4.3. Форми суспільної організації виробництва

 

 До форм суспільної організації виробництва належать концентрація, комбінування, спеціалізація і кооперування та раціональне розміщення виробництва. В умовах ринку розвиток цих форм має стихійний характер, вони потребують удосконалення на базі впровадження досягнень науково-технічного прогресу, розвитку різних форм власності. Великі спеціалізовані підприємства, комбінати мають свої переваги і недоліки порівняно з дрібним бізнесом, який створює їм певне конкурентне середовище.

Процес концентрації промислового виробництва в сучасних умовах вимагає не простого збільшення кількості основних фондів, а докорінної зміни техніки на базі НТП, її зосередження на великих підприємствах.

Під абсолютною концентрацією розуміють будь-яке укрупнення виробництва (або розростання самого підприємства, або об'єднання дрібних підприємств), а під економічною (відносною) концентрацією розуміють зростання питомої ваги великих підприємств у загальному обсязі виробництва.

Основним критерієм ефективності концентрації в промисловості є максимальне використання факторів виробництва. У кожній галузі концентрація виробництва залежить від конструктивно-технологічних особливостей продукції. Концентрація промислового виробництва здійснюється в трьох основних формах:

1. Концентрація спеціалізованого виробництва, тобто концентрація виробництва конструктивно і технологічно однорідної продукції на спеціалізованих підприємствах.

2. Концентрація комбінованих виробництв полягає у комбінуванні різнорідних виробництв однієї або декількох галузей промисловості.

3. Збільшення розмірів універсальних підприємств. Концентрація об'єднує виробництва, не пов'язані між собою ні однорідністю і послідовністю технологічних процесів, ні комплексною переробкою сировини. Ця форма є найменш ефективною. Концентрація виробництва розвивається під впливом двох факторів:

• зростання потреби в окремих видах продукції;

• технічного прогресу в промисловості.

 

Основними перевагами концентрації виробництва є:

1. Можливість впровадження нового прогресивного обладнання.

2. Раціональна організація праці.

3. Більш економне використання матеріалів і палива.

4. Можливість створення потужних науково-дослідних підрозділів.

 

Недоліки концентрації:

1. Погіршення управління виробництвом.

2. Значні строки будівництва і освоєння потужностей.

3. Зростання транспортних витрат.

4. Невідповідність розміру підприємств наявним ресурсам.

5. "Стратегічний недолік" (вихід з ладу великих підприємств може спричинити припинення випуску певного виду продукції).

 

Основними показниками рівня концентрації у промисловості є розміри підприємства , які визначаються за:

кількістю працівників; річним випуском продукції; середньорічною вартістю основних фондів; споживанням електроенергії за рік;

питомою вагою великих підприємств у загальному випуску продукції всією галуззю.

Для визначення рівня концентрації доцільно використовувати хоча б два показники одночасно.

Галузевий рівень концентрації (Пгал.конц) визначається за формулою

                               (4.1)

Де: Qвелика.гал, Qзаг.гал,- відповідно обсяг виробленої за певний період продукції великими підприємствами і всією галуззю, грн.

Рівень народногосподарської концентрації (Пн/г конц) можна обчислити із співвідношення:

                                               (4.2)

де Qвелик.н/г, Qзагн/г відповідно обсяг продукції, виробленої за певний період великими підприємствами у межах народного господарства, грн.

Критерієм оптимізації розміру підприємства є мінімум суспільних затрат, який визначається:

 

Пі = Сі +Ті + Ен´Кі, ® min, грн,                          (4.3)

 

де Пі, - зведені витрати при і-му варіанті розміру підприємства, грн;

Сі - собівартість одиниці продукції при і-му варіанті, грн;

Ті - транспортні витрати на одиницю продукції при і-му варіанті, грн;

Кі - питомі капіталовкладення при і-му варіанті, грн.

Фактори, що впливають на розміри підприємства, є внутрішні (використовувана техніка і технологія, організація виробництва) та зовнішні (розвиток регіону, його забезпеченість сировиною і трудовими ресурсами, розвиток транспорту і стан доріг тощо).

Комбінування - це поєднання в одному підприємстві різногалузевих виробництв, пов'язаних між собою в технічному, економічному та організаційному відношеннях.

Характерними ознаками комбінатів є:

• об'єднання різнорідних виробництв;

• пропорційність між ними;

• техніко-економічна та виробнича єдність виробництв;

• єдине енергетичне господарство, спільні допоміжні та обслуговуючі виробництва.

 Основними передумовами розвитку комбінування є високий рівень концентрації і спеціалізації виробництва, розвиток науки і техніки.

Розрізняють три основні форми комбінування:

Комбінування на основі поєднання послідовних стадій переробки вихідної сировини (поєднуються різні, але споріднені стадії переробки сировини (є характерним для хімічної і текстильної промисловості, чорної металургії).

Комбінування на основі використання відходів виробництва (поширене у деревообробній, харчовій, хімічній промисловості);

Комбінування на основі комплексної переробки сировини (наявність декількох паралельних потоків переробки вихідної сировини, поширене в галузях, що переробляють органічну сировину (нафта, торф, вугілля).

