Лекція 3 ВІКОВА ДИНАМІКА ТА ПРОБЛЕМА РОЗВИТКУ ТВОРЧОСТІ

  Дослідження творчої обдарованості О.М.Матюшкіна.

Дитяча творчість. Гра і фантазія. Чинники розвитку обдарованості ( В.О.Моляко).

Уява і творчість. Розвиток творчого потенціалу особистості.

«Саморух» творчої особистості ( Г. С. Костюк). Концепція самоактуалізації А. Маслоу.

Важливі питання розвитку творчої особистості порушуються в дослідженнях творчої обдарованості О.М.Матюшкіна [6]. Запропонована ним теорія дозволяє подолати однобічне уявлення про вищі здіб­ності як переважно інтелектуальні та розкриває обдарованість як загальну передумову творчості в будь-якій професії, науці та мистецтві. Обдарованість утворює єдину інтегративну структуру, що виявляється на всіх етапах індивідуального розвитку та складається з певних структурних компонентів. До них належать:

а) домінуюча роль пізнавальної мотивації вже в ранньому дитинстві;

б) дослідницька творча активність;

в) здатність до оригінальних рішень;

г) можливість прогнозувати та передбачати;

д) здатність до створення ідеальних еталонів, що забезпечує високі естетичні, моральні, інтелектуальні оцінки. Вказана психологічна структура обдарованості зберігається з основ­ними структурними елементами, що характеризують творчість і творчий розвиток людини.

Зовнішні прояви творчого розвитку різноманітні й проявляються в ранньому дитинстві, насамперед у більш швидкому розвитку мовлення та мислення, ранньому захопленні музикою, малюванням, читанням, рахуван­ням тощо, у допитливості та дослідницькій активності. Дослідницька діяльність сприяє мимовільному відкриттю світу дитиною, перетворенню невідомого у відоме, забезпечує породження творчих образів, становлення сенсорних та перцептив­них еталонів, які утворюють первісні знання дитини про світ уже в перші роки її життя.

Починаючи з 3-5 років дослідницька активність дитини набирає якісно нових форм і виявляється в самостійному становленні питань і проблем щодо нового та невідомого. Розширюється сфера дослід­ження, з'являється можливість досліджувати не тільки безпосередньо дане, а й певні неявні відношення, причини та наслідки.

З 5-6 років основним структурним компонентом обдарованості та творчого розвитку талановитої дитини стає проблемність, яка забезпечує постійну відкритість дитини до нового та виявляється в пошуку невідповідностей та суперечностей, у власній постановці нових запитань і проблем.

У 8-12 років процес пошуків і досліджень завершується само­стійним вирішенням дитиною більш складних проблем, відкриттям неві­домих, не заданих елементів і відношень. Складність  відкриття нового виявляється в доланні звичних підходів до вирішення проблем, це вимагає оригінальності, інтуїції тощо. Оригінальність утворює важливий структурний елемент обдарованості, що характеризує ступінь несхо­жості, нестандартності, раптовості запропонованого рішення порівня­но з іншими стандартними рішеннями.

О.М.Матюшкін [6] попереджає, що розвиток таланту може бути загальмований, а іноді й загублений на будь-якому етапі вікового становлення дитини. Тому необхідна спеціальна психологічна допомога й підтримка творчої особис­тості в дитячі роки. Необхідно перейти від лабораторних досліджень і констатації наяв­ності або відсутності обдарованості та творчого потенціалу до роз­витку творчої особистості на основі спеціально організованих уроків творчості, психологічної підготовки творчого вчителя, здатного допомогти творчо обдарованим учням, до психологічної допомоги батькам, що виховують обдарованих дітей.

Як підкреслюють у своєму огляді проблеми О.М.Матюшкін і Д.А.Сіск [7], неадекватне розуміння вчителем особистості та розвитку обдарованої дитини призводить до помилок в оцінці дітей, які виявляють нестан­дартність у поведінці. Тому вчителі відмічають у них демонстратив­ність, бажання усе робити по-своєму, впертість, істеричність, небажання та невміння наслідувати позитивні зразки тощо. Дорослі часто оцінюють як відхилення від норми дивергентність та інші якості творчого мислення дітей.

