про­дукту впливає на організацію виробничої кооперації між підроз­ділами, визначає ступінь залежності підрозділу підприємства від його адміністративного центру, а також організацію управління на рівні адміністративного центру.

Планування діяльності підрозділів здійснюється шляхом уста­новлення основних показників виробничо-господарської діяльнос­ті підрозділів та базується на прогресивних нормах матеріальних, трудових і грошових витрат. Залежно від завдань, які вирішують ті чи інші підрозділи, застосовуються такі показники, які найбіль­шою мірою стимулюють досягнення високих результатів.

Система контролю й оцінки діяльності підрозділів дає можливість визначити причини відхилень, місце їх виникнення і вжити відповідних заходів щодо усунення недоліків і поширення пози­тивних результатів. Система оцінки діяльності визначає ті підро­зділи, які найраціональніше використовують економічні важелі в організації своєї діяльності та забезпечують зростання результа­тивності функціонування підприємства в цілому.

Установлення матеріальної відповідальності підрозділів передбачає компенсацію збитків одного підрозділу за рахунок прибутку або собівартості іншого, з вини якого вони виникли.

Мотиваційний механізм створюється відповідно до структу­ри підприємства та складності його цілей. Він охоплює, як пра­вило, три підсистеми мотивів, кожна з яких спрямована на досяг­нення певних цілей підприємства, а саме:

мотиваційного механізму високоякісної продуктивної праці;

мотиваційного механізму науково-технічного розвитку ви­робництва;

мотиваційного механізму підприємництва.