8.3. Стимулювання через участь у прибутку

 

 Участь працівників у прибутку, який виражає, як правило, ос­новну мету і кінцевий результат діяльності підприємства, є важ­ливим напрямком стимулювання підвищення ефективності виро­бництва. Виплати працівникам за участь у капіталі стосуються передусім акціонерних підприємств. Вони здійснюються у формі щорічних дивідендів тим працівникам, які є власниками акцій підприємства. Джерело виплат дивідендів — прибуток підприємства як суб'єкта власності, а не умовні чи реальні прибутки підрозділів, оскільки останні не є емітентами акцій. Процедура визначення дивідендів на акції починається з роз­поділу прибутку підприємства згідно з певною дивідендною по­літикою. Якщо Пд — прибуток, спрямований на виплату дивіден­дів, то величина останнього становить

                                                                               (8.1)

де d— дивіденд, %; Кст — статутний капітал за мінусом вартості привілейованих акцій, грн.

Часто дивіденд установлюється безпосередньо у грошовому виразі на акцію. Тоді

  ,                                                                           (8.2)

де Д — дивіденд на одну просту акцію, грн; Na — кількість простих акцій в обороті, шт.

 Іноді дивіденди виплачуються не грошима, а акціями — шля­хом додаткового їх випуску. Таку форму розрахунків часто застосовують компанії, що швидко розвиваються і потребують коштів на інвестування. Підприємство зберігає гроші, а акціонери додатково одержують акції. При цьому треба мати на увазі, що форма виплати дивідендів впливає на структуру балансу підприємства, а саме: у разі грошової виплати дивідендів на суму виплат зменшуються актив (гроші) і пасив (прибуток); зменшуються ліквідність і частка власного капіталу; якщо дивіденди виплачуються через додатковий випуск акцій, актив не змінюється; у пасиві змінюється структура власного капіталу (збільшується статутний капітал і відповідно зменшується прибуток на суму емісії акцій).

 Досить ефективним і поширеним є стимулювання працівників із прибутку, не пов'язане з відносинами власності. Його механізм може бути різним залежно від конкретних умов і політики сти­мулювання на підприємстві. При цьому важливе значення має економічний статус підрозділів підприємства — є вони центрами витрат чи центрами прибутку. У першому випадку, тобто коли підрозділи — центри витрат, виплати із прибутку працівникам підрозділів здійснюються цент­ралізовано на основі певної системи оцінки результатів роботи чи просто у відсотках від заробітної плати. Такі виплати можуть бу­ти періодичними (1-2 рази на рік, так звані бонуси), епізодич­ними - за окремі особливі результати, пов'язані з видатними да­тами, у вигляді матеріальної допомоги та ін. Виплати з прибутку (премії) доцільні й за економне використання ресурсів і зниження витрат порівняно з установленим плановим завданням (нормами), оскільки воно безпосередньо впли­ве на його величину. У цьому разі суму виплат треба встановлювати у відсотках від одержаної надпланової економії з урахуванням оподаткування.

 У випадку, коли підрозділи є центрами прибутку, стимулю­вання з останнього здійснюється децентралізовано і має форми індивідуального і колективного заохочення. Варіанти знову ж таки можуть бути різними. При цьому важливо, який прибуток формує підрозділ — умовний (розрахунковий) чи реальний (від про­дажу продукції). Якщо прибуток підрозділів умовний, тобто утворюється як розрахункова величина у межах підприємства, то така форма стимулювання є трансформованою формою централізованого за­охочення виплатами з прибутку. Хоча формально прибуток під­розділів утворюється за результатами їх діяльності (різниця між обсягом кінцевої продукції у трансфертних цінах і витратами підрозділу), фактично він являє собою певну частину прибутку підприємства, що розподіляється між підрозділами на цілі стиму­лювання. При цьому сума прибутків підрозділів не може бути більшою за ту частину прибутку підприємства, яка спрямовується на децентралізоване стимулювання, тобто

 

,                                                                             (8.3)

 

де m - кількість підрозділів—центрів прибутку; ПJ, - фактичний прибутоку j-гo підрозділу, грн; Пр -частина прибутку підприємства, що спрямовується на утворення розрахункових прибутків підрозділів, грн.

 Напрямки використання прибутку підрозділів при зазначеному його формуванні визначаються одночасно з вибором моделі внутрішніх цін. Це передусім індивідуальні виплати працівникам (розділів) аналогічні розглянутим вище (для центрів витрат). Крім цього, таким чином можуть фінансуватися (повністю або частково) деякі загальні потреби і проекти підрозділів: поліпшення умов праці, соціально-культурні заходи та ін. У підрозділах, що виготовляють продукцію безпосередньо на ринок і одержують реальний прибуток від її продажу, стимулювання з прибутку є самостійним у межах установленого підприємством порядку його розподілу.

 Податок на прибуток виплачується окремо або в складі загального податку на консолідований прибуток підприємства. Частка прибутку після оподаткування (чистого прибутку) централізується для фінансування проектів та інших потреб на рівні підприємства. Інша частина залишається у розпорядженні підрозділу.