2 АНАЛІЗ ФІНАНСОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОЛОГО-ОІЄНТОВАНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В АГРАРНОМУ СЕКТОРІ

 

 

Аналіз стану аграрного сектору економіки в останні роки засвідчує, що він працює на межі збитковості, а окремі його галузі, насамперед тваринництво, є хронічно збитковими. При цьому заробітна плата сільськогосподарських товаровиробників залишається найнижчою серед виробничих галузей економіки. Такий стан речей не забезпечує розширеного відтворення, оновлення основних засобів виробництва і заважає вирішенню проблем соціального характеру [7]. Тому державна фінансова підтримка на сьогодні залишається актуальною. Але дефіцит коштів в аграрному секторі економіки неможливо подолати лише за рахунок бюджетних видатків. Хоча за період з 2004 -2008 роки державна фінансова підтримка зросла більш як у 4 рази і склала 16 % від обсягу валового виробництва сільськогосподарської продукції (табл. 2.1), та результати аналізу використання коштів Державного бюджету України, виділених на державну підтримку АПК, свідчать про їх неефективне використання.

Таблиця 2.1 - Обсяги підтримки сільського господарства з державного бюджету у 2004-2008 роках (млн. грн.) [6]

 

Так, в результаті неефективного внутрішнього контролю за використанням коштів загального фонду держбюджету та надходження коштів у кінці року, в 2007-2008 роках до державного бюджету було повернуто, як невикористані 117 млн. грн., у тому числі у 2007 році - 108,5 млн. грн., у 2008 році - 8,5 млн. грн., при цьому сума недофінансування за бюджетними програмами підтримки АПК за цей період склала 814,6 млн. гривень [7]. При цьому зазначається, що основними причинами неефективного використання коштів державного бюджету, які виділяються на підтримку АПК, є недосконалість механізмів отримання і розподілу бюджетних коштів та порушення бюджетної дисципліни при їх використанні [7].

Що стосується фінансування природоохоронної сфери, то існуючий фінансово-економічний механізм не забезпечує належного обсягу фінансування екологічних витрат та стимулювання еколого-орієнтованої поведінки суб’єктів господарювання.

Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» [8] визначено головними джерелами фінансування екологічних заходів:

державний бюджет України, бюджет Автономної Республіки Крим, місцеві бюджети;

фонди підприємств, установ і організацій;

фонди охорони навколишнього природного середовища;

добровільні внески й інші фонди (фонди екологічного страхування, банківські позики). 

Пункти 1) та 3) є головними джерелами державного фінансування охорони навколишнього середовища.

Видатки на охорону навколишнього природного середовища за 2002 - 2009 рр. за рахунок державного та місцевих бюджетів значно зросли, але при цьому частка цих витрат у структурі сукупних видатків зведеного бюджету зменшилась (у 2009 вона склала 0,8%). Крім того, у 2009 р. спостерігається збільшення частки витрат саме за рахунок коштів місцевих бюджету (табл. 2.2).

 

 

 

 

 

Таблиця 2.2 – Видатки на охорону навколишнього природного середовища, млн.грн. [9]

 

Таблиця 2.3- Бюджетне фінансування екологічних заходів [9]

 

Дані свідчать про те, що питома вага витрат на охорону довкілля, фінансованих за допомогою бюджетних асигнувань, складає близько 1–2% від загальних витрат, і вона скорочується протягом всього періоду як в абсолютному реальному вираженні, так і у відсотковому. Однак таблиця 3 також висвітлює цікаве явище: попри понижуючої тенденції видатки національного бюджету на охорону довкілля дедалі більше  зосереджуються на капітальних витратах. При цьому, частка витрат, фінансованих національним бюджетом, збільшується з 7,9 % в 2000  році до 20,5% в 2009 році.

Тенденція щорічного зростання зборів пред’явлених за забруднення довкілля та їх фактичної сплати, з одного боку, свідчить про поліпшення економічного становища господарюючих суб’єктів - природокористувачів. З іншого, ця тенденція виявляє активізацію процесів екологодеструктивного господарювання, в наслідок реалізації економічного потенціалу на застарілій, екологічно небезпечній матеріально-технічній базі суспільного виробництва, недотримання норм екологічного законодавства тощо (табл. 2.4).