Сучасні комбінати поєднують дві або навіть три форми комбінування.

 

Рівень комбінування можна охарактеризувати рядом показників:

•              питомою вагою товарної продукції комбінатів у загальному обсязі продукції галузі, промисловості;

•              питомою вагою сировини, напівфабрикатів, що підлягають подальшій переробці на місці їх одержання у загальній кількості тієї самої сировини і напівфабрикатів, виготовлених на комбінаті;

•              кількістю і вартістю продуктів, що одержують на комбінатах із вихідної сировини;

•              чисельністю робітників, зайнятих на комбінованих виробництвах.

 

Ефективність процесу комбінування породжується такими факторами:

більш інтенсивним використанням засобів праці;

раціональним використанням предметів праці і самої живої праці;

зниженням потреби в оборотних засобах у вигляді виробничих запасів, прискоренням оборотності оборотних засобів;

скороченням транспортних затрат;

виникненням соціального ефекту у результаті запобігання забрудненню навколишнього середовища тощо.

Узагальнюючим показником економічної ефективності комбінування є різниця зведених витрат (Ззвед.) на некомбінованому і комбінованому виробництвах:

 

                               (4.4)

 

Для забезпечення оптимальної схеми комбінування розрахунок (Ззвед.) необхідно здійснювати окремо за всіма суміжними стадіями виробництва і в цілому по всьому виробництву.

Оптимальним є той варіант комбінування, при якому зведені затрати на проведення комбінування на даному підприємстві є мінімальними.

Спеціалізація - це процес зосередження випуску конструктивно і технологічно однорідної продукції, її окремих частин або технологічних процесів на підприємствах, в об'єднаннях або галузях.

Основними напрямками спеціалізації в промисловості є:

Спеціалізація на випуску певних готових виробів.

Виробництво окремих частин продукту.

Виділення окремих заводів, цехів, з виконання окремих технологічних стадій.

Відповідно до цих напрямків розділяють такі види спецалізації:

•              предметна (випускається певний вид продукції кінцевого споживання; може бути однопредметною і багатопредметною);

•              подетальна (виробництво окремих агрегатів, напівфабрикатів, деталей, заготовок, а також виконання окремих технологічних процесів);

•              технологічна (стадійна)(перетворення окремих фаз виробництва або операцій у самостійні виробництва).

Основними передумовами розвитку спеціалізації є стандартизація і уніфікація.

Рівень заводської спеціалізації характеризується за допомогою показників питомої ваги основної продукції у загальному обсязі виробництва; широтою номенклатури та асортименту продукції, що випускається одним підприємством.

Оптимальність розміру підприємства при розвитку спеціалізації залежить від вибраного критерію. Мінімальним є обсяг виробництва, при якому комплект техніки завантажується повністю. При цьому собівартість продукції повинна бути найнижчою. Оптимальний розмір визначається шляхом збільшення у кратну кількість разів мінімального розміру.

Під кооперуванням розуміють тривалі виробничі зв'язки між підприємствами, що сумісно виготовляють кінцевий продукт.

Головна умова кооперування - широка мережа подетально і потехнологічно спеціалізованих та організаційно відособлених виробництв.

Кооперування за галузевим принципом ділиться на:

внутрішньогалузеве і міжгалузеве;

за територіальним принципом:

на внутрішньорайонне і міжрайонне.

Залежно від виду спеціалізації розрізняють:

предметне, подетальне і технологічне кооперування.

Показниками рівня кооперування є :

1. Питома вага комплектуючих і напівфабрикатів, одержаних за кооперованими поставками, в загальному обсязі випуску продукції.

2. Кількість підприємств, що кооперуються з даними підприємствами.

3. Загальний обсяг перевезень по кооперації в натуральному і вартісному виразі.

4. Середній радіус і вартість перевезень деталей, вузлів, напівфабрикатів, що одержуються в порядку кооперування та інших.

Одним із показників економічної ефективності спеціалізації і кооперування є : умовно - річна економія (Еу-р), яку визначають за формулою

 

,                              (4.5)

 

де С1,С2 - повна собівартість одиниці продукції до і після спеціалізації, грн;

Т1,Т2 - транспортні витрати з доставки одиниці продукції споживачу до і після спеціалізації, грн;

N2 - річний обсяг випуску продукції після спеціалізації в натуральних одиницях за планом.

Оптимальним є той варіант спеціалізації, при якому досягається мінімум зведених витрат з урахуванням транспортних затрат:

 

                               (4.6)

 

• Річний економічний ефект (Ерічн) від проведення спеціалізації за вибраним варіантом обчислюється

 

 грн,                                       (4.7)

 

де З1,З2 - зведені витрати з порівнювальних варіантів, грн.

N'2 фактичний річний обсяг випуску продукції в натуральних одиницях після проведення спеціалізації.

