6.3. Нормативна база планування

 

 Планування діяльності підприємства і його підрозділів ґрун­тується на системі техніко-економічних норм і нормативів вико­ристання всіх матеріально-технічних, трудових і грошових ре­сурсів. Норми - це максимально допустимі величини абсолютних затрат певних ресурсів на одиницю продукції (роботи). Нормативи характеризують режими використання ресурсів.

 Норми і нормативи класифікують за певними ознаками, що дає змогу внести певну систему в їх розмаїтість. До таких ознак передусім належать вид нормованих ресурсів, термін дії норм, ступінь їх агрегування і метод розроблення.

 Класифікація норм і нормативів за видами ресурсів подана в табл. 6.1. Вона очевидна й особливих пояснень не потребує. Норми затрат у натуральному виразі легко перетворюють у вартісні норми витрат множенням перших на грошові оцінки одиниці ресурсів або одиниці часу використання цих ресурсів.

 

Таблиця 6.1 .– Класифікація норм і нормативів підприємства за видами нормованих ресурсів і призначенням

 

Продовження табл. 6.1

 

 За терміном дії норми і нормативи поділяють на стабільні та змінні.

 Стабільні норми і нормативи залишаються незмінними впродовж тривалого періоду (кількох років). До них належать норми і нормативи, що встановлюються державою і стосуються формування і розподілу прибутку. Це ставки оподаткування, обов'язкових відрахувань (наприклад, на соціальні заходи), норми амортизації тощо. Стабільний характер цих нормативів, величина яких не залежить від підприємства, дає змогу правильно прогнозувати роботу і приймати перспективні рішення.

 До змінних належать ті норми й нормативи, які коригуються підприємством або замінюються на нові при зміні умов унаслідок удосконалення техніки, технології, організації виробництва та праці. До них практично належать усі норми затрат ресурсів.

 За ступенем агрегування нормованих ресурсів розрізняють норми специфіковані та зведені (загальні). Специфіковані норми встановлюються з максимальною деталізацією нормованого ресурсу. Наприклад, норма затрат матеріалу певного профілю, розміру та марки; норма затрат праці робітників певної професії та кваліфікації тощо. Такі норми потрібні передусім для оперативного планування та організації виробництва в підрозділах підприємства.

 Зведені норми обчислюються за групами однорідних ресурсів, без конкретизації їх параметрів. Вони широко застосовуються при розробленні річних та перспективних планів підприємства.

 За ступенем агрегування об'єктів нормування норми поділяють на норми на операцію (поопераційні), деталь (подетальні), вузол чи комплект (складальну одиницю), готовий виріб. Такий їх поділ потрібний для планування на різних ієрархічних рівнях.

 Виокремлюють три основні методи розроблення норм і нормативів: розрахунково-аналітичний, дослідно-аналітичний і досвідно-статистичний.

 Розрахунково-аналітичний метод полягає в тому, що норми і нормативи встановлюються на основі аналізу можливостей най­кращого використання ресурсів з одночасними інженерними об­численнями на підставі технічної документації. Цей метод най­більш обґрунтований, але досить трудомісткий і потребує квалі­фікованих нормувальників, тому не може застосовуватись усіма підприємствами самостійно. Розширенню сфери його застосу­вання, особливо в серійному та одиничному виробництві, сприяє централізоване розроблення нормативів на типові елементи ро­біт, які виконуються на різних підприємствах однієї чи ряду га­лузей промисловості. Збірники таких галузевих і міжгалузевих нормативів повинні розроблятися відповідними дослідними цен­трами (організаціями), що істотно полегшує підприємствам уста­новлювати розрахунково-аналітичні норми в конкретних умовах виробництва.

 Дослідно-аналітичний метод передбачає встановлення норм і нормативів на основі вивчення дослідного виконання нормовано­го процесу у виробничих або лабораторних умовах. Наприклад, визначення норм затрат енергії чи допоміжних матеріалів на одиницю часу роботи машини відповідними замірами їх витра­чання за встановлених режимів навантаження, установлення норм часу шляхом хронометражних спостережень тощо. Цей ме­тод вважається науково обґрунтованим і доповнює розрахунково-аналітичний метод.

 Згідно з досвідно-статистичним методом норми і норма­тиви встановлюються на підставі досвіду виконання аналогіч­них робіт у попередніх періодах (статистично опрацьовані дані звітів). Недолік цього методу полягає в тому, що він орієнтує­ться на минулий, іноді застарілий досвід і не враховує прогре­сивних змін у техніці та організації виробництва. Цей метод придатний для орієнтовних, прогнозних обчислень, коли не­можливо або недоцільно встановлювати норми іншими спосо­бами.