4 СИСТЕМА ЕКОЛОГО-ЕКОНОМІЧНИХ ПОКАЗНИКІВ ДІЯЛЬНОСТІ В СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ

 

 

На сьогоднішній час все більшої актуальності у сфері державного регулювання та управління діяльністю сільськогосподарських підприємств та забезпечення екологічної безпеки регіонів набуває питання підвищення ефективності регулювання та управління з урахуванням розроблених прогнозів та цільових програм. Практика засвідчує недостатню ефективність існуючих фінансово-економічних та управлінських механізмів, які б змогли зацікавити у вирішенні екологічних проблем менеджерів різних рівнів управління у регіоні, у тому числі і керівників підприємств, які виступають головними господарюючими суб’єктами, що одночасно сприяють розвитку економіки, забезпеченню продовольчої безпеки та виступають джерелами екологічної небезпеки.

Формування методичних засад програм розвитку регіонів з урахування екологічної безпеки, що могло б забезпечити ефективне функціонування економіки аграрної сфери регіону та його суб’єктів, на сьогодні ускладнюється недостатністю аналізу фінансово-економічних та управлінських проблем еколого-орієнтованої діяльності. Так, у процесах управління господарською діяльністю із загальної сукупності економічних показників не виявляються екологічні, що заважає ефективному регулюванню та управлінню еколого-економічною діяльністю суб’єктів господарювання [32]. Крім того, у процесі управління та регулювання еколого-економічним розвитком суб’єктів господарювання виникає необхідність скоординованості еколого-економічних перетворень на мега- та макрорівнях. З цією метою автор [33] пропонує використання еколого-економічного індикативного планування, прогнозно-розрахункових методів, а також аналізу процесів відтворення суспільного продукту та навколишнього середовища.

Індикативному плануванню як методу державного регулювання соціально-економічного розвитку було присвячено багато робіт зарубіжними вченими, російськими вченими, а в останній час і вітчизняними науковцями підіймається це питання. Але у більшості робіт розглядаються загальні підходи до використання індикативного планування у державному регулюванні соціально-економічних процесів та аналізується зарубіжний досвід, при цьому мало уваги приділяється конкретизації, систематизації та практичних рекомендацій щодо застосування індикативного планування у сучасних умовах господарювання.

За таких умов актуальності набуває застосування індикативного планування як методу регулювання, що здатне сформувати раціональне співвідношення галузевої та територіальної структур регіону для його цілеспрямованого розвитку з урахуванням екологічної безпеки, а також дозволить ефективно та вчасно регулювати еколого-економічні процеси за допомогою визначення орієнтованих цілей та індикаторів розвитку виробництва та створення відповідних фінансових важелів впливу.

При цьому, особливу роль повинні відігравати кількісні та якісні еколого-економічні та фінансові індикатори, що носять орієнтований та рекомендований характер та визначаються як параметри меж, при яких система, включаючи матеріальні, організаційні, технологічні та фінансові потоки, може стабільно функціонувати та розвиватися. Індикатори мають векторний, направлений характер та порогові значення.

Формування системи показників еколого-економічної діяльності підприємства необхідно починати зі створення цілей, тобто з якою саме метою створюється ця система показників.

Головною метою сільськогосподарських підприємств є максимізація отримання продукції та прибутку. Разом з тим, у результаті сільськогосподарського виробництва з’являються так звані зовнішні фактори, що проявляються у постійному впливі природокористувачів на елементи навколишнього середовища. Основна маса таких впливів пов’язана з виникненням негативних зовнішніх ефектів, які при цьому при управлінні діяльністю не беруться до уваги суб’єктами господарювання.

Загострення проблеми постає у тому, що нині спостерігається недооцінка екологічного фактору та низький рівень екологічного самосвідомість при управлінні сільськогосподарськими підприємствами. Тому при оцінці економічної ефективності діяльності сільськогосподарських підприємств необхідно ураховувати екологічні фактори та їх вплив на фінансові результати та інші показники ефекту.

Ціль – забезпечення стабільного розвитку економіки сільського господарства при одночасному зниженні, усуненні або запобіганні негативного впливу на навколишнє середовище. При цьому вхідною інформацією повинні виступати державні та регіональні стратегії соціально-економічного розвитку та вимоги до екологічної безпеки території.

З метою виявлення найбільш значимих показників та їх функцій пропонується застосовувати SWOT-аналіз, економіко-математичні методи, факторний аналіз, індексний аналіз, логарифмування тощо. Це дозволить:

виявити основні проблеми;

встановити цілі еколого-орієнтованої діяльності, планів та програм з перспективою на майбутнє;

проводити моніторинг виконання цілей, що були встановлені;

визначити ефективність еколого-орієнтованої діяльності підприємства;

використання інформації з метою подальшого планування керівниками підприємства, органам влади та іншим зацікавленим особам;

налагодити екологічний облік та аудит на підприємстві;

використовувати систему показників еколого-економічної діяльності органами влади з метою спрямування діяльності підприємства відповідно до державних та регіональних пріоритетів еколого-економічного розвитку шляхом застосування певних регуляторів (адміністративних, фінансових, інституціональних).

здійснити перехід від моделі адаптивного розвитку підприємства до моделі превентивного й активного розвитку.