Строк окупності капіталовкладень на проведення спеціалізації можна визначити за формулою

                                                                (4.8)

де К - обсяг капіталовкладень на проведення спеціалізації, грн;

Ф - вартість основних фондів, які вивільняються після проведення спеціалізації і які можуть бути реалізовані, грн.

Економічна ефективність кооперування - це різниця між собівартістю виробу власного виробництва і його ціною з урахуванням транспортних витрат при його випуску на спеціалізованому підприємстві.

Економія від розширення кооперованих зв'язків (Екооп) розраховується за формулою

 

,                              (4.9)

 

де С - повна виробнича собівартість одиниці виробу, що передається на виготовлення на спеціалізоване підприємство, грн;

Ц - гуртова ціна, за якою цей виріб буде надходити із спеціалізованого підприємства, грн;

Т - транспортно-заготівельні витрати в розрахунку на один виріб, грн;

Nкооп - кількість виробів, яку одержують за кооперованими поставками за рік, натуральних одиниць.

Розміщення виробництва є формою територіальної його організації, яка полягає у просторовому розподілі підприємств і галузей по економічних та адміністративних районах країни.

Принципи розміщення виробництва:

• наближення виробництва до джерел сировини, палива, енергії, трудових ресурсів, споживання готової продукції;

• пропорційне розміщення виробництва по території країни;

• вуахування територіальної спеціалізації.

Основні фактори, які впливають на вибір місця розташування підприємства, можуть бути об'єднані в такі групи:

1. Природно-географічні (кількісна і якісна характеристика родовищ корисних копалин, баз сільськогосподарської сировини, енергетичних, водних, лісових ресурсів, кліматичних умов).

2. Демографічні (оцінка трудових ресурсів у районах, перспективи зміни їх структури).

Техніко-економічні (впровадження досягнень науково-технічного прогресу, форми суспільної організації виробництва).

Транспортна освоєність району.

Економіко-політичні (розвиток економічних зв'язків України з іноземними державами, вихід на міжнародний ринок, розташування виробництва у районах вкладення іноземних інвестицій).

Економічне обґрунтування розміщення підприємств повинно полягати у виборі найбільш ефективного з народногосподарських позицій варіанта.

Оптимальним варіантом розміщення вважається той, який забезпечує задоволення потреби в даному виді продукції з мінімумом зведених витрат на її виробництво і доставку споживачам. Ці витрати аналітично можуть бути представлені аналогічно як для вибору оптимального варіанта спеціалізації.

Не менш суттєву роль при формуванні економічного механіз­му відіграє величина підприємства. Якщо малому підприємству більш притаманне централізоване управління з прямим плановим регулюванням його діяльності, то на великих підприємствах (особливо в умовах динамічного зовнішнього середовища) мо­жуть застосовуватися договірні форми регулювання діяльності підрозділів внутрішньозаводської кооперації, а предметно-спеціалізовані підрозділи, що є суб'єктами ринку, взагалі мають широку свободу поведінки.

За рахунок внутрішньої спеціалізації та кооперування великі підприємства на відміну від малих мають більші можливості під­вищувати загальний рівень кваліфікації персоналу, завантажува­ти обладнання, зменшувати витрати на складські та транспортні операції, рекламу та ін. Концентрація фінансових і людських ре­сурсів у великих корпораціях дає змогу останнім здійснювати внутрішньофірмову диверсифікацію капіталу з однієї галузі еко­номіки в іншу, що поряд з тими перевагами, які вони мають за рахунок концентрації ресурсів, дає їм можливість існувати навіть у найбільш несприятливих для економіки періодах. Диверсифі­кація поряд із науково-технічним прогресом стала головним на­прямком підприємництва великого капіталу.

Найважливішою рисою підприємства в сучасних умовах го­сподарювання має бути адаптація до змін навколишнього се­редовища. Вибір тієї чи іншої форми функціонування економі­чного механізму підприємства значною мірою залежить також від того, яку ринкову політику проводить підприємство, яких стратегічних цілей воно намагається досягти: чи визначити та захопити нову ринкову нішу, чи забезпечити стабільну діяль­ність, чи не звертати уваги на зміну ринкових умов функціону­вання.

Адаптація можлива при вирі­шенні трьох фундаментальних проблем, що безпосередньо впли­вають на форму економічного механізму підприємства:

Проблема підприємництва: уточнення або переорієнтація сфер діяльності підприємства. Для новоствореного підприємства ця проблема полягає в конкретизації попереднього, відносно невизначеного напрямку і секторів ринку, що неминуче натикається на труднощі технічного й адміністративного характеру при новій орієнтації давно існуючих підприємств.

Проблема інжинірингу: створення технічної системи, яка й забезпечила можливість реалізації попереднього рішення, а саме: вибір технології, переформування інформаційної мережі та теми контролю.

Адміністративна проблема: визначення структур і процедур, які б забезпечували нормальне функціонування підприємства.

Послідовне вирішення цих проблем формує цикл адаптації підприємства. Кожне підприємство визначає свою стратегію адаптації виходячи з власних особливостей.