Таблиця 2.4 – Екологічні платежі за 2001-2009 рр., млн.грн.[9]

 

До речі, слід зазначити, що за результатами перевірки використання коштів Державного фонду охорони навколишнього природного середовища в 2007-2008 роках проведеної Колегією Рахункової палати, Міністерство фінансів занижувало прогнозні показники збору за забруднення навколишнього природного середовища при підготовці проектів Законів України про Державний бюджет на відповідні роки, що призводило до значного перевищення фактичних надходжень від збору за забруднення навколишнього природного середовища (у 2007 році на 23 відсотка, у 2008 році - на 26,8 відсотка). Завдяки цьому Мінфін створив власний резервний фонд, який, зокрема, на кінець 2008 року склав майже 379 мільйонів гривень [7]. Крім цього, цільовий розподіл коштів у цей період було забезпечено лише щодо видатків Мінприроди в сумі понад 405 мільйонів гривень або 29 відсотків до його загального обсягу. Решта коштів - майже 951 мільйон гривень спрямовано на покриття витрат бюджетних програм, фінансування яких проводилося за іншими джерелами надходжень. Як наслідок, результативні показники бюджетних програм, що виконувались як Мінприроди, так і іншими головними розпорядниками коштів Державного фонду охорони навколишнього природного середовища протягом 2007-2008 років, не виконані. Цілі бюджетного фінансування не досягнуті, а реалізовані заходи - не дієві. Один із головних принципів сталого розвитку держави - рівності трьох складових: економічної, екологічної та соціальної - в Україні не забезпечується. Стан навколишнього природного середовища погіршується [7].

У зв'язку з цим в останній час в Україні здійснюється комплекс заходів щодо створення умов для зростання економіки сільського господарства, формування конкурентоспроможного аграрного сектора, що забезпечує продовольчу безпеку країни та щодо еколого безпечної сільськогосподарської діяльності:

- по-перше, обсяг коштів, що направляється з державного бюджету на підтримку сільського господарства, щорічно збільшується. Підтримка за рахунок державного бюджету сільськогосподарських товаровиробників у 20082009 роках здійснювалася за 63 бюджетними програмами. У 2010 році повністю профінансовано 26 бюджетних програм аграрного спрямування. Проте механізми державного регулювання економіки сільського господарства в Україні в цілому характеризуються відсутністю єдиного комплексного підходу, і є, швидше за все, мірою «фактичного реагування» на сформовану економічну ситуацію, а не інструментом формування цієї ситуації. Протягом останнього десятиліття державна фінансова підтримка сільського господарства ґрунтується, головним чином, на надання дотацій і компенсацій витрат на виробництво тих видів продукції, які в момент розподілу фінансових ресурсів виявилися збитковими або малорентабельними. Крім того, за весь період ринкових перетворень в Україні витрати державного бюджету в сільське господарство, мабуть, як ніякі інші види державних витрат, зазнавали численні змістовні зміни в частині використовуваних фінансових інструментів (кредит, лізинг, страхування, субсидії, субвенції, дотації);

- по-друге, розвивається інституціональний і функціональний механізм надання кредитів сільгоспвиробникам. На даний момент в Україні вже сформувався комплекс законодавства щодо кредитування сільського господарства в контексті реформування та переходу від дотаційної до ринкової системи фінансування агропромислового комплексу. Зокрема законодавство визначило такі форми кредитування, як бюджетне та приватне, яке здійснюється із застосуванням таких інструментів: компенсація відсотків за коротко- і довгостроковими кредитами фінансових установ, взаємне кредитування (кредитні спілки), заставні операції зі складськими свідоцтвами, іпотечне кредитування [10].

- по-третє, розроблений і щорічно корегується механізм регулювання ринку зерна шляхом проведення закупівельних і товарних інтервенцій, але його практичне впровадження поки не робить істотного впливу на стан зернового ринку і рівень доходів сільгоспвиробників. Він лише дозволяє підтримувати на достатньому рівні обсяг державного стабілізаційного фонду зерна;

- по-четверте, прийняті нормативні акти у галузі земельних відносин, але при цьому є проблеми, пов'язані з формуванням економічного механізму раціонального використання сільськогосподарських угідь: орендною платою, земельним податком та ціною землі; вимагає активізації робота з посилення екологічної складової державної аграрної політики (формування методики еколого-економічної оцінки сільськогосподарських земельних ресурсів). Доопрацювання механізму розрахунку і використання земельного податку, а також орендної плати за землі різних категорій і за видами використання;

- по-п’яте, державна політика у сфері охорони і підвищення родючості ґрунтів, екологізації сільськогосподарського виробництва спрямовується на вирішення питань забезпечення охорони земель, підвищення родючості ґрунтів та екологічної безпеки сільських територій шляхом здійснення комплексу заходів відповідно до проектів землеустрою. Проте, порівняно з 2007 та 2008 роками фінансування з Держбюджету України на зазначені цілі зменшено майже у 20 разів, що унеможливлює здійснення заходів з охорони земель належним чином. [11].