Також слід зазначити, що формування системи показників еколого-економічної діяльності повинно базуватися на аналізі рекомендованих національних, галузевих та регіональних показників сталого розвитку.

До вибору показників-індикаторів треба підходити з точки зору того, як вони будуть використовуватися в управлінні та регулюванні діяльністю суб’єктів господарювання в еколого-орієнтованому напрямі.

Необхідно відзначити, що, при розробці критеріїв індикаторів в управлінні соціально-економічними системами склалися три підходи, які можна використовувати і при застосуванні індикативного підходу до управління та регулювання еколого-орієнтованої діяльності сільськогосподарського підприємства, спрямованої на розвиток підприємства на умовах сталості (табл. 4.1) .

При виборі показників основним етапом є розробка методології визначення їхнього складу, тобто елементів, які повинні бути охоплені тією або іншою системою показників, т.б. системою взаємозалежних та взаємопогоджуваних показників, що характеризують основні аспекти соціально-еколого-економічних процесів.

Таблиця 4.1 - Типологія підходів до розробки критеріїв індикаторів управління та регулювання еколого-орієнтованої діяльності

Складено за джерелом [34].

 

Водночас, з метою інформаційного забезпечення політики екологоспрямованого розвитку використовується система інтегральних еколого-економічних показників (індикаторів), які поділяються на (табл.4.2):

індикатори впливу виявляють причини екологічних проблем, пов’язаних з економічною діяльністю суб’єктів господарювання;

індикатори якісного стану при певному рівні впливу – характеризують якість природного середовища і ті його параметри, які визначають умови життєзабезпечення людини при існуючих умовах господарювання;

індикатори реагування – проведення необхідних заходів, зокрема економічного характеру.

Система еколого-економічних показників розроблених як на макрорівні, так і на мікрорівні дозволяє визначити основні фактори впливу на навколишнє природне середовище та взаємозв'язок з розвитком економіки. Також використання системи еколого-економічних показників може служити інформаційною підтримкою для визначення напрямків пріоритетного фінансового врегулювання еколого-орієнтованого розвитку економіки в аграрній сфері.

Таблиця 4.2 –  Система індикаторів еколого-орієнтованої діяльності в сільському господарстві

Отже, одночасне врахування економічних та екологічних показників в управлінні сільським господарством дозволить підвищити ефективність використання природних ресурсів, що призведе до зниження антропогенного навантаження на навколишнє природне середовище, та покращить фінансові результати діяльності. Крім того, при визначенні еколого-економічної ефективності сільського господарства мається на увазі створення нових та удосконалення традиційних методів щодо обґрунтування доцільності виробництва та шляхів впливу на економіку підприємства з метою спрямування його діяльності на еколого-орієнтовану.

Методика визначення еколого-економічної ефективності діяльності сільськогосподарських підприємств базується на системі взаємопов’язаних економічних та екологічних показників.

У зв’язку з різноманіттям еколого-економічних показників, в силу специфіки сільського господарства, необхідно провести аналіз показників відповідно до їх функціонального призначення, місця, яке вони займають у системі планування та регулювання.

Слід зазначити, що при визначенні системи еколого-економічних показників функціонування сільськогосподарських підприємств слід ураховувати наступні фактори:

недоотримання продукції у зв’язку з погіршенням якості природних ресурсів;

вилучення земель з сільськогосподарського обороту в наслідок їх забруднення;

зниження продуктивності праці.

Еколого-економічна ефективність визначається ступенем використання матеріально-технічної бази, рівнем науково-технічного прогресу, економічним механізмом господарювання, введенням принципів еколого-орієнтованої діяльності.

Критерієм еколого-економічної ефективності діяльності сільськогосподарських підприємств виступає вирішення задач щодо задоволення продовольчої безпеки, що досягається при оптимальних виробничих витратах одночасно забезпечуючи мінімальний вплив на навколишнє середовище. За допомогою такого критерію, можливо одночасно оцінити в якій мірі процес виробництва задовольняє суспільні потреби у продовольчому забезпеченні, наскільки дотримуються у галузі нормативи антропогенного навантаження на навколишнє природне середовище і які фінансові результати при цьому досягаються.

Що стосується показника еколого-економічної ефективності, то це інтегральний показник, який відображає ефективність використання у процесі виробництва наряду з матеріальними та трудовими ресурсами, затрат, пов’язаних з попередженням або ліквідацією забруднення природного середовища, що виникають у результаті сільськогосподарської діяльності, а також втрат продукції внаслідок погіршення екологічного стану навколишнього стану. Оцінка еколого-економічної ефективності передбачає не лише визначення результативних показників за підсумками виробничого періоду, а й порівняння їх з нормативним значенням.

Тому, з метою підвищення ефективності та конкурентоспроможності сільськогосподарського виробництва з перспективою на майбутнє, необхідно урахування екологічних та економічних факторів у процесі аналізу, планування та регулювання еколого-орієнтованої діяльності аграрних підприємств.

Таким чином, можна відзначити, що використання основ індикативного планування у фінансовому регулюванні еколого-економічної діяльності дозволить вирішити ряд перспективних задач еколого орієнтованого розвитку території. А це, в свою чергу, потребує значно посилити увагу до процесу планування на всіх рівнях господарського управління, бо як засвідчує досвід країн з розвинутою ринковою економікою, планування було і залишається системоутворюючим елементом регулювання економіки на всіх рівнях управління.