ВИСНОВКИ

 

Основними передумовами здійснення еколого-орієнтованої діяльності суб’єктами господарювання на даному етапі розвитку економічних відносин є наступні:

по-перше, екологічні проблеми на сьогодні є першочерговими для економік всіх країн, зокрема і України, що спричинено техногенним навантаженням на навколишнє середовище;

по-друге, розуміло, що підприємства, які дбають про збереження природного середовища і користуються репутацією екологічно чистих виробництв, мають більше шансів залучати інвесторів, активніше діяти на ринках збуту своєї продукції внаслідок зменшення енергоємності та матеріалоємності одиниці продукції, що, безперечно, сприяє їх економічному піднесенню, тому застосування ресурсо- та енергозберігаючої техніки, розробка технологій виробництва нової продукції сприятиме підвищенню конкурентоспроможності господарюючих суб’єктів та національної економіки в цілому;

по-третє, національна економіка не може не зважати на глобалізаційні та інтеграційні процеси, що відбуваються у світовому господарстві.

Виходячи з особливостей функціональних процесів в сільському господарстві та його впливу на навколишнє природне середовище, особливу увагу слід відвести питанню фінансового регулювання еколого-орієнтованої діяльності сільськогосподарських виробників, яка полягає у задоволенні суспільства високоякісними, екологічно безпечними продуктами харчування при одночасному зменшенні негативного впливу на довкілля, збереженні та відтворенні природних ресурсів. При цьому, у виборі фінансових інструментів та ступені їх впливу має бути закладений стимулюючий характер.

Отже, за сучасних умов господарювання в аграрному секторі та фінансових проблем, що існують у нашій країні, актуальним постає питання фінансового регулювання еколого-економічної діяльності в аграрній сфері, яке б дозволило об’єднати вирішення проблем соціально-економічного розвитку з задачами збереження та поліпшення екосистем в одній з найбільш природо експлуатуючий галузі - сільському господарстві.

З точки зору підприємства під фінансовим регулюванням розуміється два основних регулюючих фактори: 1) зовнішнє, тобто державне регулювання чи фінансова політика; 2) внутрішнє регулювання, яке, у свою чергу, можна умовно розділити на два види: регулювання з боку власників (стратегічне ланка регулювання економічного стану підприємства) та регулювання з боку керівників (тактичне ланка фінансового управління-регулювання). Таким чином, під фінансовим регулюванням слід розуміти поєднання тієї чи іншої схеми дискреційної та не дискреційної фінансової політики держави з її різноманіттям елементів та інструментів регулювання в сукупності з фінансовим регулюванням господарюючих суб'єктів, при якому забезпечується гармонізація інтересів держави (регіону) та суб'єктів ринкових відносин (підприємств). Слід зазначити, що основні параметри фінансового регулювання відображаються у фінансовій політиці підприємства, яка є надбудованою фінансової категорією, детермінованою на основі факторної залежності, та є фундаментальною в процесі функціонування підприємства на довгострокову перспективу.

Під фінансовим регулюванням в аграрній сфері будемо розуміти: регламентований вплив на розподільні фінансово-економічні відносини, що виникають з приводу аграрного природокористування, шляхом застосування фінансових інструментів Характер і ступінь впливу на еколого-економічну діяльність через фінансові інструменти залежатиме як від методу розподільних відносин, так і від того, які функції надані цим інструментам і наскільки повно вони реалізуються на практиці.

Це, в свою чергу, потребує теоретичного та методологічного пророблення питань щодо механізму регулювання використання природно-ресурсного потенціалу сільського господарства, включення аграрного природокористування у систему фінансово-економічних відносин та методів стимулювання еколого-орієнтованої діяльності сільськогосподарських виробників.