Отже, незважаючи на деякі позитивні тенденції, як і раніше, залишається ряд фінансових, виробничих, структурних, екологічних проблем, в числі яких: низька інвестиційна активність (частка інвестицій у загальному обсязі інвестицій в економіку України - 5,1 %, крім того, обсяги освоєних інвестицій в сільське господарство на 1 квітня 2010 року в порівнянні з відповідним періодом попереднього року становлять 96,7 %) [12]; зниження рівня технічної забезпеченості сільського господарства (основними сільськогосподарськими машинами аграрні підприємства забезпечені на 40-60%, понад 90% з яких уже відпрацювали свій амортизаційний строк); поглиблення диспаритету цін між сільгоспвиробництвом і енергетичним сектором; збільшення антропогенного навантаження на навколишнє природне середовище (значна частка земельної  площі (69,0%, або 41,6  млн.га) –  це сільськогосподарські угіддя, у структурі яких 78,0% (32,5 млн.га) припадає на ріллю. Сільськогосподарська освоєність території досягла 72%, а ступінь розораності земельної площі – 56% [13]. На кінець 2009 року площа порушених земель становила 156,7 тис.га, відпрацьованих – 51,5 тис.га.) [9]. Це означає, що державна політика щодо розвитку сільського господарства вимагає подальшої трансформації як на державному, так і на регіональному рівнях. При цьому, враховуючи те, що сільське господарство - це одна з основних природо експлуатуючих галузей, то і його розвиток можливий тільки з урахуванням екологічних вимог та їх органічного поєднання з економічною і технологічною структурою виробництва. Для цього повинен бути прийнятий стратегічний підхід у взаємовідносинах суспільства і природи, орієнтований на досягнення паритету екологічних і економічних цінностей суспільства, та що передбачає збалансування і раціоналізацію природокористування, відповідну трьом критеріям, що позначається терміном «management-regeln» (управління-регулювання) [14]:

- використання поновлюваних природних ресурсів протягом тривалого часу не має перевищувати обсягу їх відтворення;

- використання не відновлюваних природних ресурсів не повинна перевищувати обсягів виробництва аналогів, що їх замінюють;

- обсяги викидів та скидів у навколишнє середовище забруднюючих речовин і енергії не повинні перевищувати здатності навколишнього природного середовища (НПС) до їх безболісної асиміляції та  механізму її забезпечення.

Проведений аналіз досліджень і публікацій з питань вирішення взаємообумовлених проблем економічного та екологічного характеру в цілому і, зокрема, в сільському господарстві, показав, що:

- в Україні досить широко висвітлені теоретичні, методологічні та прикладні проблеми раціонального використання природних ресурсів та їх відновлення (зокрема, відновлення родючості ґрунту); оптимізації впливу економіки на природокористування; екологізації економіки та економізації екології; екологічної безпеки та сталого розвитку регіонів (галузей), в тому числі і розвитку сільського господарства [15-21]. При цьому, аналіз досліджень з питань впливу сільського господарства на навколишнє середовище вказує, що останнім часом дані дослідження ведуться за напрямами: 1) екологізації галузі (діяльності, виробництва), 2) аграрне природокористування; 3) екологічно спрямована (орієнтована) діяльність.

Сучасні тенденції розвитку сільськогосподарської діяльності особливо виділяють групу проблем пов'язаних, як з використанням і відтворенням природних ресурсів (реальний стан якості навколишнього природного середовища показує, що необхідна цілеспрямована робота по відновленню природних ресурсів, зокрема відновленню родючості ґрунту, залучених до сільськогосподарського обороту), так і з фінансуванням (державною підтримкою) сільськогосподарського виробництва. За таких умов особливої уваги потребує дослідження методів та шляхів фінансового регулювання еколого-орієнтованої сільськогосподарської діяльності.