4.2. Передумови та форми функціонування внутрішнього економічного механізму підприємства

 

Для забезпечення ефективної організації внутрішньовиробничих економічних відносин на підприємстві мають бути створені відпо­відні умови. До них належать: майнова відокремленість, відносна економічна самостійність, прогресивна нормативна база, система обліку руху матеріальних цінностей, витрат і продукції, раціональна система оцінки і матеріального стимулювання діяльності, економі­чна відповідальність за кінцеві результати праці.

Майнова відокремленість виробничих підрозділів підприєм­ства означає закріплення за ними частини виробничих фондів (переважно основних виробничих фондів), яка може бути надана підрозділу в оперативне управління. Така майнова самостійність забезпечує організаційну самостійність у сфері виробництва і стає передумовою надання підрозділам відносної економічної самостійності.

Відносна економічна самостійність виробничих підрозділів може бути забезпечена скороченням кількості планових показни­ків і використанням у виробничих підрозділах деяких елементів ринкової економіки. На підприємстві вводиться механізм форму­вання внутрішніх планово-розрахункових цін на продукцію, ро­боти і послуги для здійснення взаєморозрахунків між підрозділа­ми підприємства. Економічна самостійність покликана посилити на рівні підрозділів реалізацію таких принципів, як порівняння витрат з результатами діяльності, економічна заінтересованість та матеріальна відповідальність.

Прогресивна нормативна база є основою планування, регу­лювання і контролю діяльності структурних підрозділів, порів­няння виробничих витрат з досягнутими результатами, розмежу­вання відповідальності за результати діяльності між підрозділами та об'єктивної оцінки і стимулювання діяльності персоналу.

Система обліку руху матеріальних цінностей, витрат і продукції дає змогу одержувати інформацію про стан і результа­ти роботи підприємства і його підрозділів, відбиває надходження, внутрішньовиробниче переміщення, використання і реалізацію матеріальних ресурсів та дає можливість визначити оптимальність їх використання.

Раціональна система оцінки і матеріального стимулювання діяльності на внутрішньозаводському рівні ґрунтується на прин­ципах повної або часткової самоокупності і часткового самофі­нансування структурних підрозділів підприємства та на економічній заінтересованості трудових колективів у максимальному підвищенні кінцевих результатів роботи як свого підрозділу, так і підприємства в цілому. Вона дає змогу ефективно використову­вати трудовий потенціал підприємства та підвищувати його кон­курентоспроможність на ринку.

Економічна відповідальність за кінцеві результати праці зводиться до безумовного виконання планових завдань і дого­вірних зобов'язань, що сприяє досягненню оптимального спів­відношення між отриманими результатами і витраченими ре­сурсами. Дотримання принципу економічної відповідальності є запорукою економічної ефективності взаємодії підрозділів під­приємства.

Однією з основних передумов функціонування внутрішнього економічного механізму поряд із наданням підрозділам відносної самостійності має бути створення внутрішньозаводської інфра­структури шляхом формування різних суб'єктів економічних відносин усередині підприємства. До цих суб'єктів належать, на­приклад, такі укрупнені структурні підрозділи, створені на базі ос­новного, допоміжного та обслуговуючого виробництва:

* управління ремонтним обслуговуванням підприємства на чолі з головним механіком, до якого входять відповідні служби, ремонтно-механічні цехи, цехові ремонтні дільниці, склади запасних частин та ін. До функцій цього управління поряд із традиційними функціями відділу головного механіка входять планування та облік руху основних виробничих фондів, їх оцінка, переоцінка, вирішення проблем технічного розвитку, деякі функ­ції бухгалтерії з обліку та інвентаризації. Усе це дає можливість проводити єдину амортизаційну і технічну політику збалансовано розвитку парку технологічного обладнання, його ефективної експлуатації;

* управління технічним розвитком, яке очолює технічний директор;

* управління матеріально-технічним постачанням та збутої на чолі з комерційним директором;

* управління виробництвом, яке очолює виробничий директор;

* соціальне і кадрове управління.

Таке організаційне оформлення також дає можливість здійснювати єдину технічну, економічну і кадрову політику на підприємстві.

Внутрішній економічний механізм може мати різні форми функціонування. Вони відрізняються ступенем вільності поведінки підрозділів, формами їх зв'язків і показниками ефективності діяльності. При дещо спрощеному підході можна виділити такі економічні форми функціонування підрозділів:

1) підрозділи — центри витрат;

2) підрозділи — центри прибутку, серед яких виокремлюють:

• підрозділи, що формують розрахунковий умовний прибуток;

• підрозділи — центри реального прибутку.

Підрозділи, що є центрами витрат, виготовляють, як правило, продукцію внутрішньокоопераційного призначення, їх діяльність досить жорстко регламентується, а ефективність оцінюється за показниками витрат. Це передусім підрозділи (цехи, дільниці та ін.) технологічної спеціалізації, яким притаманні зв'язки у межах технологічної послідовності обробки.

Підрозділи, що є центрами прибутку, виготовляють або кінцеву продукцію, яку реалізують на ринку, або проміжну продукцію внутрішньокоопераційного призначення, яку передають іншим підрозділам за внутрішніми планово-розрахунковими цінами і створюють таким чином розрахунковий умовний прибуток як частину прибутку підприємства. Як правило, це підрозділі предметної та змішаної спеціалізації.

Економічний механізм може мати різні режими функціонування: від жорсткого адміністративно-наказного управління з високою централізацією прийняття рішень до повного саморегулювання в умовах вільного ринку. Між цими крайніми станами можливий ряд варіантів.

Вибір режиму функціонування внутрішнього економічного механізму визначається кількома чинниками, а саме: призначенням продукції, величиною підприємства та розмірами його підрозділів.