Серед сучасних психологів, які займаються проблемою розвит­ку творчої особистості, слід насамперед назвати В.О.Моляко [8], який запропонував власну концепцію формування творчої особистості та реалізації її творчого потенціалу. Сутність концепції полягає у здійсненні такого типу виховання дітей, яке було б органічно пов'язане із систематичним вирішенням різноманітних творчих завдань в умовах естетично збагаченого сере­довища. Творча діяльність дітей має відповідати їх віковим можли­востям, завдяки чому вона сприятиме підвищенню мотивації праці, розвитку інтелекту, максимальному розкриттю здібностей кожної ди­тини.

На думку Г.С.Костюка [5], процес розвитку особистості віднесений до цілісного процесу онтогенезу, тобто індивідуального розвит­ку людини, який виражається в пов'язаних між собою формах – морфологічній, фізіологічній, психічній і соціальній. Розвиток людської особистості – це безперервний процес, що виявляється в кількісних та якісних змінах людської істоти, які відбуваються на всіх етапах онтогенезу особистості і є наслідком її взаємодії із зовнішнім світом.

Провідна роль у розвитку особистості належить соціальним умовам, але цей розвиток неможливий без біологічних передумов.

Г.С.Костюк вважає, що процес становлення особистості здій­снюється як "саморух", для якого притаманна єдність зовнішніх і внутрішніх умов.

Суперечність між зовнішнім і внутрішнім стає джерелом “самору­ху", психічного розвитку індивіда, становлення особистості.

Як це переконливо показав у своїх працях Г.С.Костюк [4], внутрішні суперечності набувають на кожному етапі онтогенезу особис­тості свого змісту, своїх форм виявлення й засобів подолання. Він підкреслює, що можливості виховання й навчання залежать не лише від суспільних умов, а й від вікових та інди­відуальних особливостей розвитку дітей. У процесі виховання й навчання особистість дитини виступає не тільки як об'єкт, а й як суб'єкт навчально-виховного процесу. Успішному розвитку осо­бистості сприяють виховання й навчання, особливо тоді, коли роб­лять вихованця активним учасником цього процесу, розумно поєдну­ють вимоги до нього з повагою до його особистості, враховують його власні мотиви, цілі, прагнення.

Л.С.Виготський [1] зазначав, що необхідно всіляко розширювати досвід дитини, якщо ми бажаємо мати достатньо міцні основи для її творчої діяльності. Чим більше дитина чула, бачила, пережила, чим більше вона знає та засвоює, чим більшою кількістю елементів дійсності вона володіє, тим більш значущою та продуктивною при інших однакових умовах буде її діяльність. А це свідчить про необ­хідність розвитку досвіду як системи знань, умінь, навичок, як важливого підґрунтя для розвитку творчої діяльності та творчих властивостей особистості.

В.В.Давидов [2] у дослідженнях генезису особистості дитини спирається на положення Л.С.Виготського [1] про роль уяви та твор­чості в розвитку психіки дітей. Ключовою думкою тут треба вважати положення Л.С.Виготського про те, що становлення творчої особистості, яка спрямована в майбутнє, підготовлюється творчою уявою, яка втілюється в теперіш­ньому часі. В.В.Давидов висловлює думку, що поява перших ознак особистості ще в дошкіль­ному віці, приблизно в три роки, пов’язана не з формуванням стій­ких і субпідпорядкованих мотивів (хоча і це дуже важливо), а голов­ним чином – з інтенсивним розвитком у дитини в дошкільному віці уяви як основи творчості, створення нового, основи її становлення як суб'єкта творчої діяльності, свідомості й самосвідомості.

Уява й свідомість виникають саме в ранньому дитинстві, в умовах предметно-маніпулятивної діяль­ності, яка є провідною в цьому віці. Вже з трьох років у дитини починає формуватися особистісний або творчий зміст її діяльності та поведінки. В цьому віці даний процес проходить у межах  гри, яка у малюків є провідною діяльністю.

