Інтерпретація та переклад

 

Переклад та  інтерпретація – це поняття, що мають спільні та відмінні риси.

Головне завдання перекладу – домогтися максимальної автентичності у процесі тлумачення змісту тексту засобами мови перекладу. Величезного значення тут набуває рівень інтелекту перекладача, або, як зазначає В. Радчук, його особистісні психофізичні властивості: здатність до абстрактного мислення, оперативна і довготривала пам’ять, варіативність мислення, внутрішнє «відчуття мови» (іноземної і рідної) тощо. Усе це відіграє важливу роль у творчості перекладача, а саме в умінні інтерпретувати текст.

В англійській мові дієслово to interpret означає не лише пояснювати, тлумачити, інтерпретувати, розуміти (як), а й перекладати усно, на відміну від дієслова to translate, яке частіше вживається для позначення письмового перекладу. Саме цю різницю деякі перекладознавці переносять на поняття перекладу (translation) та інтерпретації (interpretation), вважаючи, що перекладач (translator) – не обмежений у часі, необхідному для перекладу, в той час як перекладач (interpretor) не має часу і змоги переробити, удосконалити своє тлумачення; перекладач (translator) має вільний доступ до словникового та довідкового матеріалу, чого немає у перекладача (interpretor); перекладач (translator) безпосередньо не контактує з  реципієнтами, а тому часто не знає їхньої реакції, перекладач же (interpretor) має тісний контакт із аудиторією; і, нарешті, перекладач (translator) залежний від оточення, а перекладач (interpretor) є повністю самозалежним.

Подібне розуміння інтерпретації є занадто вузьким (професійним) і обмеженим. Сучасні перекладознавці та літературознавці: В. Комісаров, В. Кухаренко, В. Радчук, Л. Краснова, Р. Гром’як та ін. – розглядають інтерпретацію значно ширше: як «засвоєння ідейно-естетичної, смислової та емоційної інформації художнього твору, яке здійснюється шляхом відтворення авторського бачення та пізнання дійсності»; як «метод літературознавства й літературної критики, тлумачення змісту твору й його форми в певній культурно-історичній ситуації його прочитання»; як «дослідницьку діяльність, пов’язану з тлумаченням змістової, смислової сторони літературного твору на його структурних рівнях через співвідношення з цілістю вищого порядку».

Інтерпретація (тлумачення) художнього тексту спостерігається, коли мовна ситуація чи окрема мовна одиниця не знаходить відповідного аналогу в мові перекладу, і перекладач змушений вдаватися або до опису, або до відповідної лексичної  трансформації, домагаючись автентичності трактування. Завдання інтерпретації полягає в тому, щоб створити нову якість тексту, відмітну його подібність. Тому результатом інтерпретації є варіантна відповідність, тобто перекладач пропонує варіант перекладу, який, на його думку, є найбільш вдалим відповідником оригіналу за формою і змістом.

Проблему інтерпретації тексту часто поєднують із психологією художнього сприйняття. «Кожна інтерпретація – це мить духовного спілкування дослідника з автором, – зазначає Л. Краснова, – це діалог на рівні світоглядів. Інтерпретація не стільки оперує текстом, скільки його значенням, втіленим у форму». У процесі перекладу пошук варіантів інтерпретації обумовлений насамперед широким контекстом, уявою та логічними міркуваннями самого перекладача. Оскільки об’єкт перекладу має свою смисломісткість, спектр можливих інтерпретацій може бути практично необмеженим. Це спостерігається, наприклад, у варіативності перекладів вірша Р. Кіплінга “If”, його окремих фраз та строф.

В оригіналі: If you keep your head… (дослівний переклад: якщо ти не втрачаєш голови; якщо ти зберігаєш спокій).

У перекладі М. Лозинського, В. Корнілова, А. Грибанова, А. Шарапової, С. Маршака, В. Топорова, Є. Сверстюк:

Владей собой…

Когда ты тверд…

Сумей, не дрогнув…

Из тех ли ты, кто не дрожал…

О, если ты покоен, не растерян…

Будь в силах ты рассудка не лишиться

Як вистоїш…

Аналіз перекладів показує різний ступінь їх емоційності. Ніхто з перекладачів не використав у своєму перекладі фразеологізму не втрачати голову (він найбільш відповідає ритміко-інтонаційній будові кіплінгівського вірша), замінюючи його контекстуальними синонімами.

Отже, інтерпретація – це варіант художнього сприйняття інваріанта. Вона не може бути вичерпною, оскільки не є вичерпним зміст художнього твору. Інтерпретація дає могутній поштовх для пошуків, роздумів, поглиблення знань, загострення естетичного почуття, розуміння прекрасного, а отже – творчості. Можна із впевненістю сказати, що у природі та практиці художньої інтерпретації лежить мистецтво.