Зв'язок між уявою та грою – добре відомий психологам факт. Гра дітей за умов умілого керування з боку батьків і педагогів спри­яє розвитку в них, передусім, уяви, яка дозволяє їм придумувати та реалізовувати задуми колективних та індивідуальних ігрових дій. З точки зору В.В.Давидова, якраз у задумі дитини розкрива­ється одна з важливих особливостей уяви – вміння бачити ціле раніше, ніж частини.

О.М.Дьяченко [3] своїми дослідженнями підтверджує це поло­ження. Вона встановила, що уява має два компоненти – породження загальної ідеї вирішення завдання й складання плану реалізації цієї ідеї.

У дошкільному віці поряд з грою велику роль у розвитку уяви відіграють художня діяльність (образотворча, пісні, танці, віршування тощо), конструювання, елементи праці й навчання, які можуть мати й ігрову форму, однак зумовлені своїми особливими цілями.

 При переході від дошкільного до молодшого шкільного віку змінюється ситуація щодо розвитку особистості. Дитина потрапляє в більш жорстку систему шкільної освіти, в якій домінує навчання, що традиційно спрямоване на передачу знань та однобічне культи­вування у дітей репродуктивного мислення. Художнє, моральне та фізичне виховання відходить на другий план порівняно з викла­данням наукових дисциплін. А головне те, що школярі у такій освітній системі стають переважно об'єктами навчально-дисциплінарних впливів з боку представників системи освіти, що не сприяє розвиткові творчості школярів, а внаслідок цього – й їх особистості. В процесі оновлення системи освіти слід надавати пріоритет тим методам виховання учнів, які формують їх як особис­тість.

На думку В.О. Моляко [9], розроблення та втілення в життя системно- стратегічної концепції творчості мають бути тісно пов'язані із загальними тенденціями, що характеризують розвиток людини та людства в наступні десяти­ліття. Концепція базується на уявленні про людину як про творчу особистість, яка є самостійною у прийнятті рішення, в постановці значущих цілей та розробленні програм власної поведінки. Творча осо­бистість досягає суттєвого рівня інтелектуального розвитку та профе­сійної майстерності, здатна до нестандартних дій, усвідомлює власну відповідальність перед собою та суспільством. У зв'язку з цим мета виховання творчої особистості полягає саме в розвитку, форму­ванні зазначених якостей, що відповідають віковим та індивідуальним можливостям дітей, молоді, дорослих.

Учений пропонує три основні форми реалізації творчого вихо­вання особистості. По-перше, це систематичне розв'язування дітьми різноманітних творчих задач в урочний та позаурочний час. При цьому діти мають орієнтуватися на досягнення оригінальних результатів під час виконан­ня будь-якої діяльності, знаходження більшої кількості варіантів розв'язування кожної нової задачі, порівняння їх між собою, на вибір найкращого розв'язання за конкретними критеріями, такими як економічність, екологічність, естетичність тощо. Слід домагатися, щоб творчою була будь-яка діяльність дитини. В ряді випадків доцільно використовувати спеціальні прийоми твор­чого тренінгу або їх системи, наприклад, розроблену В.О.Моляко систему творчого тренінгу КАРУС. По-друге, необхідна максимальна естетизація всіх форм життє­діяльності вихованців, сприяння засвоєнню ними національних, художніх надбань, творів народної творчості, світової культури. Мова йде не про поверховий потяг до красивості, а про всебічне підви­щення культури особистості учня. По-третє, доцільна постійна участь особистості в колективній діяльності, виконання різноманітних суспільно значущих справ як у школі, так і поза школою. Ця форма виховної роботи має підкрес­лити важливість соціально-психологічного фактора в розвитку твор­чої особистості [9].

Творчість – вища форма людської діяльності. Для її розуміння важливо з'ясувати умови, причини й фактори виникнення та функці­онування, особливості проявів на різних рівнях: особистісному й суспільному, а також взаємодії цих рівнів. Творчість на особистісному рівні можна розкрити за допомогою поняття "творчий потенціал", вивчення закономірностей формування й розвитку якого є важливим завданням науки.

Розглянемо поняття "творчий потенціал особистості", взаємозв'язок елементів його структури, сутність якої визначають рушійні сили особистості, умови й фактори удосконалення й розвитку. Вихідним у цьому випадку є визначення творчого потенціалу, яке характеризує його як фонд, сукупність можливостей реалізації нових напрямків діяльності суб'єкта творчості. До структури творчого потенціалу слід віднести можливості суб’єкта, які ще не розвинуті у творчі здібності, власне творчі здібності; внутрішні (суб’єктивні) можливості, активізуючі реалізацію творчих здібностей; характер впливу суб'єкта на предмет творчості [10].

Творчий потенціал особистості – це відносно стійка система, така якість людини, що характеризує її спрямованість у майбутнє. Можливості будь-якої людини завжди більші, ніж цього вимагає певний вид діяльності. Творчий потен­ціал особистості завжди більший за той, що фіксується, він ширше будь-якої конкретної діяльності. Це не просто констатація того, що дійсно існує, а й того, що існує як можливе. Творчий потенціал особистості характеризує особистість не лише з боку її спрямованості в майбутнє, а й з боку її дійсних, творчих потенцій, що реально виявляються.

До сфери творчого потенціалу особистості, його системи входять такі складові: задатки, нахили, що виявляються в підвищеній чутливості, певній вибірковості, а також у динамічності психічних процесів; інтереси, їх спрямованість, частота й систематичність виявів, домінування пізнавальних інтересів; допитливість, потяг до створення нового, нахили до пошуку та розв'язан­ня проблем; швидкість у засвоєнні нової інформації, утворення асоціативних "масивів"; нахили до постійних порівнянь, зіставлень, вироблення еталонів для подальшого вибору; вияви загального інтелекту – розуміння, швидке оцінювання та вибір шляху розв'язання, адекватність дій; емоційний "супровід" розумових процесів, емоційне ставлення, вплив почуттів на оцінювання, вибір, надання переваг; наполегливість, цілеспрямованість, переконаність, працелюбність, систематичність у роботі, прийняття сміливих рішень; творчі тенденції в роботі, вміння комбінувати, реконструювати, нахили до зміни варіантів, економне використання часу, матеріальних засобів тощо; інтуїтивність, здатність до найшвидших оцінок, розв'язань, прогнозів; порівняно швидке оволодіння робочими прийомами, технікою праці, ремісничою майстерністю; здатність виробляти особистісні стратегії й тактики під час розв'язання загальних і спеціальних нових проблем і задач, а також пошуків шляхів виходу зі складних, нестандартних, екстремальних ситуацій [10].

Ступінь розвинутості творчого потенціалу значною мірою визначається залученням особистості до конкретної діяльності, а інтенсивність його розвитку залежить від рівня пошуково-творчого наповнення її змісту. Особистість із розвинутим творчим потенціалом характеризується високим рівнем внутрішньої потреби в самореалізації і саморозвитку навіть за відсутності зовнішніх причин. Неповним спонукальним мотивом її самоздійснення, внутрішньою причиною є активне ставлення до навколишньої дійсності та самого себе.

Тенденція до самоактуалізації притаманна будь-якому живому організмові. Самоактуалізація – це прагнення живої істоти до зростання, розвитку, самостійності, самовираження, активізації всіх можливостей свого організму. К.Роджерс вважає, що прагнення до повної самореалізації є природженим у кожного з нас. Так само, як рослини розвиваються, щоб вирости здоровими, як насіння містить у собі прагнення стати деревом, так і людина схиляється до того, щоб набути цілісності та найбільш повно реалізувати себе [13].  

А.Маслоу [11] наголошував, що творчість є найбільш універсальною характеристикою людей, яких він вивчав чи спостерігав. Описуючи її як невід’ємну властивість природи людини, вчений розглядав творчість як рису, що потенційно наявна у всіх людях від народження. Однак він також визначив, що більшість людей втрачають цю якість у результаті “окультурення”. На думку А.Маслоу, зважаючи на те, що здатність до творчості закладена в кожному з нас, вона не вимагає спеціальних талантів чи здібностей. Творчість – універсальна функція людини, що веде до всіх форм самовираження. Вчений у загальних рисах визначав поняття самоактуалізації як “повне застосування талантів, здібностей, потенцій тощо.”

Самоактуалізація – не стан, що захолов. Це діючий процес, при якому здібності індивіда застосовуються повністю, творчо.  Звичайно, люди, які самоактуалізуються, дивляться на життя більш вільно. Вони не дуже емоційні й більш об’єктивні, вони не дозволяють надіям, страхам, а також спробам захистити своє “Я” зруйнувати ті уявлення, які вони винесли зі своїх спостережень. А.Маслоу виявив, що всі вони без винятку повністю віддають себе своїй роботі чи справі. У зростанні особистості важливі дві вимоги: присвячення себе чомусь більш високому, ніж власне “Я”, і успішне виконання сформульованого завдання. Креативність, безпосередність, сміливість, наполеглива праця, здатність уособитися, потреба в усамітненні, автономія, незалежність від культурних штампів та оточення, яка зберігає свіжість сприйняття, містичний досвід, почуття спільності з іншими, більш глибокі та взаємопроникаючі стосунки, демократичність, здатність розпізнавати мету й засоби, добре й погане, філософський, незлобний доброзичливий гумор – це основні характерні риси людей, які самоактуалізуються.

Самоактуалізовані особистості постійно захоплені якоюсь справою, і захоплені настільки, що відмінності між роботою та задоволенням для них зникають. Вони присвячують своє життя тому, що А.Маслоу називає вищі цінності (такі, як істина, краса, добро, досконалість, цілісність) або метапотреби. Він описує вісім способів, за якими індивіди самоактуалізуються, чи вісім типів поведінки, що призводять до самоактуалізації: концентрація, вибір зростання, самопізнання, чесність, судження, саморозвиток, вершинні переживання, відсутність захисту для власного “Я” [12]. Це не дуже чітке, не суворо логічне міркування, але воно становить кульмінацію поглядів ученого.

 

Список використаних джерел

Выготский Л.С. Воображение и творчество в детском возрасте. -  Изд. 2-е. – М.: Просвещение, 1967.

Давыдов В.В. Проблемы развивающего обучения: Опыт теоретического и экспериментального психологического исследования. – М.: Педагогика, 1986.

Дьяченко О.М. Воображение дошкольника. – М.: Знание, 1986.

Костюк Г.С. Избранные психологические труды   /под ред. Л.Н. Проколиенко; АПН СССР. – М.: Педагогика, 1988.

Костюк Г.С. Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості / за ред. Л.М. Проколієнко; упор.               В.В. Андрієвська, Г.О. Балл, О.Г. Губко, О.В. Проскура. – К.: Радянська школа, 1989.

Матюшкин А.М. Загадки одаренности: Проблемы практической диагностики. – М.: Школа - Пресс, 1993.

Матюшкин А.М., Сиск Д.А. Одаренные и талантливые дети// Вопросы психологии. - 1988.

Моляко В.А. Проблемы психологии творчества и разработка подхода к изучению одаренности  // Вопросы психологии. - 1994.

Моляко В.А., Кульчицкая Е.И., Литвинова Н.И. Психология детской одарённости. – К.: Знание, 1995.

Научно-технический прогресс и творческий потенциал человека/ Л.В. Сохань, В.А. Тихонович, Р.А. Ануфриева и др.; АН УССР. Ин-т философии. – К.: Наук. думка, 1988.

Lowry P., Maslow A.: An intellectual portrait. – Monterey, CA: Brooks/Cole. – 1973 b.

Maslow A. Motivation and personality (2 nd ed.). – New York: Harper and Row. – 1970.

Rogers C.R. On becoming a person: A therapist’s view of psychotherapy. – Boston: Houghton Mifflin. – 1961.